Номер провадження: 22-ц/813/1605/22
Справа № 520/3556/16-ц
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.
Доповідач Сегеда С. М.
26.08.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гірняк Л.А.,
Комлевої О.С.,
за участю секретаря Хухрова С.В.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Криворучко В.О.,
розглянувши в режимі відеоконференції, за допомогою програмного забезпечення «ВКЗ», апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської державної академії будівництва та архітектури, за участю третіх осіб: Управління держземагенства в м. Одесі Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Одеської міської ради, про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
встановив:
30 березня 2016 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до Одеської державної академії будівництва та архітектури (далі - ОДАБА), за участю третіх осіб: Управління держземагенства в м. Одесі Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Одеської міської ради про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому просила суд:
- визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за адресою: АДРЕСА_1 , виданий 06 листопада 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування за №175;
- визнати земельну ділянку, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6, та земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6-7, такими, на які діє сервітут, на право проходу та проїзду до житлового будинку ОСОБА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та вважати матеріали топогеодезичної зйомки із зазначеними зонами сервітуту, невід'ємною частиною рішення;
- встановити порядок виконання судового рішення, відповідно до якого воно є підставою для оформлення ОСОБА_2 документів з приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки постійного землекористувача ОДАБА, будівлі якої розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- вжити заходів щодо забезпечення виконання рішення суду шляхом зазначення, що рішення суду є підставою для Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області для анулювання запису № 175 в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за адресою: АДРЕСА_1 , виданого 06 листопада 2001 року.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ОСОБА_2 є власницею житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні позивача, площею 0,0961 га, однак вона не може реалізувати своє право безоплатної приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки при здійсненні геодезичних землевпорядних робіт та виготовленні технічної документації по складанню державного акту на право постійного користування землею ОДАБА на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яку розробляла ліцензована землевпорядна організація КП «ЗКБ при УЗР» були допущені технічні неточності, у зв'язку з чим порушено Конституційне право позивачки, що стало підставою для звернення її до суду з цим позовом.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОДАБА, за участю третіх осіб: Управління держземагенства в м. Одесі Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Одеської міської ради про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року, та постановлення нового, яким задовольнити повністю її позовну заяву, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вирішуючи питання про слухання справи в режимі відеоконференції, за допомогою програми «ВКЗ» (відеоконференцзв'язку), за участю представника ОДАБА адвоката Криворучко В.О., у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання (т.4, а.с. 18-24).
В свою чергу, за заявою представника ОДАБА Криворчуко В.О. від 17.08.2022 року про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, остання була призначена ухвалою колегії суддів від 19.08.2022 року, про що всі учасники справи також були належним чином і завчасно повідомлені (т.4, а.с.29, 30-31, 32-39).
У зв'язку з цим, клопотання адвоката Григоренка Ю.С. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке надійшло до Одеського апеляційного суду 22.08.2022 року (т.4, а.с.40, 41) не розглядалось, так як кожний учасник справи має право прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, яке вже було призначено, про що вказано вище.
Що стосується заяви позивача і заявника апеляійної скарги ОСОБА_2 про перенесення судового засідання у зв'язку зі смертю її батька (т.4, а.с.42,43) і розірвання договору на її представниицтво з адвокатом Григоренком Ю.С. у зв'язку з його безвідповідальним веденням справи, то колегія суддів відмовила в його задоволенні.
Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосудді, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
Слід також зазначити, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції майже 2 роки (т.2, а.с.141-142 ), як позивач ОСОБА_2 та її попередні представники: адвокат Тодоров А.І. і адвокат Мойсеєнко Р.М., так і представник ОДАБА - адвокат Криворучко В.О. приймали участь у розгляді даної справи і давали свої пояснення по суті апеляційної скарги ОСОБА_2 , відповідно 21.04.2021 року, 15.09.2021 року і 22.12.2021 року (т.2, а.с.184-185, т.3, а.с.221-222, 243-244), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, за допомогою програмного забезпечення «ВКЗ», за участю представника ОДАБА - адвоката Криворучко В.О., як вийшла на відеоконференцзв'язок, а також на підставі наявних у справі доказів, у відсутність інших учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 липня 1949 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 придбали будинок АДРЕСА_3 в рівних частках (т.1, а.с.16-18).
16 липня 1956 року рішенням Одеського міськвиконкому за №642 за ОСОБА_6 закріплено земельну ділянку, площею 1820 кв.м., у АДРЕСА_3 , що підтверджується архівною довідкою Державного архіву Одеської області за №316/06/02 від 06.05.1998 року (т.1, а.с.26).
На підставі договору купівлі-продажу від 08 травня 1971 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_8 придбав 2/5 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с. 19-20).
23.04.1986 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу продав зазначену частку житлового будинку на користь ОСОБА_9 (батько позивачки).
26 травня 1998 року був підписаний акт державної технічної комісії про приймання в експлуатацію реконструйованої прибудови літ «Г3», загальною площею 82,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , в частині домоволодіння, що належить ОСОБА_9 (т.1, а.с.25).
Даний акт був затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 12.06.1998 року за №786, яким також зобов'язано ОСОБА_9 переукласти документи на землекористування у встановленому законом порядку (т.1, а.с.101).
15 липня 1998 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради затверджено розрахунок ідеальних часток по домоволодінню АДРЕСА_3 та видано розпорядження №985 ( т.1, а.с.100).
На підставі зазначеного розпорядження, 07 серпня 1998 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано на ім'я ОСОБА_9 свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на 82/100 часток домоволодіння АДРЕСА_3 (т.1, а.с.22).
27.08.1998 року за №кн.18доп. стр.292 р.7016 було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» право власності ОСОБА_9 на вказану частку домоволодіння (т.1, а.с.22-звор.).
20 серпня 2000 року ОСОБА_9 подарував, а ОСОБА_2 (позивач і заявник апеляційної скарги) прийняла в дар 82/100 частки домоволодіння з надвірними спорудами, що розташовані в АДРЕСА_3 , та складається в цілому з одного кам'яного житлового будинку під літ. «Г», загальною житловою площею 121,4 кв.м., та надвірних споруд: «Д, З» - сараї, «Л» - вбиральня, «Т» - навіс, «Н» - гараж, №1, 17 - огороджень, ІІ - мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 1618 кв.м., що підтверджується договором дарування від 20.08.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за №12005 (т.1, а.с.145).
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 23 липня 2009 року по справі №2-3326/2009, яке набрало законної сили 03.08.2009 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов'язано ОСОБА_10 , ОСОБА_11 не чинити перешкод ОСОБА_2 у реалізації права користування і розпорядженні майном - здійсненні приватизації земельної ділянки, площею 0,0961 га, по АДРЕСА_2 . Виділено з домоволодіння АДРЕСА_3 в натурі частку у розмірі 82/100 часток домоволодіння, що складається з житлового будинку під літ. «Г», а саме: «Г1», «Г2», «Г3», загальною площею 186,5 кв.м., житловою площею 133,3 кв.м., вбиральню під літ. «Л», навіс під літ. «Т», гараж під літ. «Н», сарай під літ. «З», за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 , та припинено її право часткової власності на вказану частку. Визнано за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння, що складається з житлового будинку під літ. «Г», а саме: «Г1», «Г2», «Г3», загальною площею 186,5 кв.м., житловою площею 133,3 кв.м., вбиральню під літ. «Л», навіс під літ. «Т», гараж під літ. «Н», сарай під літ. «З», за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с.116 - 117).
Право власності на вказаний житловий будинок ОСОБА_2 зареєструвала в КП «ОМБТІ та РОН» 14.01.2010 року за №43708 в книзі: 302/118, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №25028809 від 14.01.2010 року (т.1, а.с.115).
Разом з тим, 06 листопада 2001 року Одеською міською радою народних депутатів на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 28.04.2000 року за №1249-ХХІІІ ОДАБА видано державний акт серії ОД №000493 на право постійного користування землею - земельною ділянкою, площею 10,2691 га, в межах згідно з планом землекористування, для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу (т.1, а.с.109).
У 2011 році ОСОБА_2 звернулася до Одеської міської ради для отримання дозволу на приватизацію та оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, також позивачкою було укладено договір із землевпорядною організацією на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки (т.1, а.с. 38).
Однак, листом Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради за №01-27/П-34-86-07 від липня 2011 року повідомлено ОСОБА_2 , що при виготовленні технічної документації по складанню державного акту на право постійного користування землею ОДАБА на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , яку розробляла ліцензована землевпорядна організація КП «ЗКБ при УЗР», були допущені технічні неточності. Крім цього, у листі зазначено, що ОДАБА необхідно звернутись на адресу КП «ОМБТІ та РОН» з клопотанням щодо усунення неточностей допущених вказаним підприємством, а саме проведення вимірювань меж вказаної земельної ділянки сучасними геодезичними вимірювальними приладами на місцевості (т.1, а.с. 33-34).
Аналогічні обставини були викладені в Приписі Прокуратури м. Одеси на адресу начальника управління земельних ресурсів у м. Одесі Держкомзему України Швецю К.Ю. про необхідність вжиття заходів щодо негайного усунення порушень вимог Закону та негайно долучити до архівних матеріалів документації із землеустрою по відведенню ОДАБА у постійне користування земельної ділянки площею 10,2691 га (т.1, а.с. 91-93).
У своєму листі КП «ОМБТІ та РОН» вказало, що здійснені коригування геодезичних даних вищенаведеної земельної ділянки не змінюють її форми, місця розташування та площі (т.2, а.с.119).
31.12.2014 року листом Головного управління Держземагенства в Одеській області повідомлено ОСОБА_2 , що для анулювання записів в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, необхідно звертатись до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (т.1, а.с.96).
На підставі фактичних обставин справи колегією суддів встановлено, що відповідно до договору дарування від 20.08.2000 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі №12005, позивачкою набуто право власності на 82/100 частки домоволодіння з надвірними спорудами, які розташовані в АДРЕСА_3 , та складалась з одного кам'яного житлового будинку під. Літерою «Г», загальною житловою площею 121,4 кв.м. та надвірних споруд, які розташовані на земельній ділянці 1618 кв.м. (т.1, а.с.21).
За нормами ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
З аналізу вказаних норм випливає існування принципу цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що оскільки позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, на підставі договору дарування, то згідно вищевикладених правових норм вона набула право власності на земельну ділянку, на якій розташовані житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.12.2019 року, у справі № 364/515/19.
Слід також зазначити, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував те, що позивач ОСОБА_2 , звертаючись з позовом за захистом своїх прав як землекористувача, посилалась на те, що вона є належним користувачем земельної ділянки площею 0,0961 га по АДРЕСА_2 , а характер спірних правовідносин є похідним від правовідносин щодо реалізації та здійснення позивачем права власності на нерухоме майно, а саме: домоволодіння з надвірними спорудами, яке є невід'ємним від права на земельну ділянку, на якій воно розташовано.
Згідно до п.1.12 інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об'єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.
Вказаною інструкцією також визначено, що Технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає:
?виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки (договір купівлі-продажу, дарування, міни, інші цивільно-правові угоди), рішення суду;
?заяву власника землі або землекористувача про складання державного акта;
?технічне завдання на розробку технічної документації зі складання державного акта;
?висновок державного органу земельних ресурсів Держкомзему України про наявні обмеження на використання земельної ділянки (крім випадків відчуження земельної ділянки із земель приватної власності);
?висновок органу у справах будівництва і архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (крім випадків відчуження земельної ділянки із земель приватної власності);
?журнал польових вимірювань (крім випадків відчуження земельної ділянки із земель приватної власності);
?кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки;
?збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів;
?відомість обчислення площі земельної ділянки;
?відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки;
?експлікація земельних угідь згідно з формою 6-зем.
Як вбачається з Висновку державної землевпорядної експертизи від 27.06.2001 року, щодо технічної документації по складанню державного акту на право постійного користування землею, розробника та замовника зобов'язано погодити з суміжними землекористувачами акт встановлення меж (т.3, а.с.182), але це зауваження не було усунуто і акт встановлення меж земельної ділянки в натурі погоджено із суміжними землекористувачами не було.
Що стосується заяви батька позивача і заявника апеляційної скарги - ОСОБА_9 на ім'я начальника Управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 03.06.1999 року щодо того, що він не має претензій стосовно земельної ділянки ОДАБА (т.2 оглянутої справи № 520/5375/13-ц, провадження №2/520/4750/15, а.с.124, т.3, а.с.133), то відповідно до Висновку № 1064/02 судово-почеркознавчої експертизи від 21 травня 2014 року, і рукописний текст вказаної заяви і підпис в ній виконаний не ОСОБА_9 , а іншою особою, що свідчить про те, що він такої заяви не надавав (т.3, а.с.135-137).
З підстав викладеного, Державний акт на землю серії ОД №000493 від 06.11.2001 року виданий ОДАБА на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 28.04.2000 року, було складено з грубим порушенням вимог законодавства.
За змістом ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення буд-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
При постановленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не враховував, що землевпорядною організацією при проведенні попередніх робіт шляхом внесення у базу даних кадастрового центру інформації про земельну ділянку, площею 0,0961 га, по АДРЕСА_2 , було встановлено, що частина земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні (у тому числі і частина земельної ділянки, на якій розташований належний позивачу житловий будинок), за документами знаходиться у користуванні ОДАБА, що є перешкодою позивачеві у реалізації права користування та розпорядженні майном, зокрема в приватизації земельної ділянки.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 1 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
При цьому колегія суддів зазначає, що необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.
Якщо суд встановить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Зазначене цілком узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 травня 2017 року у справі №6-841цс16 та від 1 листопада 2017 року у справі №6-2454цс16, від 13 листопада 2019 року у справі №686/6888/15-ц.
Разом з тим, матеріали справи беззаперечно свідчать про те, що між позивачем і заявником апеляційної скарги ОСОБА_12 , рівно як і з попередніми власниками нерухомого майна, розташованого за адресою:АДРЕСА_2 - з однієї сторони, та ОДАБА - з іншої, склався порядок користування суміжними земельними ділянками, яка розподілена між ними капітальним огородженням.
З цих підстав, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано до суду жодних належних доказів на підтвердження того, що під час виділу позивачеві частки нерухомого майна в натурі, між нею та іншими співвласниками домоволодіння був узгоджений порядок користування земельною ділянкою або такий порядок визначений на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку, за наслідком чого ОСОБА_2 набуло право користування на земельну ділянку, площею 0,0961 га, по АДРЕСА_2 .
Що стосується права користування земельною ділянкою позивачем і заявником апеляційної скарги ОСОБА_2 , площею 0,0961 га, по АДРЕСА_2 , то це її право встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2009 року по цивільній справі №2-3326/2009, яке набрало законної сили 03.08.2009 року(т.1, а.с.116-117).
Зазначені обставини встановлені у тому числі на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року (т.3 оглянутої справи № 520/5375,13-ц, провадження №2/520/4750/15, а.с.131-134), який вказав про необхідність при новому розгляді справи встановити право ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою площею 0,0038 га , по АДРЕСА_2 .
Що стосується строку позовної давності до спірних правовідносин, про застосування якого заявив представник ОДАБА 01.06.2016 року (т.1, а.с.80-81), то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не застосував строку позовної давності і судове рішення в цій частині не оскаржується, а тому зазначені обставини не є предметом апеляційного оскарження.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 довідалася про порушення свого права на приватизацію земельної ділянки, на якій розміщено належне їй на праві власності нерухоме майно, не в 2011 році, як про те зазначив представник ОДАБА, а у квітні 2013 року, так як після всіх її намагань вирішити питання мирним шляхом з ОДАБА не дали ніяких позитивних наслідків, після чого 24.04.2013 року вона звернулась до суду з позовом до ОДАБА, Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області та Одеської регіональної філії Державного підприємства «ЦДЗК» про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (т.1 оглянутої справи № 520/5375/13-ц, провадження №2/520/4750/15, а.с.2-6).
З цих підстав, та враховуючи, що з даним позовом ОСОБА_2 звернулась до суду 30.03.2016 року, ухвала Київського районного суду м. Одеси від 02.12.2015 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17.02.2016 року (т.3 оглянутої справи № 520/5375/13-ц, провадження №2/520/4750/15, а.с.168-170, 216-217) про залишення вищевказаного позову ОСОБА_2 без розгляду - правового значення не відіграє.
Крім того, оскільки зустрічний позов ОДАБА до ОСОБА_2 , за участю прокуратури Київського району м. Одеси, від 17.07.2013 року про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованих житлових приміщень, огорожі, навісу (т.3, а.с.28-29), ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03.10.2014 року залишено без розгляду за заявою представника ОДАБА від 03.10.2014 року (т.3, а.с.140, 141), то колегія суддів дійшла висновку про те, що на даний час ОДАБА не має претензій до ОСОБА_2 з приводу фактичного користування нею земельною ділянкою, частка якої на підставі спірного державного акту знаходиться в довгостроковому користуванні ОДАБА.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріали справи спростовують твердження представника ОДАБА про самочинне захоплення позивачем і заявником апеляційної скарги ОСОБА_2 частини земельної ділянки, яка передана в довгострокове користування ОДАБА.
Таким чином, оскільки рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 161 від 28.04.2000 року є чинним на теперішній час, ОДАБА не позбавлена можливості одержати новий державний акт із правильними координатами та планом меж земельної ділянки.
Що стосується вимог ОСОБА_2 про встановлення сервітуту на земельну ділянку площею 0,0244 га та на земельну ділянку площею 0,0038 га на право проходу та проїзду до належного їй на праві приватної власності житлового будинку і господарських споруд, розташованих за адресою:АДРЕСА_2 , слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, землевпорядною організацією при розробці проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки ОСОБА_2 було запропоновано встановлення сервітуту на земельну ділянку площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6, та на земельну ділянку площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6-7, на право проходу та проїзду до вищевказаного житлового будинку і господарських споруд, оскільки іншим шляхом пройти (проїхати) до цього будинку ОСОБА_2 є неможливим (т.1 оглянутої справи № 520/5375/13-ц, провадження №2/520/4750/15, а.с. 55, 56).
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 402 ЦК України та ч. 1 ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
У відповідності до ст. 403 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Із матеріалів справи вбачається, що власником земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 є Одеська міська рада, а відповідач - ОДАБА є її фактичним володільцем.
Більше того, із матеріалів справи вбачається, що іншим шляхом окрім як через земельні ділянки площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6, та через земельну ділянку площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6-7, пройти (проїхати) до житлового будинку з господарськими будівлями, які належать ОСОБА_2 на праві власності, неможливо, що не заперечується учасниками справи, то колегія суддів вважає за необхідне встановити ОСОБА_2 безстроковий, безоплатний сервітут на земельну ділянку площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6, та на земельну ділянку площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6-7, на право проходу та проїзду до її житлового будинку з господарськими будівлями.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне оскаржуване судове рішення скасувати і прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до ОДАБА, за участю третіх осіб: Управління Держземагенства в м. Одесі Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Одеської міської ради, про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити, та визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за адресою: АДРЕСА_1 , виданий 06 листопада 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування за №175.
Слід також визнати земельну ділянку, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6, та земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6-7, такими, на які діє сервітут, на право проходу та проїзду до житлового будинку ОСОБА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та вважати матеріали топогеодезичної зйомки із зазначеними зонами сервітуту, невід'ємною частиною рішення.
Що стосується часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , то воно полягає у тому, що не всі доводи і вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а саме: в частині встановлення порядку виконання судового рішення і вжиття заходів щодо забезпечення виконання судового рішення, оскільки колегія суддів вважає, що дане судове рішення є достатньою правовою підставою для оформлення ОСОБА_2 документів з приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки постійного землекористувача ОДАБА, будівлі якої розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також підставою для Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області для анулювання запису № 175 в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за вищевказаною адресою, виданого 06 листопада 2001 року.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 рокускасувати.
Прийняти постанову, якоюпозовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської державної академії будівництва та архітектури, за участю третіх осіб: Управління Держземагенства в м. Одесі Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Одеської міської ради, про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити.
Визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Одеської державної академії будівництва та архітектури за адресою: АДРЕСА_1 , виданий 06 листопада 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування за №175.
Визнати земельну ділянку, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6, та земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6-7, такими, на які діє сервітут, на право проходу та проїзду до житлового будинку ОСОБА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та вважати матеріали топогеодезичної зйомки із зазначеними зонами сервітуту, невід'ємною частиною рішення.
Дана постанова є підставою для оформлення ОСОБА_2 документів з приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки постійного землекористувача Одеської державної академії будівництва та архітектури, будівлі якої розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також підставою для Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області для анулювання запису № 175 в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Одеської державної академії будівництва та архітектури за адресою: АДРЕСА_1 , виданого 06 листопада 2001 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02.09.2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
О.С. Комлева