01 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 600/696/20-а
адміністративне провадження № К/990/22418/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року у справі №600/696/20-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №1 від 10 квітня 2020 року №315 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки", яким її визнано такою, що не пройшла атестацію;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернівецької області №220-к від 28 квітня 2020 року про звільнення її з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" 29 квітня 2020 року;
- поновити позивача на роботі в прокуратурі Чернівецької області на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області або на рівнозначній посаді;
- стягнути з прокуратури Чернівецької області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення її на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області або на рівнозначній посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року позов задоволено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року апеляційні скарги відповідачів задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням, позивачем подано касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Окреслюючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені в постановах від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/15, від 21 березня 2018 року у справі №802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі №817/3397/15, від 31 березня 2021 року у справі №580/2357/20, від 03 червня 2021 року у справі №640/9398/20 щодо пункту 9 частини першої статті 51 та частини третьої статті 16 Закону України «Про прокуратуру».
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом у згаданих справах, не є релевантними до цієї справи.
Так, у справі № 815/1554/17 спірні правовідносини щодо звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII виникли у лютому 2017 року, тобто до набрання чинності Законом № 113-ІХ.
У справі № 802/651/16-а позовні вимоги стосувалися поновлення на посаді заступника начальника управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької РДА, звільненого у зв'язку із припиненням управління шляхом ліквідації та враховуючи, що надані пропозиції з працевлаштування ним були відхилені. Верховним Судом було перевірено дотримання відповідачем вимог КЗпП України при звільненні позивача, зокрема, статей 40 та 49-2.
У справі №817/3397/15 вирішувалося питання щодо звільнення через скорочення штатів на підставі підпункту г пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
У справі № 580/2357/20 предметом оскарження було рішення кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10 квітня 2020 року про неуспішне проходження атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. У цій справі судом встановлено, що 04 березня 2020 року під час складання іспиту на загальні здібності та навички у позивачки різко погіршилось самопочуття, в зв'язку з чим їй було надано невідкладну допомогу лікарями Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва. В подальшому нею під час складання іспиту кадровій комісії подано заяву про те, що у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, остання не має можливості проходити тестування. Одночасно із цим, позивач просила перенести іспит на іншу дату. У зв'язку з чим, Суд дійшов висновку, що позивачкою дотримано вимоги пункту 11 Порядку № 221 та повідомлено комісію про намір скласти іспит, а також про поважність причини неможливості його складання під час проведення іспиту, однак комісія приймаючи оскаржуване рішення від 10 квітня 2020 року не врахувала заяву позивачки (оскільки її розгляд не було здійснено). Таким чином, Верховний Суд вважав правильними висновки судів попередніх інстанцій, що позивачка зі своє сторони вчинила дії по повідомленню комісії про потребу у медичній допомозі, проте, відповідачем не прийнято рішення про перенесення іспиту на іншу дату в зв'язку перебування позивачки на лікуванні, чим позбавлено її права на складання іспиту. Натомість у даній справі заява позивача щодо можливості вважати складений іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички таким, що не відбувся у зв'язку некоректною роботою комп'ютерної техніки під час проходження тестування, була розглянута на засідання першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур 10 квітня 2020 року (протокол № 8).
Водночас Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 03 червня 2021 року у справі №640/9398/20. Так, про погане самопочуття або технічні збої в програмі, або роботі комп'ютерної техніки під час проведення атестації позивач кадрову комісію не повідомляв, у той час як у справі, на які він покликається, відповідні обставини мали місце безпосередньо під час складання іспиту.
Отже, зазначені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду, є необґрунтованими.
З огляду на це Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також в касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постановах Верховного Суду у справі №160/6204/20 та у справі №200/5038/20 щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на виконання вимог підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 09 вересня 2019 року.
У касаційній скарзі скаржник фактично викладає обставини справи та цитує норми нормативно-правових актів. В цілому, доводи касаційної скарги зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів, а також неповного з'ясування судами обставин справи та ґрунтуються на незгоді з висновками судів щодо їхньої оцінки, що виключає можливість перегляду судових рішень з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд наголошує, що приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Тому, лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду та необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
Також, у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо законності самого етапу атестації прокурорів у формі іспиту на загальні здібності та навички, а також з приводу законності встановлення прохідного балу для проходження даного етапу.
Проте такі посилання не відповідають правовому змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду без вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та дотримання всіх умов касаційного оскарження, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Оскільки встановлено, що касаційну скаргу належить повернути, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд не вирішує.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року у справі №600/696/20-а - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов