пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
23 серпня 2022 року Справа № 903/340/22
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., за участю секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту”
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ВТП “Санрайз” ЛТД
про стягнення 110951,41 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Вавринюк Н. Л., довіреність № 01-08/508 від 10.06.2022;
від відповідача: Щербюк О. Ю., довіреність № 30/08/21 від 30.08.2021.
Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: Комунальне підприємство “Луцьке підприємство електротранспорту” звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВТП “Санрайз” ЛТД про стягнення 110951,41 грн, з них 89612,20 грн основного боргу, 8619,58 грн пені, 11151,42 грн інфляційних втрат, 1568,21 грн - 3 % річних.
При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору про надання послуг № 63к/21 від 26.02.2021 в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг з контролю оплати проїзду.
Ухвалою суду від 30.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 29.06.2022; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
20.06.2022 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву № 57 від 17.06.2022, в якому просить відмовити у задоволенні позову, при цьому вказує, що в обґрунтування позовних вимог та факту надання послуг з контролю оплати (реєстрації) проїзду у міському пасажирському транспорті (автобусах) загального користування м. Луцька позивач покликається на акти надання послуг за травень, червень, липень 2021 року, на загальну суму 57715,20 грн та акти надання послуг за серпень, вересень, жовтень 2021 року на загальну суму 31897,00 грн. Звертає увагу суду, що підставою для формування позивачем актів наданих відповідачу послуг є фактично проведений контроль, оформлений рапортом контролю, однак матеріали справи не містять жодного рапорту контролю, на підставі яких і формувався акт про надані послуги. Факт проведеного виконавцем контролю відображається у рапорті контролю, в якому вказується календарний день, маршрут, номер автобуса, години проведення контролю, результати контролю, в т.ч. кількість виявлених безбілетних пасажирів, прізвища та підписи контролера виконавця та водія автобуса. Вказує, що при перевірці рапортів контролю було з'ясовано, що рапорти контролю не містять результатів контролю, зокрема щодо кількості пасажирів, що оплатили проїзд, кількості безбілетних пасажирів, та кількості пасажирів притягнутих до відповідальності за безбілетний проїзд; також відсутній і підпис водіїв автобусів (замовника) де проводився контроль. Такі рапорти контролю не можуть свідчити про надання позивачем послуг. Саме тому відповідач не підписав акти надання послуг за серпень, вересень, жовтень на загальну суму 31897,00 гривень і не оплатив їх та відповідно не оплатив акти за травень, червень, липень 2021 року. Зазначені рапорти контролю не можуть бути підставою для здійснення оплати позивачу, так як не підтверджують факт надання позивачем послуг відповідно до умов договору №63к/21 про надання послуг. Відсутність належного оформленого рапорту про проведення контролю підтверджує відсутність наданої позивачем послуги.
29.06.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив № 02-05/563 від 29.06.2022 в якій зазначає, що рапорти контролера за період липень-серпень 2021 підтверджують факт надання послуг з контролю оплати проїзду в автобусах ТзОВ ВТП «Санрайз» ЛТД. Кожен рапорт контролера містить такі реквізити: дата контролю, початок зміни, прізвища контролерів, маршрут, номера транспортних засобів, час заходу/виходу у ТЗ, зупинка заходу/виходу, зауваження, прізвище водіїв, підпис водіїв відсутній по причині їхньої категоричної відмови розписуватись у рапорті. У кожному рапорті контролера зазначено прізвища двох контролерів - працівників КП «Луцьке підприємство електротранспорту». В окремих рапортах зазначено прізвище третьої особи - працівника муніципальної варти, залученого на наше прохання. Зазначає, що водії автобусів ТзОВ ВТП «Санрайз» ЛТД часто були ініціаторами конфлікту з контролерами, ображали їх, а траплялись випадки, коли взагалі не зупиняли автобус для проведення контролю (рапорти 07.07.21, 07.08.21). За таких обставин примусити водія поставити підпис у рапорті контролера було неможливо. У позивача на те немає жодних законних заходів впливу.
В судовому засіданні 29.06.2022 судом було оголошено перерву до 20.07.2022.
06.07.2022 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив в яких вказує, що твердження позивача про те, що поставити підпис у рапорті контролера водіями відповідача було неможливо нічим не обгрунтоване та не підтверджені жодними доказами. Вказує, що позивач жодного разу не звертався до відповідача з питань відмови підпису водіями рапортів контролю і саме підпис водія зі сторони відповідача підтверджує фактично здійснений контроль.
18.07.2022 позивач подав пояснення на заперечення на відповідь на відзив № 02-05/633 від 15.07.2022 в яких звертає увагу суду на такі обставини: предметом спору є заборгованість відповідача за виконані роботи згідно умов договору; підставою для проведення оплати є наданий позивачем рахунок на оплату та акт приймання-передачі наданих послуг, а не рапорти контролю; контролери належним чином виконували свої обов'язки; відповідач хибно вважає, що саме підпис водія з його сторони підтверджує здійснений контроль, оскільки факт проведення виконавцем контролю відображається у рапорті контролю.
В судовому засіданні 20.07.2022 оголошено перерву до 26.07.2022.
В судовому засіданні 26.07.2022 оголошено перерву до 17.08.2022.
В судовому засіданні 17.08.2022 оголошено перерву до 23.08.2022.
В судовому засіданні 23.08.2022 представник позивача позов підтримала з підстав наведених у ньому, відповіді на відзив та поясненнях, представник відповідача позов заперечив з підстав наведених у відзиві заперечені на відповідь на відзив.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
26.02.2021 між Комунальним підприємством “Луцьке підприємство електротранспорту” (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВТП “Санрайз” ЛТД (замовник) було укладено договір про надання послуг №63к/21, предметом якого є надання виконавцем послуг замовнику з контролю оплати (реєстрації) проїзду у міському пасажирському транспорті (автобусах) загального користування м.Луцька (далі - договір) (а.с.13).
Відповідно до п. 2.1 договору вартість послуг із проведення одного контролю (перевірки) в 1 автобусі становить 16,70 грн, в тому числі ПДВ. Загальна вартість послуг, наданих виконавцем протягом кожного календарного місяця, визначається за кількістю автобусів замовника, визначених у додатку № 1 до договору (56 шт.) (п.2.2 договору). Оплата послуг, визначених даним договором, здійснюється замовником щомісячно до 3-го дня місяця, наступного за звітним (п.2.3 договору).
Пунктом 2.4 договору сторони визначили, що підставою для проведення оплати є наданий виконавцем рахунок на оплату та акт приймання-передачі наданих послуг. Замовник зобов'язаний протягом 2-х днів з моменту отримання акту приймання-передачі наданих послуг розглянути його, підписати і один примірник повернути на адресу виконавця ( п. 2.5 договору).
Згідно з підпунктом 3.1.1 договору сторони погодили, що факт проведеного виконавцем контролю відображається у рапорті контролю, в якому вказується календарний день, маршрут, номер автобуса, години проведення контролю, результати контролю, в т.ч. кількість виявлених безбілетних пасажирів, прізвища та підписи контролера виконавця та водія автобуса замовника.
Відповідно до п.4.1 договору за невиконання умов, передбачених п. 2.3 договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період прострочення платежу, від суми боргу за кожен день прострочення оплати.
Строк дії договору, відповідно до п.8.1 договору становить до 31.12.2021.
Даний договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.
Позивач на виконання умов договору надав відповідачу послуги за період з травня по червень 2021 року на загальну суму 57715,20 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг (а.с.15-17).
Щодо послуг наданих позивачем за період з серпня по жовтень 2021 на загальну суму 31897,00 грн, то останній підтверджує надання таких послуг актами надання послуг № 1049 від 31.08.2021, № 1212 від 30.09.2021, № 1357 від 31.10.2021, однак дані акти не підписані відповідачем (а.с.18-20).
З метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензію № 06-05/1327 від 17.11.2021 на суму 89612,20 грн до якої додано акт звірки взаєморозрахунків, акт наданих послуг № 1357 від 31.10.2021 (за жовтень), рахунок на оплату № 1119 від 31.10.2021, яку відповідач отримав 22.11.2021 (а.с.22-23).
24.11.2021 відповідач направив на адресу позивача вимогу № 209 про надання для перевірки документів (для розгляду претензії № 06-05/1327 від 17.11.2021) рапортів контролю за період з 01.05.2021 по 01.11.2021 на суму 89612,20 грн (а.с.38).
18.01.2022 позивач направив на адресу відповідача лист № 02-05/69 про підписання актів надання послуг за серпень, вересень, жовтень 2021 та претензію № 02-05/70 від 18.01.2022 на суму 89612,20 грн (а.с.24-26).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.76 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 629 ЦК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.13 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно приписів ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі за своєю правовою природою є відносинами з надання послуг, на підставі укладеного між сторонами договору, які урегульовані зокрема главою 63 Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Відповідно до ст.ст.614, 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Зобов'язання в силу вимог ст. 525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 ГК України.
За змістом ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).
Водночас, за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
З матеріалів справи вбачається, що акти наданих послуг за травень, червень, липень 2021 підписані сторонами без будь яких зауважень, відповідно у відповідача виник обов'язок сплати наданих послуг на суму 57715,20 грн, яка підлягає стягненню з останнього.
Судом встановлено, що акти наданих послуг за серпень, вересень, жовтень 2021 року не підписано відповідачем.
В обгрунтування прийняття послуг за серпень, вересень, жовтень 2021 року відповідачем, позивач посилається на п.1 ст. 853 ЦК України.
Згідно ч.1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
У матеріалах справи відсутні докази отримання(наявні тільки докази надіслання 18.01.2022(а.с.24-26), при відстеженні на сайті https://track.ukrposhta.ua/tracking відсутня інформація про відправлення) відповідачем актів наданих послуг за серпень, вересень 2021. Позивачем не обгрунтовано дату отримання вказаних актів, зволікання відповідача у їх підписанні, тому суд не взмозі перевірити твердження позивача про фактичне прийняття відповідачем даних послуг.
Акт наданих послуг за жовтень 2021 отриманий відповідачем 22.11.2021, був доданий позиваем до претензії №06-05/1327 від 17.11.2021, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення №4302309022182(а.с.23). Проте, на заначений акт наданих послуг за жовтень 2021 відповідачем подана позивачу вимога про надання для перевірки документів для належного розгляду претензії №06-05/1327 від 17.11.2021, що розцінються судом як заява про можливі недоліки у роботі та відсутність зволікання у їх розгляді. Дана вимога отримана позивачем 26.11.2021, що стверджується рекомендованим повідомленням про вречення №4301804907909(а.с.39).
Суд критично оцінює рапорти контролю за період з серпня по жовтень 2021 через відсутність у них інформації про кількість виявлених безбілетних пасажирів, підписів контролера виконавця та водія автобуса замовника, як це передбачено підпунктом 3.1.1 договору та враховуючи відсутність інших доказів та підтвердження даних обставин(наданих послуг), дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт надання послуг за період з серпня по жовтень 2021.
Щодо стягнення 1568,21 грн - 3 % річних та 11151,42 грн інфляційних суд зазначає таке.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, за умовами п.2.3 договору оплата послуг, визначених даним договором, здійснюється замовником щомісячно до 3-го дня місяця, наступного за звітним. Підставою для проведення оплати є наданий виконавцем рахунок на оплату та акт приймання-передачі наданих послуг (п. 2.4 договору).
Як встановлено фактичними обставинами справи, відповідач є боржником, що прострочив, позаяк не здійснив остаточний розрахунок за надані послуги згідно актів наданих послуг за травень, червень, липень 2021, які підписано ним без будь яких зауважень.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, базою (основою) для нарахування процентів річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.
Згідно розрахунку ціни позову позивача, останній нарахував інфляційні втрати та 3% річних за період з листопада по квітень 2022 на суму боргу 89612,20 грн. Оскільки суд дійшов висновку, що підставною є сума боргу в розмірі 57715,20 грн, здійснив власний розрахунок за вказаний позивачем період прострочення на дану суму інфляційних втрат та 3% річних встановив, що стягненню з відповідача підлягає 8405,39 грн інфляційних втрат, 863,36 грн - 3% річних.
Щодо стягнення пені в сумі 8619,58 грн суд зазначає таке.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.4.1 договору за невиконання умов, передбачених п. 2.3 договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період прострочення платежу, від суми боргу за кожен день прострочення оплати.
Суд провів власний перерахунок пені за порушення строків оплати наданих послуг, а також перевірив методику та правильність інших періодів наведених в розрахунку позивача (а.с.6), з врахуванням підставної суми основного боргу (57715,20 грн), прийшов висновку, що пеня підставна в загальній суму 1203,42 грн (з 04.06.2021 по 04.12.2021 на суму 18954,50 грн; з 06.07.2021 по 06.01.2022 на суму 18319,90 грн; з 04.08.2021 по 04.02.2022 на суму 20440,80 грн), в решті частини стягнення пені слід відмовити через безпідставність.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 68187,37 грн, з них 57715,20 грн основного боргу, 8405,39 грн інфляційних втрат, 863,36 грн - 3% річних, 1203,42 грн пені, в іншій частині відмовити через необґрунтованість та безпідставність.
За результатами розгляду позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1524,75 грн, в іншій частині залишити за ним.
Керуючись ст.ст.4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВТП “Санрайз” ЛТД (провулок Дорожний,4 м.Луцьк, Волинська область, 43023, код ЄДРПОУ 21738684) на користь Комунального підприємства “Луцьке підприємство електротранспорту” (вул.Даньшина,1/52, м.Луцьк, Волинська область, 43018, код ЄДРПОУ 03327931) 68187,37 грн (шістдесят вісім тисяч сто вісімдесят сім гривень 37 коп.), з них 57715,20 грн основного боргу, 8405,39 грн інфляційних втрат, 863,36 грн - 3% річних, 1203,42 грн пені та 1524,75 грн (одну тисячу п'ятсот двадцять чотири гривні 75 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. У решті позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
02.09.2022.
Суддя А. С. Вороняк