02.09.2022 року м. Дніпро Справа № 904/9823/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Кузнецова В.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Бєлік В.Г.) від 31.03.2022р. у справі № 904/9823/21
за позовом Приватного акціонерного товариства "Український графіт", м. Запоріжжя
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
про стягнення нестачі вантажу, у зв'язку з його незбереженням під час перевезення у загальній сумі 2 312,44 грн., -
У грудні 2021р. Приватне акціонерне товариство "Український графіт" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" вартість нестачі вантажу у розмірі 2 312,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на адресу позивача було здійснено відправлення вантажу - коксовий дріб'язок у вагоні № 66592882 за залізничною накладною № 44666857, 15.07.2021 станцією Порт Велике Запоріжжя було видано вантаж з ознаками розкрадання, а саме було виявлено невідповідність маси вантажу вказаної в документі з масою вантажу завантаженого фактично, про що станцією Запоріжжя-Ліве було проведено комісійну видачу вантажу з переважуванням на справних електронних вагонних вагах вантажоотримувача. При переважуванні виявлено недостачу вантажу на 2500 кг., що зафіксовано у Комерційному акту № 460804/27 від 15.07.2021. За вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто загальна сума вартості нестачі вантажу у зазначеному вагоні склала 2 312,44 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2022р. у справі № 904/9823/21 позовні вимоги задоволено; стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Приватного акціонерного товариства "Український графіт" (69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 20, код ЄДРПОУ 00196204) вартість нестачі вантажу у розмірі 2 312,44 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2022р. у справі № 904/9823/21 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт з посиланням на ст. 31 Статуту залізниць України стверджує, що в даному випадку відповідальність за нестачу вантажу має нести вантажовідправник, оскільки саме вантажовідправник здійснював завантаження вагону та повинен був вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток під час перевезення. При цьому, вважає, що позивачем не доведено вини відповідача у належному виконанні договірних зобов'язань по договору перевезення.
Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності актів загальної форми ГУ-23, оскільки підставою для складання комерційного акту є акт загальної форми ГУ-23.
Апелянт звертає увагу суду на акт про технічний стан № 4 від 15.07.2021, у відповідності до якого вагон є технічно справним, але у комерційному відношенні він не придатний до перевезення дрібного вантажу, що на думку скаржника є підтвердженням відсутності відповідальності відповідача за нестачу вантажу.
Також, апелянт звертає увагу суду на відсутність в матеріалах справи оригіналу комерційного акту, який на переконання відповідача мав бути доданий до позовної заяви у відповідності до ст. 130 та 133 Статуту залізниць України.
Серед іншого, апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки судом не надано мотивовану оцінку кожному аргументу відповідача.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.06.2022р. поновлено відповідачу строк подання апеляційної скарги та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2022р. у справі № 904/9823/21 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Представником Акціонерного товариства "Український графіт" подано відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2022р. у справі № 904/9823/21 законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх заперечень позивач посилається на ст. 110 Статуту залізниць Укараїни, у відповідності до якої саме залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту відачі одержувачу. Вважає, що відповідач зобов'язаний подавати придатні для перевезення вантажу вагони, а щодо непридатних - відмовитись від прийняття їх у рухомий склад.
Стверджує, що відповідачем помилково ототожнюється акт загальної форми ГУ-23 від 13.07.2021р., посилання на який міститься в комерційному акті, та який було складено в процесі доставки вантажу, та акт загальної форми, який мав би бути складений перевізником при прийнятті вантажу, про що зазначає суд першої інстанції.
Також, позивач стверджує, що акт про технічний стан вагону форми ГУ-106 № 4 від 14.07.2021р. містить лише припущення "втрата вантажу можлива", а тому він не може бути підставою для звільнення перевізника від відповідальності.
Щодо доводів скаржника стосовно ненадання до позовної заяви оригіналу комерційного акту, позивач зазначає, що АТ "Український графіт" навиконання ст. 130 Статуту залізниць України, при направленні Претензії № 16/3465 від 04.08.2021р. було надано відповідачу оригінали залізничної накладної та комерційного акту.
27.07.2022р. представником АТ "Українська залізниця" подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач стверджує, що у відповідності до ч. 5 ст. 31 Статуту залізниць України, якщо псування вантажу є насідком комерційної несправності вагону (контейнеру), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер), а в даному випадку це - вантажовідправник, а не залізниця.
Також, відповідач зазначає, що ані Правилами складання актів, ані Правилами приймання вантажів до перевезення не передбачено складання актів загальної форми при прийнятті вантажів до перевезення. Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу. Акт № 4 від 15.07.2021р. складений в день виявлення несправності вагону. Цей акт складений за типовою формою, отже, твердження позивача про те, що цей акт містить лише припущення є помилковими.
04.08.2022р. представником Акціонерного товариства "Український графіт" подано заперечення на відповідь на відзив, в яких позивач стверджує, що відповідач безпідставно намагається перекласти відповідальність на вантажовідправника, оскільки нормами законодавства передбачена презумпція вини перевізника у разі втрати, нестачі, псування й ушкодження вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Доказів на підтвердження відсутності вини залізниці відповідачем до матеріалів справи не надано.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між ТОВ Коксовий завод "Новомет" (далі - постачальник) та ПрАТ "Укрграфіт" (далі - покупець, позивач) укладено договір № 804/2120902/34 на поставку продукції від 01.04.2021 (далі - договір, а.с.13-20).
Постачальник приймає на себе зобов'язання виготовити та поставити, а покупець прийняти і оплатити коксову продукцію, на умовах викладених в договорі (п. 1.1. договору).
Кількість, найменування та асортимент продукції, що постачається за цим договором, зазначається сторонами в додатках до цього договору (специфікаціях) (п. 2.1. договору).
Ціна та загальна вартість погодженої до постачання продукції зазначається сторонами в додатках (специфікаціях) до цього договору (п. 4.1. договору).
Розрахунки за цим договором здійснюються сторонами в національній валюті України, в безготівковій формі, на підставі наданих Постачальником рахунків, шляхом перерахування грошових коштів за відвантажену кількість продукції на банківський рахунок постачальника (п. 5.1. договору).
Передача продукції від постачальника покупцю підтверджується складанням сторонами акту приймання-передачі, підписаного уповноваженими представниками постачальника та покупця. Підписання покупцем та постачальником акту приймання-передачі є належним засвідченням поставки продукції відповідно до умов цього договору та додатків (специфікації) до нього (п. 6.2. договору).
02.07.2021 сторонами підписано Додаток № 9 відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити на адресу покупця дрібняк коксовий МК-2, фр. 0-10 (ТУ У 23.1.-00190443-011:2011) (а.с. 21, 22).
Поставка продукції здійснюється залізничним транспортом на умовах DАР (станція призначення - Порт Велике Запоріжжя).
Вантажовідправник: ТОВ "Коксовий завод "Новомет". Вантажоодержувач: ПрАТ "Укрграфіт".
Строк постачання товару: липень 2021
Постачальником - ТОВ "Коксовий завод "Новомет" було виставлено ПрАТ "Укрграфіт" рахунок №368 від 11.07.2021р. на загальну суму 301 284,14 грн. та рахунок-коригування №368/1 від 16.07.2021 на коригування - 1 029,58 грн. (а.с.23, 25).
За вищезазначеним рахунком ПрАТ "Укрграфіт"' розрахувалось повністю, що підтверджується платіжним дорученням № 336 від 16.07.2021 (а.с. 27).
На виконання умов Договору між Постачальником та Покупцем підписано Акт прийому-передачі №368 від 15.07.2021 та Акт-коригування №368/1 від 16.07.2021 (а.с.24, 26).
В Акті прийому-передачі № 368 від 15.07.2021 зазначено номер вагону № 66592882 та номер залізничної накладної № 44666857, а також кількість та якість товару.
11.07.2021 на виконання умов Договору, ТОВ "Коксовий завод "Новомет" було відправлено на адресу ПрАТ "Укрграфіт" вантаж - коксовий дріб'язок у вагоні № 66592882 за залізничною накладною № 44666857 (а.с. 9).
15.07.2021 станцією Порт Велике Запоріжжя було видано вантаж з ознаками нестачі вантажу, а саме було виявлено невідповідність маси вантажу вказаної в документі з масою вантажу завантаженого фактично, про що станцією Запоріжжя-Ліве було проведено комісійну видачу вантажу з переважуванням на справних електронних вагонних вагах вантажоотримувача. При переважуванні виявлено недостачу маси вантажу, складено Комерційний акт №460804/27 від 15.07.2021 в яких зафіксовано нестачу вантажу (а.с. 10).
А саме, у Комерційному акті №460804/27 від 15.07.2021р. (вагон № 66592882, накладна №44666857) вказано: “завантаження вагону на справних вагах 54 200 кг, тара 21 700 кг. Фактично виявилось брутто 74 400 кг, тара з документу 21 700 кг, нетто 52 700 кг., що менше документу на 1 500 кг. У комерційному відношенні навантаження вище бортів на 20 см, шапкообразне, слабо маркований, у перевізному документі зазначено маркування вапном. Над 1 люками посередині два воронкообразні поглиблення діаметром 20 см, глибиною 20 см, діаметром 120 см, глибиною 50 см. Над 2-м люком ліво ходу воронкообразне поглиблення діаметром 100 см, глибиною 70 см. В технічному відношенні вагон справний”.
Відповідно до рахунку № 368 від 11.07.2021р. вартість коксового дріб'язку за 1 тонну становить 4 632,29 грн. без ПДВ. Вартість 1 тонни коксового дріб'язку з ПДВ становить - 5 558,74 грн.
Відповідно до Справки-розрахунку природної втрати коксового дріб'язку постачальник ТОВ "Новомет" згідно комерційного Акту № 460804/27 від 15.07.2021 загальна сума нестачі за накладною № 44666857 становить 2 312,44 грн.
З метою досудового врегулювання спору, ПрАТ "Укрграфіт" 04.08.2021 направлено на адресу РФ '"Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" Претензію щодо стягнення суми нестачі в розмірі 2 312,44 грн. (Вих №16/3465 від 04.08.2021р.).
25.08.2021р. ПрАТ "Укрграфіт" отримано відповідь від служби комерційної роботи та маркетингу РФ "Придніпровська залізниця" (Вих №МЮ-2/285-21 від 19.08.2021р.), якою було відмовлено в задоволені претензійних вимог.
В обґрунтування відмови РФ "Придніпровська залізниця" зазначає, що відповідно до ст. 31 Статуту залізниць України відповідальність покладається на відправника, який визначав придатність рухомого складу та завантажив його у вагон непридатний для перевезення даного вантажу, через наявність зазорів між кришками люків до армовочного листа поздовжньої балки вагону та нещільне прилягання кришки люка та армовочного листа поперечної балки вагону, що стало причиною втрати вантажу й підтверджується Ком. Актом №460804/27 від 15.07.2021, а також Актом про технічний стан вагону форми ГУ-106 №4 від 15.07.2021
ПрАТ "Укрграфіт" вважає відмову в задоволені Претензії безпідставною та необґрунтованою виходячи з наступного:
По-перше, в комерційному №460804/27 від 15.07.2021 зазначено, що вагон в технічному стані - справний.
В розділі Г "Виявлено пошкодження" відмітки відсутні.
Крім того, відповідно до залізничної накладної №44666857, в графі 20 міститься запис: коксовий дріб'язок, вантаж промаркований вапном, тара перевірена.
Відповідно перевізник - АТ "Українська залізниця" в особі регіонально філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" зобов'язаний подавати придатні для перевезення вантажу вагони, а щодо непридатних - відмовитись від прийняття їх у рухомий склад.
Зазначена в даному позові правова позиція неодноразово підтверджена рішеннями судів, винесеними в аналогічних справах (справа №14/30-10-749, справа №910/16900/20, справа №904/6511/21).
Доданий до відповіді на Претензію Акт №4 про технічний стан вагону від 15.07.2021, складено після прийняття перевізником вантажу та містять лише припущення, "що втрата вантажу можлива", а тому не може бути підставою для звільнення Перевізника від відповідальності.
Позивач вважає, що недостача вантажу в спірному вагоні виникла з вини відповідача, який не забезпечив збереження вантажу, та просив суд першої інстанції стягнути вартість недостачі товару з відповідача, що і є причиною виникнення спору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про стягнення з відповідача на користь позивача вартості нестачі вантажу у розмірі 2 312,44 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивач наданими суду доказами підтвердив факт нестачі вантажу, прийнятого залізницею до перевезення відповідно до наявних у справі залізничних накладних, і вартість нестачі вантажу матеріалами справи підтверджено, натомість доказів відсутності вини залізниці у втраті вантажу відповідачем не надано, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457 затверджено Статут залізниць України, положення якого згідно з пунктом 2 Статуту визначають обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно зі ст. 129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності під час залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами.
Статтею 22 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Згідно зі статтями 924 Цивільного кодексу України, ст. 314 ГК України, статтями 114 і 115 Статуту залізниць, п. 2.8 роз'яснень Президіума Вищого господарського суду України №04-5/601 від 29.05.2002, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу.
Відповідно до ст. 31 Статуту залізниць України, п.п. 5 і 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, а також п. 3.20 роз'яснень президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002, вантажовідправник перед завантаженням вантажу в напіввагон повинен визначити придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори напіввагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видування або висипання вантажу.
Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно з положеннями частини третьої статті 917 Цивільного кодексу України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.
Пунктом 2 статті 308 Господарського кодексу України передбачено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини; у транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника; за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Згідно статті 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству; обов'язки збереження, супроводження та охорони особливо цінних та небезпечних вантажів, перелік яких встановлюється Правилами, покладаються на відправника.
Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць України, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу коли вантаж прибув на непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Згідно з пунктом "е" статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.
Згідно статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: - за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; - за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; - за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість; недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Частиною другою статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт", а також статтею 113 Статуту залізниць України встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Вказані норми передбачають презумпцію вини перевізника у разі втрати, нестачі, псування й ушкодження вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізникові. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: усунення цих обставин не залежало від перевізника; перевізник не міг запобігти цим обставинам (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 08.04.2019 у справі №905/96/17).
Отже, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Відповідно до частини першої статті 30 Статуту залізниць України завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами.
Згідно зі статтею 31 Статуту залізниць, залізниця зобов'язана подавати під навантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезинфіковані вагони та контейнери.
Перед навантаженням вантажів відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.
У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен був вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню вантажу під час перевезення особливо у випадках навантаження вище рівня бортів.
Згідно зі статтею 32 Статуту залізниць України вантажі повинні завантажуватись без перевищення вантажопідйомності вагона (контейнера). Відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов. Перелік вантажів, перевезення яких допускається на відкритому рухомому складі, встановлюється Правилами.
Положеннями п.п. 5, 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 №542, встановлено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів. У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу. Поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільнюється. Для розрівнювання і ущільнення вантажу відправник може використовувати механізовані установки та інші пристрої. З метою забезпечення збереженості всіх вантажів, що перевозяться у вагонах відкритого типу, на їх поверхню відправником наноситься захисне маркування або застосовується покриття плівкою (емульсією) чи інше закріплення верхнього шару вантажу.
Згідно з частиною третьою статті 32 Статуту залізниць України відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов навантаження і кріплення вантажів.
Відповідно до пункту 4 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, відправник зобов'язаний підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які забезпечували б збереження його на всьому шляху перевезення та екологічну безпеку і захист навколишнього природного середовища згідно з законодавством. Дрібні місця штучних вантажів відправник повинен об'єднати в більші.
Згідно з п. 12.1 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року №411, забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться. Вимоги до технічного стану рухомого складу, порядок його технічного обслуговування і ремонту, а також відправлення його на заводи та депо для ремонту визначаються Державною адміністрацією залізничного транспорту України.
Так, за приписами п. 2.1 Правил комерційного огляду поїздів та вагонів усі вагони, які прибувають і відправляються із станції, де розташований пункт комерційного огляду (ПКО) оглядаються з метою виявлення та усунення несправностей, що загрожують збереженню вантажів.
Відповідно до параграфу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі, правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця.
Пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення встановлено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Згідно зі статтею 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Як підтверджується матеріалами справи, у спірному перевезенні ані вантажовідправником, ані залізницею під час завантаження та після завантаження не було зроблено жодних письмових зауважень, щодо непридатності вагону (в комерційному та технічному відношенні) для перевезення вантажу. Не було зауважень залізниці і до якості здійсненого відправником завантаження.
За умовами пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення та параграфу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів, після завантаження вантажу, зазначеного у спірній накладній вагон мав бути перевірений працівниками залізниці.
У випадках, коли під завантаження поданий несправний вагон за своїм технічним станом, відправник повинен відмовитись від його використання.
Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника.
Залізниця, оглянувши поданий до перевезення завантажений вагон за спірною залізничною накладною, прийняла його до перевезення, що не заперечується відповідачем.
Матеріали справи не містять жодних актів загальної форми ГУ-23, складених залізницею, щодо наявності несправностей у вагоні, що свідчить про відсутність зауважень до вагону як у комерційному, так і у технічному відношенні.
З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що вантажовідправником належним чином здійснено навантаження та підготовку вантажу до транспортування. Відсутність у спірній накладній відміток, свідчить про прийняття залізницею вантажу до перевезення без зауважень.
Суд першої інстанції аргументовано звернув увагу на те, що нормами ч. 3 статті 917 Цивільного кодексу України визначено право перевізника відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.
Крім того, норми Статуту залізниць України передбачають, що в разі завантаження вантажу у технічно несправні вагони або вагони, непридатні для перевезення даного виду вантажів, перевізник був зобов'язаний відмовитись від приймання вантажу до перевезення.
Таким чином, залізниця взяла на себе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, тобто несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу (аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 905/748/17).
Відповідно до статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Статтею 26 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складання актів визначаються Статутом залізниць України відповідно до чинного законодавства України.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів.
Матеріалами справи підтверджується, що вантаж (дрібняк коксовий, МК-2 фр. 0-10) відправлений 11.07.2021 за залізничною накладною №44666857 у вагоні №66592882 на адресу Приватного акціонерного товариства "Укрграфіт", придбаний останнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксовий завод "Новомет" на підставі договору №804/2120902/34 на поставку продукції від 01.04.2021.
Факт нестачі вантажу за спірним перевезенням виявлений та зафіксований комерційним актом №460804/27 від 15.07.2021.
Будь-яких заперечень щодо форми, порядку складання, змісту вказаного комерційного акту та посадових осіб, що його підписали, а також факту його опротестування матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто; при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах, щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.
Відповідно до статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Судом першої інстанції встановлено, що з урахуванням норми природної втрати (2%), відповідальна недостача дрібняку коксового у сухому стані під час перевезення у вагоні №66592882 становить 1,5 т.
Відповідно до рахунку №368 від 11.07.2021 вартість коксового дріб'язку за 1 тонну становить 4 632,29 грн. без ПДВ. Вартість 1 тонни коксового дріб'язку з ПДВ становить - 5 558,74 грн.
Згідно з розрахунку позивача нестача дрібняку коксового під час перевезення у вагоні №66592882 становить 0,416 кг (у сухому стані).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вартість нестачі вантажу у вагоні № 66592882, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2 312,44 грн.
Відповідно до статті 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Судова колегія, як і суд першої інстанції, відхиляє доводи відповідача про те, що відповідальність в повному обсязі повинен нести вантажовідправник за навантаження вантажу у непідготовлений та непридатний для перевезення цього вантажу вагон.
Так, місцевим господарським судом зазначено, що відповідно до залізничної накладної №44666857, в графі 20 міститься запис: дрібняк коксовий МК-2, фракція 0-10 мм, вантаж промаркований вапном. Тара перевірена.
Комерційним актом №460804/27 від 15.07.2021 (вагон № 66592882, накладна №44666857) вказано: “завантаження вагону на справних вагах 54 200 кг, тара 21 700 кг. Фактично виявилось брутто 74 400 кг, тара з документу 21 700 кг, нетто 52 700 кг., що менше документу на 1 500 кг. У комерційному відношенні навантаження вище бортів на 20 см, шапкообразне, слабо маркований, у перевізному документі зазначено маркування вапном. Над 1 люками посередині два воронкообразні поглиблення діаметром 20 см, глибиною 20 см, діаметром 120 см, глибиною 50 см. Над 2-м люком ліво ходу воронкообразне поглиблення діаметром 100 см, глибиною 70 см. В технічному відношенні вагон справний”.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи, не впливають та не спростовують вищенаведеної правової оцінки матеріалів, обставин справи згідно з вимогами закону.
Пунктом 3 Правил приймання вантажів до перевезення встановлене право залізниці при зовнішньому огляді пред'явленого до перевезення вантажу та визначенні недоліків, які можуть призвести до втрати вантажу, зобов'язати відправника привести тару у відповідність до вимог стандартів або інших нормативно-технічних документів на продукцію, а також право залізниці не приймати вантаж до перевезення у невідповідній тарі.
Так, з матеріалів справи встановлено, що завантаження вагону №66592882, в якому виявлено нестачу вантажу, здійснювалось вантажовідправником, який за нормами частини п'ятої статті 31 Статуту залізниць України має встановити придатність рухомого складу до перевезення в комерційному відношенні, якщо здійснює навантаження власними засобами і відповідно до пункту 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу має здійснити додаткові заходи щодо ущільнення конструктивних зазорів, через які можлива втрата вантажу.
При прийманні вантажу до перевезення жодних актів, в тому числі і про непридатність вагону в комерційному відношенні, залізницею складено не було.
Актом про технічний стан вагону № 4 від 15.07.2021, який складено по прибутті вагона, одночасно із комерційним актом №460804/27 від 15.07.2021, встановлено, що вагон технічно справний, втім, у графі "висновок про можливість втрати, псування вантажу внаслідок указаної вище несправності" зазначено про те, що втрата вантажу можлива внаслідок наявності зазорів кришки 1-люків до армувального листа ліво ходу, не щільно прилягання кришки 2- люка до армувального листа поперечної балки діаметром 20 см. шириною 2 см. неусунені вантажовідправником перед навантаженням.
Однак, колегія суддів вважає, що саме по собі зазначення у вказаному вище Акті про технічний стан вагону № 4 від 15.07.2021 існування обставини такої несправності вагону, яка може бути врахована як непридатність його в комерційному відношення для завантаження та перевезення вантажу дрібняку коксового без надання відповідного належного та допустимого доказу, а саме Акту загальної форми, який мав бути складений на станції Запоріжжя-Ліве під час виявлення означеної несправності та її усунення - не є достатнім для підтвердження цього факту.
За приписами статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту приймання до видачі одержувачу.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів, що засвідчують непридатність вагону в комерційному відношенні при прийманні залізницею до перевезення та фактичну нестачу вантажу під час його видачі одержувачу, з урахуванням норм права, що регламентують відповідальність залізниці за несхоронність доставленого вантажу, обґрунтованими є позовні вимоги щодо стягнення вартості фактично оплаченої та неотриманої продукції (з урахуванням норми нестачі).
Доказів відсутності вини залізниці у втраті вантажу, зокрема, доказів наявності недоліків тари, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення, що виключають покладення відповідальності на залізницю за нормами статті 111 Статуту залізниць України, що також передбачено статтею 314 Господарського кодексу України, відповідачем не надано, в матеріалах справи вказані докази відсутні.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів апеляційного суду констатує, що відповідачем в апеляційній скарзі не наведено належних доводів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні, та не доведено фактів порушення судом норм матеріального та процесуального права.
З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2022р. у справі № 904/9823/21 відсутні.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 405,00 грн. слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2022р. у справі № 904/9823/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2022р. у справі № 904/9823/21 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.О. Мороз
Суддя В.О. Кузнецов