Справа № 357/15256/21
2/357/881/22
Категорія 38
(ЗАОЧНЕ)
29 серпня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Пустова Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що 17.01.2020 року він передав в борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 8160 доларів США, при цьому відповідач надав позивачу власноручно написану розписку. Кошти були отримані в борг за згоди дружини відповідача ОСОБА_3 . Станом на день подачі даного позову, відповідач свої зобов'язання не виконав, тому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь борг в гривневому еквіваленті в розмірі - 248 363 грн. 27 коп., який складається з основної суми боргу - 228 088 грн.27 коп.; проценти за користування позикою у відповідності до ст. 1048 ЦК України у розмірі облікової ставки НБУ - 18 595 грн.23 коп.; 3 % річних у розмірі 7 680 грн.14 коп. на підставі ст. 625 ЦК України та просив відшкодувати судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 11.01.2022 року року було відкрито провадження у даній справу та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
В судовому засіданні 16.06.2022 року позивач підтримав позовні вимоги, надав для огляду оригінал розписки.
18.07.2022 року позивач направив суду заяву про уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за розпискою у розмірі 8160 доларів США та 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 7 680 грн.14 коп. Позовні вимоги щодо стягнення відсотків за користування позикою на підставі ст. 1048 ЦК України у розмірі - 18 595 грн.23 коп. просив залишити без розгляду.
В судове засідання відповідач повтороно не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений за зареєстрованою адресою проживання рекомендованим листом, також, був викликаний до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, жодних клопотань, відзиву чи заперечень суду не подав.
Матеріали справи містять підтвердження про направлення відповідачу рекомендованого повідомлення про вручення поштою повістки в судові засідання, з відміткою «вручено особисто 21.07.2022».
На підставі ст. 280-282 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд даної справи, про що не заперечував позивач.
Заслухавши пояснення позивача, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 17.01.2020 року між сторонами був укладений договір позики у розмірі 8160 доларів США, за умовами якого відповідач зобов'язувався повернути позивачу вказану суму боргу частинами у погоджений сторонами графік, строком до 17.01.2021 року, що стверджується власноруч написаною розпискою відповідача (а.с.5,6).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України потрібно встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15 та Постанові Верховного суду від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16-ц.
В судовому засіданні було оглянуто оригінал вказаної розписки від 17.01.2020р., в якій станом на 16.06.2022 року відсутні будь-які відмітки про повернення позивачу боргу чи його частини.
За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
В даному випадку, відповідно до вимог ст.1047 ЦК України договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі.
Згідно п.2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Хоча надана позивачем розписка не є належною письмовою формою договору позики, як вважає суд, але згідно законодавства може прийматися до уваги, і приймається судом, для підтвердження укладення договору позики між сторонами.
Відповідно до приписів ст. 1047 ЦК України, - розписка є одночасно документом, який підтверджує й передачу грошей позикодавцем позичальнику, й укладення договору позики.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також, засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Суд, також, виходить з того, що у наданій до суду розписці зазначені: сторони зобов'язання, грошова сума, яку заборгував відповідач, строк виконання зобов'язання, особистий підпис боржника, дата складання розписки.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст.1046 ЦК України.
Зі змісту позовної заяви та пояснень позивача вбачається, що станом на день розгляду даної справи судом, відповідач не повернув борг.
В ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Враховуючи викладене, а також зміст договору позики, яка вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Такий правовий висновок здійснено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 373/2054/16-ц від 16.01.2019 року.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку, сторони договору позики не погодили розмір відсотків, а тому у відповідності до вимог ст.625 ЦК України, підлягає до стягнення сума боргу та 3% річних, що в цілому становить 8441,64 дол. США.
Суд не погоджується з позицією позивача, який розрахував за період з 17.02.2020р. по 17.11.2021р. 3% річних на суму боргу в розмірі 7680,14 грн.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі, а не її еквівалент у національній валюті України, що, також, слідує з правової позиції Великої Палати ВС у вищезазначеній справі від 16.01.2019 року.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не відступила від такої позиції.
Враховуючи погоджений сторонами графік повернення боргу, термін з якого слід розраховувати відсотки за невиконання зобов'язання слід визначати з першого дня прострочення виконання зобов'язання, тобто 3 % річних нараховується на суму боргу 380 дол. США з 18.02.2020 року, що становитиме 0,90 дол. США; з 18.03.2020р. 3 % річних слід нарахувати на суму боргу 760 дол. США (380+380), що становитиме 1,94 дол. США, а з 18.04.2020р. 3 % річних - 2,81 дол. США від простроченої суми боргу 1140 дол. США, і так проводиться нарахування відсотків за весь період, який позивач бажає взяти для розрахунку. Отже, розмір 3 % річних за вказаний позивачем період, з 18.02.2020р. по 18.01.2021 р. становить 281,64 дол. США
Проаналізувавши всі надані по справі докази, суд приходить до висновку, що між сторонами, дійсно, мав місце договір позики, заборгованість позичальника становить 8160 доларів США, умови договору позики відповідач не виконав, а тому підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача борг та 3 % річних, що вцілому становить 8441,64 доларів США. Жодних доказів, які б спростовували такий висновок, суду не було надано.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому оскільки позов задоволено на 92,61% (230 020,34 грн. х 100 % : 248 363,64 грн. ), судовий збір слід стягнути в розмірі 2300,20 грн. (2483,64 х 92,61% : 100).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 610,1046, 1047,1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 158, 258- 265, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу за розпискою у розмірі 8160 доларів США та три відстотки річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 281,64 долари США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 2300,20 грн. (дві тисячі триста гривень двадцять копійок).
В решті позову - відмовити.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення.
Заочне рішення може бути скасоване Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яку може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Повний текст рішення суду виготовлено 02.09.2022 року.
СуддяО. Я. Ярмола