рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
Справа № 495/10542/21
Номер провадження 2/495/1173/2022
11 серпня 2022 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого одноособово - судді Анісімової Н.Д.,
при секретарі судового засідання Коліниченко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Білгород-Дністровському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та недотриманої заробітної плати в рамках кримінальної справи №495/2212/18 (провадження №11-кп/813/633/21), -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та недотриманої заробітної плати в рамках кримінальної справи №495/2212/18 (провадження №11-кп/813/633/21), в якому просить: стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн та 74 197 грн 90 коп. втраченого заробітку.
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прокуратурою Одеської області 01.06.2017 року було розпочато досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру судових розслідувань за №42017160000000715 відносно підозрюваного старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.
16.11.2017 року о 23:55 год. ОСОБА_1 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України та відносно нього проведено особистий обшук, що підтверджується відповідним протоколом.
17.11.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, який є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.
01.12.2017 року ухвалою слідчого судді Приморського району у м. Одеса Грицика В.Ю. відсторонено від посади.
18.11.2017 року відносно ОСОБА_1 , згідно ухвали слідчого судді Приморського районного суду у м. Одесі застосовано запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 128 000 грн до 15.01.2018 року.
Відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області від 24.11.2017 року за ОСОБА_1 внесено заставу у розмірі 128 000 грн згідно меморіального ордеру №80420515 від 24.11.2017 року АТ «Ощадбанк» громадянином ОСОБА_2 - заставодавцем у справі.
12.01.2018 року слідчим суддею Приморського районного суду продовжено строк відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади до 15.03.2018 року.
12.01.2018 року слідчим суддею Приморського районного суду продовжено строк виконання обов'язків передбачених ч.5 ст. 194 КПК України підозрюваного ОСОБА_1 до 15.03.2018 року.
12.01.2018 року заступником прокурора Одеської області продовжено строк досудового слідства по справі №42017160000000715 відносно підозрюваного ОСОБА_1 до 15.03.2018 року.
27.02.2018 року ОСОБА_1 повідомлено про заміну раніше повідомленої підозри.
16.03.2018 року у підготовчому судовому засіданні суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відсторонено обвинуваченого ОСОБА_1 від посади старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на два місяця.
У зв'язку з відстороненням від займаної посади старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 24.11.2017 року по 03.06.2018 рок (6 місяців та 10 діб) ОСОБА_1 недоотримував, згідно довідок з місця служби (довідка №562 від 17.12.2021 року середній заробіток, який складає 12 593 грн 70 коп. та довідки №563 від 17.12.2021 року сума доходу 5 277 грн 60 коп.) грошового забезпечення у сумі 74 197 грн 90 коп.
28.02.2018 року обвинувальний акт по кримінальному провадженню №42017160000000715 відносно ОСОБА_1 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України було скеровано до суду.
Згідно вироку Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.02.2020 року справа №495/2212/18 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру судових розслідувань за №42017160000000715 від 01.06.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, ОСОБА_1 визнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.09.2021 року, вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.02.2020 року по справі №495/2212/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.3. ст. 368 КК України - залишено без змін.
Враховуючи, що вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.02.2020 року, який ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.09.2021 року залишено без змін, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 368 КК України то є всі підстави для настання наслідків цивільно правового характеру і є доказом того, що дії та бездіяльність співробітників правоохоронних органів і прокуратури порушували його законні права та інтереси, а також заподіяли йому певну матеріально та моральну шкоду.
На думку позивача ОСОБА_1 знаходження у статусі спочатку підозрюваного, а в подальшому в статусі обвинуваченого та підсудного є особливим положенням, що об'єктивно зумовлює наявність моральних страждань у нього, як у особи, яку правоохоронні органи безпідставно звинуватили в тому чого він не скоював. Більш того позивача було безпідставно затримано та заарештовано на строк 9 діб, а також він був відсторонений від посади на строк 6 місяців і 2 доби, що позбавило його можливості отримувати заробіток який він заслуговує та розраховує. На протязі всього проміжку часу (починаючи з моменту вручення підозри та закінчуючи моментом винесення вироку) усталене життя позивача дуже змінилося в гіршу сторону, люди які йому довіряли відвернулися від нього, як наслідок він залишився сам на сам зі своїми проблемами, його загальний психічний стан погіршився, що призвело до душевних страждань, емоційних спалахів, дратівливості, збудливості, що позначалось не тільки на ньому самому ай на близьких людях та родичах, в нього з'явились постійні неврози, які проявляються тривогою, страхом та нездатністю в повній мірі зосередитись на основних життєвих питаннях.
Крім того, відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області від 24.11.2017 року за ОСОБА_1 заставодавцем (батьком його дружини) ОСОБА_2 внесено на депозитний рахунок Одеського апеляційного суду (Апеляційний суд Одеської області) заставу у розмірі 128 000 грн, згідно до меморіального ордеру №80420515 від 24.11.2017 року АТ «Ощадбанк». Таким чином, з 24.11.2017 року по 28.09.2021 року (3 роки 10 місяців та 4 доби), позивач перебував під заставою в результаті чого його рідні не могли використовувати кошти у розмірі 128 000 грн, які були внесені як застава, що спричиняли фінансові труднощі. Сімейний бюджет довелось спрямувати на оплату застави та послуг адвоката-захисника, що спричинило виникнення пригніченого стану.
Більш того, на тривалий час, а саме 46 місяців та 12 діб, позивачу та його близьким довелось змінити свої життєві плани, багато справ запланованих раніше, що потребували пересування за межі міста, області, країни довелось відкласти, а від деяких з них взагалі відмовитись, що спричинило проблеми з оточенням.
Отже враховуючи все вищевикладене, та те що довготривале перебування позивача в статусі підозрюваного та обвинуваченого негативно вплинуло на звичайний уклад його життя, відсторонення від посади призвело до погіршення його ділової репутації в суспільстві, серед колег та знайомих, ускладнило можливість підтримувати нормальні життєві зв'язки, зокрема спілкуватися з близькими та родичами (помер батько, мати та брат під час його перебування під вартою і запобіжним заходом), тобто зумовило моральні страждання і переживання, а тому, з метою захисту своїх та законних інтересів позивач звернувся до суду з відповідним позовом та просить суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн та стягнути втрачений заробіток у розмірі 74 197 грн 90 коп.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач скористався своїм правом відповідно до ст.178 ЦПК України та на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з обставинами викладеними у позовній заяві ОСОБА_1 не згоден та просить суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Свою позицію обґрунтовую наступним:
1. Щодо ототожнення Казначейства з Державою Україна та Державним бюджетом України: у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає про те, що внаслідок незаконних, на його думку, дій органів прокуратури та суду йому було завдано шкоди та просить суд стягнути з Держави Україна в особі Казначейства за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000,00 грн та 74 197,90 грн втраченого заробітку, проте слід звернути увагу на те, що ОСОБА_1 помилково ототожнює Казначейство з Державою Україна та Державним бюджетом України. Статтею 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає по своїм зобов'язанням. Казначейство є окремою юридичною особою, яка самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, в повному обсязі виконує свої завдання та функції та не перебувало з позивачем у жодних правових відносинах та не завдавало йому матеріальної чи моральної шкоди. Відповідно до Положеннями статті 43 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство та його територіальні органи здійснюють казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не уособлюють державу. Казначейське обслуговування передбачає: 1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; 2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями; 3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України; 4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами. Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України. Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, Казначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади та утворена для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є юридичною особою публічного права, самостійно несе відповідальність по своїм зобов'язанням. Отже, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай орган діями якого завдану шкоду. Виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок, що належним відповідачем по справі є Прокуратура Одеської області (наразі - Одеська обласна прокуратура) - орган, діями чи бездіяльністю якого на думку позивача, завдано йому шкоди та Казначейство.
2. Щодо факту завдання моральної шкоди: відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Так, частиною 2 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з пунктом 9 Постанови №4, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, згідно пункту 3 Постанови №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода - величина непостійна. Таку шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Будь-яка компенсація цієї шкоди не може бути адекватною справжнім стражданням, а тому будь-який розмір може мати лише умовний вираз. Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Обов'язок доказування наявності шкоди та обґрунтування її розміру покладено на позивача відповідно до вимог статті 81 ЦПК України. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно вимог пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину. Оскільки, право ОСОБА_1 на відшкодування шкоди є наслідком незаконності у діях органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, про що зазначається у частині 1 статті 2 Закону про порядок відшкодування шкоди, тому й відшкодування шкоди повинно відбуватися в розмірах і порядку, передбачених цим Законом. Також, слід звернути увагу суду, що відповідно до пункту 17 Положення про застосування Закону Про порядок відшкодування шкоди, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 року №6/5/3/41, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Всупереч вищевикладеному, жодна із ознак моральної шкоди, що визначені частиною 2 статті 23 ЦК України, позивачем у своєму позові обґрунтованими доказами не було доведено, крім того, ОСОБА_1 обмежується лише загальними посиланнями, що внаслідок дій органів досудового розслідування та прокуратури, які були здійснені ними з метою розслідування злочину йому було завдано моральної шкоди і не надає суду жодних доказів про її дійсність. Крім того, жодних доказів на підтвердження того, що по відношенню до нього був здійсненний фізичній чи психічний вплив та в чому він виражався позивач також не надає. Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивач повинен був обґрунтувати, якими доказами підтверджується факт заподіянім йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, а також надати до суду обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, яку він просить стягнути. Натомість, позивач надає розрахунок моральної шкоди, з яким неможливо погодитись, оскільки він складений позивачем на власний розсуд та виходячи із його внутрішніх переконань, поряд з цим, розмір моральної шкоди яка на його думку, підлягає відшкодуванню визначено позивачем у досить значному розмірі - 2 000 000,00 грн. Поряд з цим, розмір відшкодування моральної шкоди має визначатися залежно від характеру немайнових втрат, зокрема, враховуються ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Отже всупереч вищевикладеному, позивачем необґрунтовано завищено розмір моральної шкоди, що на його думку, підлягає відшкодуванню на його користь. Так, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватись принципами розумності, справедливості та співмірності, розмір відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення, таку правову позицію висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 по справі №752/17832/14-н. Необхідно врахувати, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння ті заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні (стаття 23 ЦК України) так як відсутність хоча б одного складового цивільного правопорушення виключає підстави для відшкодування шкоди і, як наслідок, не передбачає покладання обов'язку на відповідача, у зв'язку з відсутністю цивільного правопорушення. Оскільки позивачем ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження того, що саме внаслідок дій посадових осіб відповідача йому була завдана моральна шкода то наведені обставини у позовній заяві базуються лише на припущеннях, а тому не підлягають задоволенню.
3. Щодо розрахунку розміру моральної шкоди слід зауважити наступне: відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року №266/94-ВР (далі - Закон про порядок відшкодування шкоди), відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Дійсно позивач перебував під слідством та судом з 16.11.2017 року - з моменту повідомлення позивачу про підозру по 28.09.2021 року - до моменту набрання законної сили ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.09.2021 року по справі №495/2212/18, якою ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано, тобто 42 місяці та 11 днів. Поряд з цим, пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» (далі - Постанова №4) встановлено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неподаткового мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 01.01.2017) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено з 1 січня у розмірі 2 481,00 грн. Отже, у разі задоволення позовних вимог при обрахунку розміру моральної шкоди суд має брати до уваги саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки відповідно до Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, тобто в даному випадку може бути відшкодована моральна шкода на користь ОСОБА_1 виходячи з наступного розрахунку: 42 місяці * 2 481,00 грн + ((2 481,00 грн / 30 днів) * 11 днів) = 104 202,00 грн + 909,70 грн = 105 111,70 грн.
4. Щодо відшкодування на користь позивача втраченого заробітку слід зазначити наступне: так, ОСОБА_1 при здійсненні обґрунтування права на відшкодування втраченого заробітку посилається на ухвали Приморського районного суду м. Одеси та Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про відсторонення його від займаної посади старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у м. Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Водночас, відповідно до статті 1 Закону про порядок відшкодування шкоди відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Також, стаття 3 Закону про порядок відшкодування шкоди визначає, що у випадках наведених в статті 1 цього Закону громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на вкидання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відповідно до статті 131 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) одним із заходів забезпечення кримінального провадження є відсторонення від посади, яке застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження. Згідно зі статтею 154 КПК України відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину. Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Положеннями статті 309 КПК України передбачено можливість підозрюваного/обвинуваченого оскаржити в апеляційному порядку ухвали про відсторонення від посади. Однак, як вбачається з матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 вищевказаним правом не скористався. Оскільки, ухвали Приморського районного суду м. Одеси та Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про відсторонення позивача від посади не визнані незаконними жодним судовим рішенням та виносились з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, то у позивача відсутнє право на відшкодування втраченого заробітку. Представник відповідача звертає увагу на суперечність викладення позивачем обставин справи, зокрема у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що період відсторонення його від займаної посади старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у м. Білгород-Дністровський, оперативного-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України становить з 24.11.2017 року по 03.06.2018 року - 6 місяців та 10 днів, поряд з цим у позовній заяві також зазначено, що строк відсторонення ОСОБА_1 від посади розпочинається з 01.12.2017 року - з моменту винесення ухвали Приморського районного суду м. Одеси про відсторонення позивача від посади по 16.05.2018 року - до моменту закінчення дії ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про відсторонення ОСОБА_1 від посади, тобто 5 місяців та 16 днів.
Отже, враховуючи все вищевикладене, а саме те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме внаслідок дій посадових осіб відповідача йому була завдана моральна шкода, а також розмір завданої моральної шкоди належними доказами не підтверджено, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.
Рух справи у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської обасті від 23.12.2021 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.
Позивач у судове засідання не з'явився надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Крім того, позивачем було долучено до матеріалів справи висновок експерта №02/22 «за результатами проведення судової психологічної експертизи» від 25.01.2021 року, проведеної лабораторією психологічних досліджень «Психологіка» (ФОП ОСОБА_4 ) з приватних критеріїв, які підтримують позовні вимоги ОСОБА_1 відповідно до якої: 1) у ОСОБА_1 , є зміна в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають його активному соціальному функціонуванню як особистості та виникли внаслідок неправомірних дій Прокуратури Одеської області; 2) ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) внаслідок неправомірних дій Прокуратури Одеської області; 3) попередній орієнтований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) відповідає заявленим вимогам та становить 2 000 000 (два мільйона) грн.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся, причини неявки суду невідомі. Відповідно до наданого відзиву у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Фактичні обставини встановлені судом
Судом встановлено, що прокуратурою Одеської області 01.06.2017 року було розпочато досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру судових розслідувань за №42017160000000715 відносно підозрюваного старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.
16.11.2017 року о 23:55 год. ОСОБА_1 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України та відносно нього проведено особистий обшук, що підтверджується відповідним протоколом.
17.11.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, який є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.
01.12.2017 року ухвалою слідчого судді Приморського району у м. Одеса Грицика В.Ю. відсторонено від посади.
18.11.2017 року відносно ОСОБА_1 , згідно ухвали слідчого судді Приморського районного суду у м. Одесі застосовано запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 128 000 грн до 15.01.2018 року.
Відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області від 24.11.2017 року за ОСОБА_1 внесено заставу у розмірі 128 000 грн згідно меморіального ордеру №80420515 від 24.11.2017 року АТ «Ощадбанк» громадянином ОСОБА_2 - заставодавцем у справі.
12.01.2018 року слідчим суддею Приморського районного суду продовжено строк відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади до 15.03.2018 року.
12.01.2018 року слідчим суддею Приморського районного суду продовжено строк виконання обов'язків передбачених ч.5 ст. 194 КПК України підозрюваного ОСОБА_1 до 15.03.2018 року.
12.01.2018 року заступником прокурора Одеської області продовжено строк досудового слідства по справі №42017160000000715 відносно підозрюваного ОСОБА_1 до 15.03.2018 року.
27.02.2018 року ОСОБА_1 повідомлено про заміну раніше повідомленої підозри.
16.03.2018 року у підготовчому судовому засіданні суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відсторонено обвинуваченого ОСОБА_1 від посади старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на два місяця.
У зв'язку з відстороненням від займаної посади старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 24.11.2017 року по 03.06.2018 рок (6 місяців та 10 діб) ОСОБА_1 недоотримував, згідно довідок з місця служби (довідка №562 від 17.12.2021 року середній заробіток, який складає 12 593 грн 70 коп. та довідки №563 від 17.12.2021 року сума доходу 5 277 грн 60 коп.) грошового забезпечення у сумі 74 197 грн 90 коп.
28.02.2018 року обвинувальний акт по кримінальному провадженню №42017160000000715 відносно ОСОБА_1 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України було скеровано до суду.
Згідно вироку Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.02.2020 року справа №495/2212/18 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру судових розслідувань за №42017160000000715 від 01.06.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, ОСОБА_1 визнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.09.2021 року, вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.02.2020 року по справі №495/2212/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.3. ст. 368 КК України - залишено без змін.
Відповідно до висновку експерта №02/22 «за результатами проведення судової психологічної експертизи» від 25.01.2021 року, проведеної лабораторією психологічних досліджень «Психологіка» (ФОП ОСОБА_4 ) з приватних критеріїв, які підтримують позовні вимоги ОСОБА_1 відповідно до якої: 1) у ОСОБА_1 , є зміна в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають його активному соціальному функціонуванню як особистості та виникли внаслідок неправомірних дій Прокуратури Одеської області; 2) ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) внаслідок неправомірних дій Прокуратури Одеської області; 3) попередній орієнтований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) відповідає заявленим вимогам та становить 2 000 000 (два мільйона) грн.
Оцінка Суду
Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов'язком держави.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.
Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч.3 ст. 13 Закону).
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі №1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 (140514цс19) (пункти 61-62), від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19) (пункт 28)).
Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 (140514цс19) (пункт 64), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, а не Державної казначейської служби України. Останню позивач зазначив лише як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах представляти державу в суді.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, ствердження представника Державної казначейської служби України про те, що служба не є належним відповідачем у справі, помилковими та некоректними, оскільки відповідачем є в даному випадку є саме Держава Україна.
Не заслуговують на увагу зауваження представника відповідача і про те, що у позивача відсутнє право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки позивач не надав жодних доказів, що по відношенню до нього був здійсненний фізичний чи психічний вплив та йому заподіяна моральна шкода.
Слід зазначити, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково такими визнавати не потрібно. Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4 цс 19).
Крім того, висновки експерта №02/22 за результатами проведення судової психологічної експертизи від 25.01.2021 року чітко аргументують наявність морального впливу та шкоди.
Щодо доводів представника відповідача відносно розрахунку суми моральної шкоди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не з мінімальної заробітної плати, суд виходить з такого.
Як зазначено вище, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 2.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, підстави для застосування п.3 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року відсутні.
Таким чином, враховуючи положення ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати у сумі 6000 грн., що діє на час вирішення справи.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам ВС, викладеним у постановах від 4.06.2018 у справі №489/2492/17, від 13.06.2018 у справі №464/6863/16, від 21.06.2018 у справі №205/119/17, від 25.07.2018 у справі №607/14493/16-ц, від 19.09.2018 у справі №534/955/17.
Доводи представника відповідача стосовно того, що моральна шкода, заподіяна позивачу, не доведена обґрунтованими доказами, відхиляються судом, оскільки суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та незаконного перебування під слідством і судом беззаперечно перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а відтак завдали йому моральної шкоди.
Крім того, суд бере до уваги висновки експерта №02/22 за результатами проведення судової психологічної експертизи ОСОБА_1 від 25.01.2021 року.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
В силу ст. 1176 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а протиправність їх дій та рішень презюмується.
Разом з тим, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК).
Суд бере до уваги те, що тривале перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом з 16.11.2017 року по 28.08.2021 року (3 роки 10 місяців 12 діб), а саме 46 місяців та 12 діб безумовно мало негативний вплив, обмеження в зв'язку з цим в можливості вільно пересуватися територією України та виїжджати за її межі, необхідність здійснювати додаткові заходи з метою захисту від пред'явленого обвинувачення, що в сукупності свідчить про створення значних складнощів в організації його повсякденного укладу життя, необхідності змінювати свої звички та бажання, смерті батьків і брата та не можливості бути на їх погребінні та жодне відшкодування не поверне йому втраченого періоду життя.
Тому суд вважає можливим визначити розмір відшкодування в сумі 690 000 грн, виходячи з 2,5 (двох з половиною) мінімальних заробітних плат, визначених станом на час розгляду справи (6000,00 грн. х 2,5 х 46), за період перебування позивача під слідством та судом (46 місяців) та що, на думку суду, буде співмірним зазначеним спричиненим позивачу негативним наслідкам.
Також, на підставі аналізу письмових доказів, суд погоджується з доводами позивача про те, що у зв'язку звідстороненням від займаної посади старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 24.11.2017 року по 03.06.2018 рік (6 місяців та 10 діб) згідно довідок з місця служби (довідка №562 від 17.12.2021 року середній заробіток, який складає 12 593 грн 70 коп. та довідки №563 від 17.12.2021 року сума доходу 5 277 грн 60 коп.) ОСОБА_1 недоотримував грошового забезпечення у сумі 74 197 грн 90 коп.
Згідно п.1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога щодо стягнення втраченого заробітку у сумі 74 197 грн 90 коп., також є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання про судовий збір, суд керується положеннями ст.141 ЦПК України та вважає необхідним компенсувати його за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 18, 258, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та недотриманої заробітної плати в рамках справи №495/2212/18, провадження №11-кп/813/633/21 - задовольнити частково.
Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошові кошти на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 690 000 грн (шістсот девяносто тисяч гривень), та в рахунок відшкодування недоотриманого заробітку у сумі 74 197 грн 90 коп. (сімдесят чотири тисячі сто девяносто сім гривень 90 копійок).
В іншій частині позову - відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серія НОМЕР_1 виданий Надвірнянським РВ УМВС України в Івано-Франківській області, 07 квітня 2008 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач Державна казначейська служба України, місцезнаходження за адресою: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Анісімова Н.Д.