Справа № 640/35583/21 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.
01 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій,
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - позивач, НКРЕКП) з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКСУ), у якому просила суд:
- визнати протиправними дії Державної казначейської служби України по визначенню КПКВК 6341010 на рахунку №UA378201720343141001100089160 для виконання рішення суду у справі №560/1380/20 в частині стягнення 9 500 105,35 грн.
- стягнути з Державної казначейської служби України на користь НКРЕКП судові витрати у розмірі 2 270,00 грн. (за подання позову) та 681,00 грн. (за подання заяви про забезпечення позову).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність дій відповідача по визначенню КПКВК 6341010 для виконання рішення суду у справі №560/1380/20 в частині стягнення 9 500 105,35 грн., що призвело до звернення до суду з позовом та завдання позивачу відповідних збитків.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2022 року у задоволені адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Відмова суду мотивована тим, що станом на час розгляду справи, порушене право позивача, яке полягало у визначенні ДКСУ КПКВК 6341010 на рахунку №UA378201720343141001100089160 для виконання рішення суду у справі №560/1380/20 в частині стягнення 9500105,35 грн., поновлене.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 11 лютого 2022 року, ухвалити інше рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим порушено норми матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Зокрема, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції не встановлено дійсне порушене право позивача діями відповідача.
Окрім іншого апелянт зазначає, що протиправні дії Державної казначейської служби України зумовили настання негативних наслідків, які полягали, зокрема, в тому, що рахунки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг були заблоковані у зв'язку з чим останній не зміг розрахуватись зі своїми контрагентами за господарськими договорами.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає подальшому розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі №640/35583/21, встановлено строк до 18 липня 2022 року для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 18 липня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.09.2020 по справі № 560/1380/20 за позовом КП «Міськтепловодоенергія», залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2021, вирішено стягнути з Державного бюджету України на користь КП «Міськтепловодоенергія» 9 500 105,35 грн майнової шкоди, яка завдана НКРЕКП.
На виконання вказаного судового рішення Хмельницьким окружним адміністративним судом 18.03.2021 видано виконавчий лист у справі №560/1380/20.
24.03.2021 КП «Міськтепловодоенергія» звернулось до Казначейства з заявою від 22.03.2021 про виконання виконавчого листа у справі № 560/1380/20.
Листом від 05.11.2021 № 12-06-06/22965 на адресу НКРЕКП надійшов лист ДКСУ, в якому ДКСУ повідомили про опрацювання дубліката виконавчого листа, виданого 18.03.2021 Хмельницьким окружним адміністративним судом у справі №560/1380/20 про стягнення майнової шкоди у сумі 9 500 105,35 грн з рахунків НКРЕКП на користь Комунального підприємства «Міськтепловоденергія» та визначили код програмної класифікації видатків та кредитування 6341010, рахунок №UА378201720343141001100089160, за якими проводиться безспірне списання коштів.
Вважаючи дії ДКСУ по визначенню бюджетної програми 6341010 та рахунку №UА378201720343141001100089160 для проведення безспірного списання коштів з метою виконання рішення суду у справі №560/1380/20 в частині стягнення з Державного бюджету України 9 500 105,35 грн. протиправними та такими, що суперечать положенням чинного законодавства України, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Так, приписами абзаців 1, 2, 4 пункту 28 Порядку № 845 чітко встановлено, що орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів.
З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку.
У повідомленні зазначаються строк подання боржником або бюджетною установою, що здійснює централізоване обслуговування боржника, інформації, пов'язаної з виконанням рішення про стягнення коштів, який не може перевищувати п'яти робочих днів з дати надходження повідомлення, та відомості про не проведення органом Казначейства платежів за платіжними дорученнями боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника.
Абзацом 1 пункту 29 Порядку № 845 передбачено, що у разі неможливості визначення кодів класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких проводиться безспірне списання коштів, орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа надсилає до боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, запит для встановлення відповідних даних із зазначенням строку надання відповіді.
За положеннями пункту 35 Порядку № 845 безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.
Згідно з пунктом 38 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік передбачено спеціальну бюджетну програму КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду».
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що виконання виконавчого листа по справі № 560/1380/20 обліковується на виконані у Державній казначейській службі України за бюджетною програмою КПКВК 3504030. Вказана інформація свідчить про самостійне виправлення відповідачем коду класифікації видатків бюджету і рахунку, з якого проводиться безспірне списання коштів при виконанні рішення суду у справі №560/1380/20.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання дій відповідача по визначенню КПКВК 6341010 на рахунку №UA378201720343141001100089160 для виконання рішення суду у справі №560/1380/20 в частині стягнення 9 500 105,35 грн протиправними.
В рамках надання оцінки діям Державної казначейської служби України на предмет їх правомірності в контексті спірних правовідносин аргументи сторін потрібно оцінювати через призму не тільки причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю відповідача і наслідками, які настали для позивача, але й фокусувати увагу власне на причини дій/бездіяльності відповідача, тобто з'ясувати чи були об'єктивні причини, через які ДКСУ як суб'єкт владних повноважень не вчинив тих дій чи не досяг результатів, які від нього (в межах його компетенції) вимагалися за певних правовідносин.
Так, Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021 по справі №560/1380/20 сторонам роз'яснено, що шкода завдана НКРЕКП повинна відшкодовуватись за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду - КПКВК 3504030».
На виконання вказаної постанови відповідачем самостійно змінено програму виконання виконавчого листа по справі № 560/1380/20 на КПКВК 3504030.
За доводами скаржника, судом безпідставно не враховано настання негативних наслідків, які зумовлені діями Державної казначейської служби по визначенню КПКВК 6341010 на рахунку №UA378201720343141001100089160 для виконання рішення суду у справі №560/1380/20, а саме: сплата позивачем судового збору за скасування судового наказу у межах справи № 910/19551/21. Позивач наполягає, що судовий збір ним було сплачено виключно через протиправні дії ДКСУ, а тому вважає, що його законний інтерес не було захищено.
Проаналізувавши зміст позовної заяви, заяви про зменшення позовних вимог та апеляційної скарги колегія суддів констатує, що вони не містять вимог про обов'язок відповідача відшкодувати будь-які збитки.
Також, колегія суддів акцентує увагу на тому, що матеріали справи не містять будь-яких доказів та обґрунтування прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача щодо визначення КПКВК для виконання рішення суду у справі №560/1380/20 та негативними наслідками заявленими позивачем, а саме: сплатою судового збору за скасування судового наказу у межах справи № 910/19551/21.
Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу на обраний споживачем спосіб захисту та його ефективність у розрізі спірних правовідносин.
Так, вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх встановлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорено таке право відповідачем (відповідачами), а також з'ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
При цьому, під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оскарження, або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.
Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли у судовому процесі відсутній будь-який сенс в розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача у обраний ним спосіб.
Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що самостійне виправлення помилки ДКСУ не відновлює порушене право НКРЕКП з огляду на наступне.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Звернення до суду у правовій державі є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб від можливих порушень з боку адміністративних органів. Конституція України у частині другій статті 55 гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади.
При цьому, згідно з принципом диспозитивності, закріпленим статтею 9 КАС України, позивач сам вирішує, чи звертатися йому до суду з позовом, самостійно визначає зміст і обсяг позовних вимог, і користується при цьому повною свободою у межах визначених процесуальним законом механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для реалізації його прав.
Види позовів дефіновано у статті 5 КАС України, якою визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Способи захисту порушеного права особи унормовані статтею 245 КАС України, якою чітко визначені повноваження суду при вирішенні різних категорій справ. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.
За правилами статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі №9901/153/20, постанови Верховного Суду від 23.02.2021 року у справі № 826/12456/18, від 17.02.2021 року у справі №815/310/17, від 16.02.2021 року у справі №320/950/19, від 28.01.2021 року у справі №815/1067/17).
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, мають виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Як вірно дійшов висновку суд першої інстанції, в ході розгляду справи № 640/35583/21 порушене право позивача самостійно відновлене відповідачем, про що сторони не заперечують.
Колегія суддів наголошує, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства. Відтак, належним є такий спосіб захисту, який гарантує поновлення саме порушеного права.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Державної казначейської служби України по визначенню КПКВК 6341010 на рахунку №UA378201720343141001100089160 для виконання рішення суду у справі №560/1380/20 в частині стягнення 9 500 105,35 грн.
В частині вимог апеляційної скарги щодо стягнення з Державної казначейської служби України на користь НКРЕКП судових витрат у розмірі 2 270,00 грн. (за подання позову) та 681,00 грн. (за подання заяви про забезпечення позову), колегія суддів зазначає наступне.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки колегія суддів залишає рішення суду першої інстанції без змін, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат у даній справі.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу представника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2022 року у справі №640/35583/21 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Л.О. Костюк
О.Є. Пилипенко