01 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/9712/21 пров. № А/857/9142/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Носа С. П.
Іщук Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року у справі № 380/9712/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дії та бездіяльності протиправними, суд,
місце ухвалення судового рішення м.Львів
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїКоморний О.І.
дата складання повного тексту рішення09.05.2022
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою про:
- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 07.11.2018 по 13.05.2021;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 07.11.2018 по 13.05.2021.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року у справі № 380/9712/21 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 06.11.2018.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 40165,43 грн (сорок тисяч сто шістдесят п'ять гривень, 43 копійки).
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень, 00 копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що звернувшись з позовом 12.06.2021року позивач пропустив місячний строк звернення до суду, який встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, позаяк про порушення своїх прав щодо неповного розрахунку позивач міг та повинен був дізнатися в день виключення його зі списків особового складу військової частини, а зокрема -06.11.2018року.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на електронну адресу відповідача та на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, при виключенні із списків особового складу 06.11.2018 відповідач провів остаточний розрахунок з ОСОБА_1 у травні 2021 року у сумі 43062,30 грн, а саме 14.05.2021 двома платежами, та виплачено заборгованість в сумі 39414,09 грн та 2453,64 грн, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 по справі № 380/3094/20.
При цьому суд першої інстанції урахував, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України. При визначенні розміру належних позивачу виплат, суд застосував до даних правовідносин принцип співмірності.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , військова частина НОМЕР_2 ) від 05.10.2018 № 274-ос прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та наказом начальника того ж загону від 06.11.2018 № 310-ос виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення (а.с.17-18).
Відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.03.2021 припинено юридичну особу військова частина НОМЕР_2 код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 (Мостиський прикордонний загін) із визначенням правонаступника військову частину НОМЕР_1 код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 (Львівський прикордонний загін) (а.с.11-12).
При виключенні із списків особового складу 06.11.2018 відповідач провів остаточний розрахунок з ОСОБА_1 у травні 2021 року у сумі 43062,30 грн, а саме 14.05.2021 двома платіжами виплачено заборгованість в сумі 39414,09 грн та 2453,64 грн, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 по справі № 380/3094/20 (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 16670,33 грн та 15876,51 грн, допомога на оздоровлення у сумах 1325,86 грн, 3048 грн, 3093,60 грн, та підйомна допомога у сумі 3048 грн), що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.13)
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Із змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не погоджується із рішенням суду першої інстанції виключно з підстав пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, який встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, позаяк про порушення своїх прав щодо неповного розрахунку позивач міг та повинен був дізнатися в день виключення його зі списків особового складу військової частини, а зокрема -06.11.2018року.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені під час проходження служби, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У пункті 57 постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв'язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду.
Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №240/532/20 встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що звільнення позивача відбулося 06.11.2018 року, а остаточний розрахунок проведено з позивачем 14.05.2021 двома платежами в сумі 39414,09 грн та 2453,64 грн, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 по справі № 380/3094/20.
Вважаючи що у період з 07.11.2018 року по 13.05.2021року ним не було отримано належних грошових коштів у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, позивач звернувся з цим позовом до суду. Саме такий період був ним означений, вважаючи що саме 14.05.2021 року відповідач провів з ним фактичний розрахунок при звільненні.
Отож, про обставини щодо порушення належних позивачу прав з приводу не отримання від відповідача виплат (у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку), передбачених ст. 117 КЗпП України, позивач дізнався 14.05.2021року
Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався з наступного дня після здійснення відповідної виплати, тобто з 15.05.2021року.
До суду з даним адміністративним позовом позивач звернувся 12.06.2021року через засоби поштового зв'язку (а.с. 64). Відтак, позивач дотримавсь приписів частини п'ятої статті 122 КАС України щодо строків звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №820/3313/17 та від 30 листопада 2021 року у справі № 440/305/19
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року у справі № 380/9712/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді С. П. Нос
Л. П. Іщук
Повне судове рішення складено 01 вересня 2022 року