01 вересня 2022 року
м. Черкаси
Справа № 711/4957/20
Провадження № 22-ц/821/939/22
Категорія: 310000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В,
секретаря - Ярошенка Б. М.,
учасники справи:
позивач по первісному позову (відповідач по зустрічному) - ОСОБА_1
відповідач по первісному позову (позивач по зустрічному) - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мельніченко Анастасії Миколаївни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визнання права власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання об'єктів спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності, у складі: головуючого судді Скляренко В. М., повний текст рішення складено 16 травня 2022 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності.
Позов мотивує тим, що 16.09.1995 вона та відповідач у справі ОСОБА_2 уклали шлюб, який між ними було розірвано 08.09.2019.
Зазначає, що за період шлюбу нею спільно із відповідачем було придбано за їх спільні кошти майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, а саме:
- 49/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2003, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. (під вказаним домоволодінням передана у приватну власність на ім'я ОСОБА_2 земельна ділянка розміром 0,0483 га, для будівництва господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7110136400:02:077:0069);
- транспортний засіб марки ВАЗ 21061, ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, 1983 року випуску, об'єм двигуна 1450, який зареєстрований 24.07.2003 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 15756;
- причіп ПР 8134, 2004 року випуску, зареєстрований 25.12.2007 року за ОСОБА_2 ;
- моторне, туристичне судно з реєстраційним номером «КАС-1048-К», 1978 року побудови, яке зареєстровано в судновій книзі України серія СКУ № 144 під записом № 399 від 19.06.2009 за ОСОБА_2 .
В період шлюбу нею (позивачкою) та відповідачем за їх спільні кошти було здійснено ряд побудов у вказаних вище 49/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , а саме побудовано мансарду під літ. МС, баню під літ. К, прибудову під літ а3. Вказані будівлі в експлуатацію не введені.
Оскільки на момент купівлі-продажу майна між ними були довірливі стосунки, то все придбане ними майно за їх спільні кошти, було оформлено на відповідача ОСОБА_2 . Однак, після розлучення, незважаючи на усні звернення представника позивачки щодо мирного врегулювання спору шляхом сплати відповідачем на користь позивачки грошової компенсації за придбане майно, сторони спільної згоди не дійшли.
Просить суд: визнати 49/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на 49/200 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0483 га (цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7110136400:02:077:0069), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати автомобіль марки ВАЗ 21061, ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, 1983 року випуску, об'єм двигуна 1450, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки ВАЗ 21061, ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, 1983 року випуску, об'єм двигуна 1450; визнати причіп ПР 8134, 2004 року випуску, зареєстрований 25.12.2007 за ОСОБА_2 , об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину причепа ПР 8134, 2004 року випуску, зареєстрованого 25.12.2007 за ОСОБА_2 ; визнати моторне, туристичне судно з реєстраційним номером «КАС- 1048-К», 1978 року побудови, яке зареєстровано в судновій книзі України серія СК № 144 під записом № 399 від 19.06.2009 за ОСОБА_2 , об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину моторного, туристичного судна з реєстраційним номером «КАС- 1048-К», 1978 року побудови, яке зареєстровано в судновій книзі України серія СК № 144 під записом № 399 від 19.06.2009 року за ОСОБА_2 . А також, просила стягнути з відповідача судові витрати.
14 вересня 2020 року адвокат Мельніченко А. М. в інтересах ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання об'єктів спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності.
Позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) ОСОБА_2 зазначено, що за час їх з відповідачкою за зустрічним позовом (позивачкою за основним позовом) ОСОБА_1 шлюбу за спільні кошти подружжя було придбане наступне майно: 49/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , які зареєстровані за ОСОБА_2 ; транспортний засіб марки ВАЗ 21061, 1983 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2 ; причіп ПР 8134, д.н.з НОМЕР_2 , зареєстрований 25.12.2007 року за ОСОБА_2 ; моторне, туристичне судно з реєстраційним номером КАС-1048-К, 1978 року випуску, 22.06.2009 року, яке зареєстровано в судновій книзі України серія СК № 144 під записом № 399 від 19.06.2009 року за ОСОБА_2 , виданий судновий білет.
За період шлюбу також було набуто членство та земельні ділянки в садовому товаристві «Машинобудівник» № 368 - 0,12 га, АДРЕСА_2 .
Всі ці об'єкти дійсно підлягають поділу між сторонами так як є спільним майном подружжя, оскільки існує абсолютна презумпція спільності права власності майна набутого в період шлюбу. Також зазначає, що самочинно збудовані ними в період шлюбу об'єкти нерухомості не можуть бути предметом поділу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, тому відповідно і немає нерухомості, яку можливо було б поділити.
Вказує, що самочинну добудову по АДРЕСА_1 необхідно залишити у власності позивача за зустрічним позовом, оскільки він не має іншого житла, а у відповідачки є квартира, в якій вона проживає, яка належить її матері.
Позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 просив суд:
- визнати транспортний засіб марки ВАЗ 21061, 1983 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 ; причіп ПР 8134, д.н.з НОМЕР_2 ; моторне, туристичне судно д.н.з НОМЕР_3 ; а також членство та земельні ділянки в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 , площею 0,12 га та № НОМЕР_5 , площею 0,06 га, спільно нажитим майном подружжя;
- визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на: транспортний засіб марки ВАЗ 21061, 1983 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 ; причіп, д.н.з НОМЕР_2 ; моторне, туристичне судно, д.н.з КАС-1048-К»; членство та земельні ділянки в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 , площею 0,12 га та № НОМЕР_5 , площею 0,06 га, що в с. Мельники, Чорнобаївського району, по 1/2 частині за кожним;
- зобов'язати ОСОБА_1 забезпечити ОСОБА_2 доступ до земельних ділянок в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 , площею 0,12 га та № НОМЕР_5 , площею 0,06 га.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 квітня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності задоволено.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання об'єктів спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності задоволено частково.
Визнано 49/100 частин домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та яке складається із: житлового будинку літ А-1, загальною площею 98,7 кв.м., житловою площею 69,9 кв.м., з надвірними спорудами, гаража літ. Б, сараю літ. б, погребу літ. Г, погребу літ. Д, вбиральні літ. Ж, гаража літ. Е, сараю літ. З, огорожі № № 2, 3, 5, 6, 7, замощення І, ІІ та водоколонки № 4) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності за кожним на 49/200 частин вищевказаного домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (без урахування самочинних прибудов), що становить 1/2 частину від 49/100 частин цього домоволодіння, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0483 га (цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7110136400:02:077:0069), яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано автомобіль марки ВАЗ 21061, ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, 1983 року випуску, об'єм двигуна 1450, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину автомобіля марки ВАЗ 21061, ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, 1983 року випуску, об'єм двигуна 1450, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано причіп ПР 8134, 2004 року випуску, зареєстрований 25.12.2007 року за ОСОБА_2 , об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину причіпу ПР 8134, 2004 року випуску, зареєстрованого 25.12.2007 року за ОСОБА_2 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано моторне, туристичне судно з реєстраційним номером «КАС-1048К», 1978 року побудови, яке зареєстровано в судновій книзі України серія СК № 144 під записом № 399 від 19.06.2009 за ОСОБА_2 , об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину моторного, туристичного судна з реєстраційним номером «КАС-1048К», 1978 року побудови, яке зареєстровано в судновій книзі України серія СК № 144 під записом № 399 від 19.06.2009 року за ОСОБА_2 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання членства та земельних ділянок в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 , площею 0,12 га і № НОМЕР_5 , площею 0,06 га спільно нажитим майном подружжя; про визнання права власності за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 за кожним на 1/2 частину членства та земельних ділянок в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 , площею 0,12 га та № НОМЕР_5 , площею 0,06 га; про зобов'язання ОСОБА_1 забезпечити ОСОБА_2 доступ до земельних ділянок в садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № НОМЕР_4 площею 0,12 га та № НОМЕР_5 площею 0,06 га - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 2 924 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 420,40 грн.
Рішення суду, в частині задоволених позовних вимог (щодо 49/100 частин домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіля, причіпа та моторного, туристичного судна), мотивовано тим, що сторонами по справі, як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (в особі своїх представників), вимоги щодо визнання частини майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на них по 1/2 частині кожному з них не заперечувались та визнавались, а також, взявши до уваги роз'яснення Пленуму Верхового Суду України викладені у п. 24 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», суд дійшов висновку про їх задоволення.
Окремо судом зазначено, що вимога первісної позовної заяви ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0483 га (цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7110136400:02:077:0069), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає до задоволення, оскільки позивачка (відповідачка за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , має частку (49/200 частин) у спільно набутому із відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) ОСОБА_2 домоволодінні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , тобто 1/2 частину від 49/100 його частин, як спільного майна, тому відповідно в останньої саме у такій самій частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування належної їй частини вказаного домоволодіння, тобто на 1/2 частину вищевказаної земельної ділянки.
Щодо відмовлених позовних вимог, то суд виходив з того, що в ході розгляду справи суду жодною стороною у справі не було надано належних та допустимих доказів того, що вказані земельні ділянки в садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що в АДРЕСА_3 , площею 0,12 га і № НОМЕР_5 , площею 0,06 га, дійсно були набуті у власність ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 , зокрема в період їхнього шлюбу, оскільки лише право користування (закріплення земельних ділянок за членами товариства) не може бути в подальшому підставою для визнання права власності на ці земельні ділянки за особами, за якими вони закріплені, а членство в товаристві, що стверджується довідками за підписом голови правління садового товариства «Машинобудівник», виданими на ім'я позивачки (відповідачки за зустрічним позовом) ОСОБА_1 від 28.08.2020, базується виключно на добровільних засадах.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають до задоволення і вимоги зустрічного позову в частині зобов'язання ОСОБА_1 забезпечити ОСОБА_2 доступ до земельних ділянок в садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що в АДРЕСА_3 , площею 0,12 га та № НОМЕР_5 , площею 0,06 га, оскільки позивачем за зустрічним позовом та його представником не доведено належними та переконливими доказами, що відповідачка за зустрічним позовом (позивачка за основним позовом) ОСОБА_3 чинить будь-які перешкоди позивачу за зустрічним позовом у користуванні вищевказаними земельними ділянками, зокрема не надає останньому доступу до них.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 14 червня 2022 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Мельніченко А. М., вважаючи рішення суду частково таким, що винесене з порушенням норм матеріального права, просила суд рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 квітня 2022 року скасувати частково, а саме в частині відмови в задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання членства та земельних ділянок в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 , площею 0,12 га і № НОМЕР_5 , площею 0,06 га спільно нажитим майном подружжя; про визнання права власності за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 за кожним на 1/2 частину членства та земельних ділянок в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 , площею 0,12 га та № НОМЕР_5 , площею 0,06 га; про зобов'язання ОСОБА_1 забезпечити ОСОБА_2 доступ до земельних ділянок в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 площею 0,12 га та № НОМЕР_5 площею 0,06 га та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги.
Апеляційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції неправомірно стверджує, що членство в кооперативі є безоплатним та добровільним, а тому і скаржник не набув права на частку в садовому кооперативі.
Суд не встановив час набуття права на частку, а саме навіть не встановив час створення кооперативу «Машинобудівник», не встановив часу набуття членства в кооперативі, порядку набуття такого членства та права на земельні ділянки.
Зазначає, що позивачка за первісним позовом не спростувала твердження про те що членство було оплатне, а права на земельні ділянки перебувають у позивача за первісним позовом.
06 липня 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу у якому просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 квітня 2022 року - без змін.
Зазначає, що стороною відповідача за первісним позовом не подано жодного документу, який би підтверджував, що садове товариство «Машинобудівник» є юридичною особою, яка керується ЗУ «Про кооперацію», не надано доказу, що сторонами вносився вступний внесок та пай в садове товариство «Машинобудівник», якщо пай вноситься в садове товариство «Машинобудівник», то чи він виплачений повністю ОСОБА_1 чи можливо ОСОБА_2
ОСОБА_2 не було залучено садове товариство «Машинобудівник» до участі в справі.
Крім того, ОСОБА_4 не було надано доказів, що спірні земельні ділянки зареєстровані за ОСОБА_1 чи ОСОБА_4 .
Вважає, що вимога про надання доступу до земельних ділянок є передчасним, оскільки не встановлено будь-яке право чи то користування, чи то право власності на спірні земельні ділянки. Крім того, не надано жодного доказу, що ОСОБА_1 чинить будь-які перешкоди ОСОБА_4 .
На думку ОСОБА_1 , довідки, які видані головою правління садового товариства «Машинобудівник» 28.08.2020 щодо земельних ділянок 0,12 га та 0,06 га є недопустимим доказом, а стороною відповідача за первісним позовом не було використано своє право на отримання доказів в суді першої інстанції (не подавались адвокатські запити, клопотання про витребування доказів, тощо).
18 липня 2022 адвокатом Мельніченко А. М. подано відповідь на відзив, де зазначає, що саме ОСОБА_1 не вказала про все наявне у неї майно, чим ввела суд та відповідача за первісним позовом в оману щодо правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Зазначає, що форма викладення змісту довідки не впливає та не спростовує наявності відносин та прав у ОСОБА_1 на земельні ділянки та членство у кооперативі.
Вважає, що викладені у відзиві обставини не спростовують фактів наведених в апеляційній скарзі та не дають підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З матеріалів справи вбачається, що предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції щодо відмови в частині вимог за зустрічним позовом, а саме відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання членства та земельних ділянок в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 , площею 0,12 га і № НОМЕР_5 , площею 0,06 га спільно нажитим майном подружжя; про визнання права власності за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 за кожним на 1/2 частину членства та земельних ділянок в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 , площею 0,12 га та № НОМЕР_5 , площею 0,06 га; про зобов'язання ОСОБА_1 забезпечити ОСОБА_2 доступ до земельних ділянок в садовому товаристві «Машинобудівник» № НОМЕР_4 площею 0,12 га та № НОМЕР_5 площею 0,06 га. Скаржник просив ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги.
В іншій частині рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 квітня 2022 року не оскаржується та апеляційним судом не переглядається.
Частиною 2 ст. 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 ЦК України).
Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц провадження (№ 14-325цс18).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Отже, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час, мету та джерела його придбання.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16.09.1995 по 08.08.2019, що стверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_6 та Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_7 (а.с. 8).
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свої вимоги в частині земельних ділянок в садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_1 », додав до позову Довідки садового товариства «Машинобудівник» від 28 серпня 2020 року про те, що ОСОБА_1 дійсно є членом садового товариства «Машинобудівник» та за нею закріплені садові ділянки № НОМЕР_4 , площею 0,12 га, та садова ділянка № НОМЕР_5 , площею 0,06 га. Дані про сплату членських внесків, заборгованість по їх сплаті відсутні (а.с. 82).
Разом з тим, ОСОБА_2 , який діяв через представника - адвоката Мельніченко А. М., не надав будь-яких доказів на якій правовій підставі перебувають у ОСОБА_1 вказані ними земельні ділянки, ким, коли та на підставі чого були надані ОСОБА_1 , не надали Статуту Садового товариства, де вказали порядок набуття членства в товаристві, порядок сплати внесків, розмір сплачених внесків та розмір заборгованості по їх сплаті, тощо.
Подаючи зустрічний позов, ОСОБА_2 не вказував на неможливість надання тих чи інших доказів. Крім того, ОСОБА_2 та його представник - адвокат Мельніченко А. М., в процесі розгляду справи також не вказували про неможливість отримання тих чи інших доказів, та не подавали клопотання про витребування доказів, не надавали доказів направлення адвокатських запитів, тощо.
На ряду з цим, представником ОСОБА_2 - адвокатом Мельніченко М. І. після подачі 14.06.2022 апеляційної скарги, згідно до клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів від 30.06.2022 подано нові докази, а саме: Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на запит від 04.03.2020 щодо Садівничого товариства Машинобудівник», відповідь на адвокатський запит ОСОБА_5 від 30.06.2022, де зазначено, що ОСОБА_1 є членом садівничого товариства (без зазначення дати вступу в товариство, відповідного рішення загальних зборів членів товариства), що ОСОБА_6 має в користуванні земельну ділянку № НОМЕР_5 , площею 10,95 соток та земельну ділянку № НОМЕР_4 , площею 7,75 сотки, яка придбана ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу. Також зазначено, що ОСОБА_1 з 01.01.2020 не сплачує членські внески. Поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції в клопотанні не наведено (а.с. 94-100).
За змістом ч. 1, ч. 3 та ч. 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 2 та ч. 4 ст. 83 ЦПК України).
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 299/957/14-ц (провадження № 61-5660св20).
Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
У п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення змісту п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.
Згідно зі ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що перегляд в апеляційному порядку справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, в апеляційний скарзі скаржником не були зазначені, зокрема, нові докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, не обґрунтовано поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції в клопотанні про їх долучення, скаржником, який діяв через адвоката, не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначені документи, як належні та допустимі докази та надати їм відповідну оцінку.
За викладеного апеляційний суд не може прийняти докази, які надані після подачі апеляційної скарги, оскільки скаржником не доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
Дослідивши наявні у справі докази, правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив із недоведеності позивачем за зустрічним позовом заявлених вимог, в оскаржуваній частині, за відсутності належних і достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог, оскільки намагаючись обґрунтувати, що членські внески в товариство є спільним сумісним майном, а отже і земельні ділянки, які перебувають у садівничому товаристві, ОСОБА_2 не довів саму наявність вказаних ділянок у власності ОСОБА_1 , їх розмір, час набуття, правову підставу набуття їх у власність/володіння, тощо.
Посилання в апеляційній скарзі на судову практику, що стосується моменту набуття права власності на майно в кооперативах на підставі пайових внесків не заслуговує на увагу, адже ні ОСОБА_2 , ні його адвокатом Мельніченко А. М. не було надано суду Статуту садівничого товариства «Машинобудівник» та доказів того, що право власності на землю в даному товаристві набувається після сплати пайових внесків у повному обсязі. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що визначають порядок та розмір сплати пайових внесків в садівничому товаристві «Машинобудівник» та розмір сплачених ОСОБА_1 внесків.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переважно дублюють обґрунтування позовної заяви, належними і допустимими доказами не підтверджені, тому до уваги колегії суддів не приймаються, та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мельніченко Анастасії Миколаївни - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 квітня 2022 року, в оскаржуваній частині, - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 02 вересня 2022 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: В. Г. Бородійчук
О. В. Карпенко