Справа № 495/3498/22
29 серпня 2022 року м. Білгород- Дністровський
Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В., розглянувши матеріали, які надійшли від 25 Прикордонного загону відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Маріуполь, Донецької області, працюючого ФОП « ОСОБА_2 », який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст. 204-1 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
До Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 07 червня 2022 року надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №164727 від 29.04.2022 року відносно ОСОБА_1 , про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що 29.04.2022 року о 21 годині 10 хвилин на вході в ППр «Маяки-Паланка-Удобне» був виявлений громадянин України ОСОБА_1 , який мав намір перетнути ДКУ з Республікою Молдова через пункт пропуску, але не мав для цього законних підстав, з метою уникнення від мобілізації. Своїми діями даний громадянин порушив вимоги ст.ст. 9,12 Закону України «Про Державний кордон України» №1777-ХІІ від 04.11.1991 року.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, однак адвокат Андрєєв І.П., який діє в його інтересах, просив закрити провадження по справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, адже свідкі правопорушення, які були зазначені в адміністративному протоколі до суду не з'явились, сам протокол про адміністративне правопорушення був складений з порушеннями, а саме: ОСОБА_1 було затримано більше ніж на три години без складання протоколу затримання, ОСОБА_1 було неправомірно відмовлено в реалізації передбаченого ст. 268 КУпАП права на захист, ОСОБА_1 взагалі не були роз'яснені посадовою особою його права, дата протоколу не відповідає дійсності, інформація зазначена у протоколі про адміністративне правопорушення не відповідає дійсним обставинам справи. Тобто, зазначений вище протокол про адміністративне правопорушення не може бути належним та допустимим доказом вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення.
У судове засідання свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з'явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи сторони захисту ОСОБА_1 та наявні докази, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно положень ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, законною підставою для накладення на конкретну особу адміністративного стягнення є достатні дані про вчинення цією особою правопорушення, за яке і накладається дане стягнення.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 1 ст. 204-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Стаття 9 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991 року закріплює, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Порушенням державного кордону України є також перетинання його будь-якими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу чи з порушенням встановленого порядку.
Аналіз вказаних вище правових норм дає підстави вважати, що незаконне перетинання державного кордону України має місце лише тоді, коли особа перетнула Державний кордон України:
- поза пунктами пропуску через Державний кордон України;
- в пунктах пропуску через Державний кордон України без відповідних документів;
- за документами, що містять недостовірні відомості про особу.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» було введено в Україні воєнний стан, у зв'язку з чим були запровадженні заходи правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Так, на період дії воєнного стану забороняється виїзд за межі країни громадян України чоловічої статі від 18 до 60 років.
Згідно пояснень ОСОБА_1 , які надані ним під час складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №164727 від 29.04.2022 року, 29.04.2022 року він разом з дружиною та неповнолітнім сином-інвалідом ІІ групи ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , під'їхав ввечері до КПП «Маяки-Паланка-Удобне», щоб дізнатися можливість виїзду з території України, де був затриманий працівниками Державної прикордонної служби України без оформлення протоколу затримання. Свідків при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не було, відеофіксація теж не здійснювалась. Після того, як ОСОБА_1 було відмовлено в перетині Державного кордону України, він не мав наміру перетинати кордон.
В матеріалах справи міститься лише рапорт дільничого інспектора прикордонної служби І-ї категорії ВІПС «Удобне» (тип В) штаб-сержанта Долготер Максима та рапорт старшого зміни прикордонних нарядів ВІПС «Удобне» (тип Б) інспектора прикордонної служби третьої категорії - 2 групи інспекторів прикордонної служби ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) старшого сержанта ОСОБА_6 .
Будь-яких належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 намагався перетнути Державний кордон України 29 квітня 2022 року поза пунктами пропуску через Державний кордон України, в пунктах пропуску через Державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, матеріали справи не містять.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 62 Конституції України, яка гарантує дотримання державою принципу презумпції невинуватості особи, передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини («Лучанінова проти України» п. 39, «Тарасов проти України» п.п. 24, 25, «Надточій проти України» п. 20-22) справи про адміністративні правопорушення в Україні традиційно кваліфікуються Європейським судом як кримінальне обвинувачення, а отже на такі справи розповсюджуються гарантії права на справедливий судовий розгляд, гарантовані ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є наявність об'єктивних і суб'єктивних ознак, тобто об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) поширює на провадження у справах про адміністративні правопорушення стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, тобто - норми кримінального процесуального законодавства.
У справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява №16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 51 КпАП України стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн, ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».
У справі «Маліге проти Франції» («Malige v. France», заява №27812/95, рішення від 23.09.1998 року) ЄСПЛ визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації №R (91).
Протокол про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №164727 від 29.04.2022 року сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст.251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини у п.52 рішення від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» (заява №74420/01) зазначив, що питання щодо допустимості доказів у справі - це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам. Суд, зі свого боку, повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим (див. рішення від 23 квітня 1997 р. у справі «ВанМехелен та інші проти Нідерландів», №21363/93, №21364/93, №21427/93 та №22056/93, п. 50; рішення від 9 червня 1998 р. у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», №25829/94, п. 34; ухвалу від 6 травня 2003 р. щодо неприйнятності справи «Секейра проти Португалії», № 73557/01; ухвалу від 6 квітня 2004 р. щодо неприйнятності справи «Шеннон проти Сполученого Королівства», №67537/01). У такому випадку Суд зобов'язаний не визначати, чи певні докази було отримано незаконно, а перевіряти, чи така «незаконність» не спричинила порушення іншого права, гарантованого Конвенцією.
У справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, ЄСПЛ зазначив, що за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини 1 статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції.
Таким чином, слід визнати, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили той факт, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.204-1 КУпАП, матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність наявності складу в діях ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП.
Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 204-1, 245, 247, 251, 266, 268, 279, 280, 283, 284 КУпАП, суд,-
Провадження по адміністративній справі №495/3498/22 у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-1 КпАП України - закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, або представником або на неї може бути внесено протест прокурора протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Повний текст даної постанови складено та проголошено 02.09.2022 року о 10:45 годині.
Суддя: