Справа № 640/19726/19
01 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
За участю секретаря: Шевченко Е.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року, суддя Костенко Д.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ПФУ в м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та неврахування періоду роботи позивача з 05.03.2001 по 30.06.2003 до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачений пунктом "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи на посаді тренера-лікаря збірної команди України з боксу;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу грошову допомогу згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що у період з 05.03.2001 по 30.06.2003 перебував на посаді тренера-лікаря збірної команди України з боксу.
Він звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової допомоги згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у задоволенні якої відповідач відмовив листом від 17.09.2019 у зв'язку з тим, що посада тренера-лікаря не передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909; - вважає відмову незаконною, якою порушено його право на отримання грошової допомоги, оскільки вказаною постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), а кваліфікаційні вимоги до посади, яку обіймав позивач, є обов'язками та кваліфікаційними вимогами до лікаря.
Відповідно до ухвали судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в м. Києві із заявою від 27.02.2019 про призначення пенсії за віком ти виплату десяти пенсій.
Згідно з листом від 17.07.2019 №156121/03 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для виплати грошової допомоги згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки стаж за вислугою років склав 34р. 26д. при загальному страховому стажі 42 р. 2 м. 18 д. Відповідач зазначив, що право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) закладів охорони здоров'я, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909; посада тренера-лікаря не передбачена цієї постановою, тому підстав для зарахування періоду роботи з 05.03.2001 по 30.06.2003 до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, немає.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 року не менше 25 років та після цієї дати з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців, з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років.
До досягнення 55-річного віку, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до 01 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше 25 років 6 місяців.
Зі змісту даної норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» убачається, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров'я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відмовляючи у виплаті грошової допомоги згідно з п.7-1 розділу ХУ Закону пенсійний орган зазначив, що посада лікаря-тренера не передбачена постановолю КМ України від 04.11.1993 №909, а тому зарахувати період роботи позивача на вищезазначеній посаді у період з 05.03.2001 по 30.06.2003 до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років не має законних підстав.
При цьому відповідач не заперечував право позивача на виплату допомоги за наявності відповідного спеціального стажу роботи.
Зазначену позицію відповідача підтримав суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог.
За змістом розділу 2 Переліку № 909 до закладів і установ охорони здоров'я відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри, аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії, медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи, медичні відділи протезних підприємств.
Колегія суддів зазначає, що відсутність у Переліку № 909 чіткого зазначення «лікар-тренер, лікар збірної команди України» не нівелює характер виконуваної позивачем роботи на посаді лікаря-тренера збірної команди України, тобто, виконання таких робіт, з яким законодавство пов'язує право особи на зарахування до спеціального стажу роботу, що надає право на пенсію за вислугу років.
Право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов'язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а й з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал. У випадку, що розглядається - тренер-лікар збірної команди України.
Окрім того, відповідно до Положення про тренера-лікаря, лікаря збірної команди, Додаток №3 до наказу Міністерства України у справах молоді і спорту від 12 жовтня 1992 №2007, тренер-лікар, лікар збірної команди України зобов'язаний був бути спеціалістом-лікувальником високої категорії кваліфікації, який має також спеціальну підготовку з теорії й методики спортивного тренування, знає специфіку виду спорту, в якому він працює.
Тренери-лікарі підпорядковані Київському державному центру спортивної медицини.
Призначення, переміщення й звільнення тренерів-лікарів збірних команд України проводиться Міністерством у справах молоді і спорту за поданням Київського державного центру спортивної медицини.
В період між зборами і змаганнями, тренері-лікарі, лікарі збірних команд України працюють за розкладом Київського державного центру спортивної медицини.
Тренер-лікар, лікар збірної команди зобов'язаний мати план роботи з медичного забезпечення збірної команди з виду спорту, узгоджений з головним тренером та затверджений Київським державним центром спортивної медицини, здійснювати постійний контроль за станом здоров'я спортсменів збірної команди України й проводити лікувано-профілактичні та відновлювальні заходи, тощо.
Окрім того, відповідно до Положення про Київський державний центр спортивної медицини, затвердженого наказом МОЗ України та Міністерством України у справах молоді і спорту від 14.05.1992, Київський державний центр спортивної медицини здійснює медико-біологічне забезпечення збірних команд України та інших провідних спортсменів. До складу Центру входять: міський лікарсько-факультативний диспансер зі стаціонаром на 40 ліжок, відділ медико-біологічного забезпечення олімпійських збірних команд.
Центр є базою підготовки спортивних лікарів.
Діяльність центру узгоджується з Міністерством у справах молоді і спорту, Міністерством охорони здоров'я та департаментом охорони здоров'я м. Києва.
Згідно наказу МОЗ України та Міністерства у справах молоді і спорту від 14.05.1992 №85/918 створено на базі Київського міського лікарсько-фізкультурного диспансеру Київський державний центр спортивної медицини. Закріплено за центром та взято на обслуговування спортсменів України. Поетапно, починаючи з 1992 року, необхідно вводити до кожної команди штатну посаду тренера-лікаря та масажиста, підпоряних Центру.
Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України №152 26.01.2018 року «Про затвердження переліку закладів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МОЗ України», до Переліку лікувально-профілактичних закладів входить Державна установа «Український медичний центр спортивної медицини МОЗ України.
Вищевикладене свідчить про те, що лікар-тренер є працівником охорони здоров'я.
Відповідно до п. 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в цьому випадку існує множинне та неоднозначне тлумачення норм чинного законодавства, а тому зазначені норми слід трактувати найбільш сприятливим для особи способом. Таким чином, стаж роботи позивача з 05.03.2001 по 30.06.2003 на посаді тренера-лікаря збірної команди України із боксу слід віднести до його пільгового стажу в розумінні статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Подібний підхід до трактування норм п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Переліку №909 міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №442/456/17.
Зокрема, у зазначеній справі спір торкався наявності/відсутності у особи права на призначення пенсії відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що: «…викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909». Формуючи зазначений висновок, Суд послався на наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, визначених у Конвенції, а також зазначив про необхідність практичної реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
Колегія суддів враховує, що у спірних правовідносинах посада позивача також не передбачена Переліком №909, проте характер та суть виконуваної позивачем роботи свідчить про те, що на займаній посаді тренера-лікаря позивач був працівником охорони здоров'я.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування рішення суду першої інстанції, оскільки судом при вирішенні справи було застосовано неправильно норми матеріального.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення наступного змісту.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування ОСОБА_1 періоду роботи з 05.03.2001 по 30.06.2003, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та щодо відмови у виплаті грошової допомоги відповідно до п.7-1 Прикінцевих пложень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачених пунктом «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи на посаді тренера-лікаря збірної команди України з боксу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 грошову допомогу згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 10 місячних пенсій станом на день призначення пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: м. Київ, 04053, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (ідентифікацій код НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) витрати на сплату судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 2305,20 грн та за подачу апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн, а всього 3 457,80 грн (три тисячі чотириста п'ятдесят сім грн 80 коп).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Степанюк А.Г.