29 серпня 2022 року м. Київ
Справа № 755/5195/22
Провадження: № 22-ц/824/8946/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Вербової І.М., Нежури В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Хайнака Тараса Леонідовича в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2022 року, постановлену під головуванням судді Гончарука В.П.,
у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), на бездіяльність державного виконавця та зобов'язання вчинити дії,
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2022 року скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Хайнак Т.Л. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимоги ч. 2 ст. 183 ЦПК України не регулюються спірні процесуальні правовідносини, а тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення). При цьому, розділ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 22 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Повертаючи скаргу ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що скаржником у порушення частини 2 статті 183 ЦПК України не надано доказів направлення скарги іншим учасникам справи.
Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що частиною другою статті 183 ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, які подаються виключно з процесуальних питань при розгляді справ позовного провадження, в тому числі на стадії виконання судового рішення та в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.
Разом із тим, вказана процесуальна норма не стосується та не регулює питання подачі саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.
Вказані процесуальні правовідносини регулюються розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ, а тому до скарг на дії виконавця, якими ініціюється початок провадження у справі, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави, а не її повернення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20, від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц, 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 713/1971/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення скарги ОСОБА_1 на бездільяність державного виконавця на підставі частини другої статті 183 ЦПК України.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Ураховуючи, що висновок суду про повернення скарги є помилковим, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Хайнака Тараса Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2022 рокускасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді І.М. Вербова
В.А. Нежура