Справа № 320/3152/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
30 серпня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
при секретарі судового засідання Почепі В.В.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача (апелянта): не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Київська міська митниця ДФС про визнання протиправними та скасування постанов, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач, Печерського РВ ДВС у м. Києві), третя особа: Київська міська митниця ДФС, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.09.2018, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 18.09.2019, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356;
- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 26.09.2018, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356;
- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 26.09.2018, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356;
- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 28.09.2020, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною було відкрито виконавче провадження №57245356 з примусового виконання постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 18.04.2014 №760/7465/14-п, строк пред'явлення до виконання якої на момент відкриття виконавчого провадження вже минув. На думку позивача, старший державний виконавець повинен був винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа, строк пред'явлення до виконання якого був пропущений, а тому відкривши виконавче провадження відповідач діяв не у спосіб, визначений законодавством.
Таким чином, на думку позивача, прийняті постанови в рамках виконавчого провадження №57245356 є протиправними у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.09.2018, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356;
- визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 18.09.2019, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356;
- визнано протиправною та скасовано постанову про арешт майна боржника від 26.09.2018, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356;
- визнано протиправною та скасовано постанову про арешт коштів боржника від 26.09.2018, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356;
- визнано протиправною та скасовано постанову про арешт коштів боржника від 28.09.2020, винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною у виконавчому провадженні №57245356;
- стягнуто на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34979022) судові витрати у розмірі 4540,00 (чотири тисячі п'ятсот сорок грн. 00 коп.).
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідачем (надалі -апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції з порушенням норм права, зокрема зазначає, що стягувачем повторно було подано до виконання постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 18.04.2014 року, оскільки постановою державного виконавця від 07.08.2018 було повернуту виконавчий документ на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
В судове засідання апелянт не з'явився, хоча був повідомлений про розгляд справи.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу та зазначив, що апелянтом пропущено строк оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційну скаргу подано через 27 днів з моменту винесення. Також, позивач зазначає, що відповідачем подано докази, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції не має право їх приймати до уваги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 18.04.2014 у справі №760/7465/14-п визнано ОСОБА_2 винним у порушенні митних правил, передбачених статтею 483 Митного Кодексу України.
Накладено на ОСОБА_2 адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 100 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, що складає 228 213,10 гривень з конфіскацією цих товарів, а саме "приладдя для тенісу, одяг, взуття, фото рамки, прожектори", вагою брутто 7500,33 кг, загальною вартістю 28551,62 дол. США, у переліку з 368 найменувань наведеному в інвойсі № EX-0061 від 13.11.2013.
Київська міська митниця ДФС, листом №3339/9/26-70-20-02 від 27.08.2018, направила до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 18.04.2014 у справі №760/7465/14-п разом з супровідним листом, в якому просила відкрити виконавче провадження та повідомити митниці про його результат.
Так, 18.09.2018 старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кириленко Дар'єю Михайлівною відкрито виконавче провадження № 57245356 на підставі постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 18.04.2014 у справі №760/7465/14-п.
Постановою від 18.09.2018 у виконавчому провадженні № 57245356 з позивача на користь Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) стягнуто виконавчий збір у розмірі 22821,31 грн.
Постановою від 26.09.2018 у виконавчому провадженні № 57245356 накладено арешт на все майно, що належить позивачу у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження.
Постановами від 26.09.2018 та від 28.09.2020 у виконавчому провадженні №57245356 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках позивача, а також на рахунках що будуть відкриті після винесення постанов.
Вважаючи вказані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 12 Закону №1404-VIII, Київська міська митниця ДФС мала право пред'явити виконавчий документ до виконання у строк до 18.09.2014, тобто протягом трьох місяців з дня набрання ним чинності. Разом з тим, спірна постанова про відкриття виконавчого провадження №57245356 була прийнята відповідачем 18.09.2018, тобто після спливу чотирьох років з дня закінчення строку пред'явлення постанови для примусового виконання, що свідчить про наявність підстав для повернення
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII).
Статтею 1 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 3 Закону №1404 визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з пункту 2 частини 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження та Автоматизованої системи виконавчого провадження, що постановою державного виконавця від 07.08.2018 року постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 18.04.2014 року по справі №760/7465/14-а повернуто у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з відсутності у боржника коштів та майна (рухомого, нерухомого) на яке може бути стягнуто за виконавчим документом.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Таким чином, повернення виконавчого документу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення не виключає повторного звернення Стягувача у строки, визначенні статтею 12 Закону № 1404-VIII.
Враховуючи викладене, у зв'язку з тим, що постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 18.04.2014 року по справі №760/7465/14-а повернуто Стягувачу 07.08.2018 року, тому як у Боржника (позивача) відсутнє майно та кошти (доходи), на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, останній продовжує залишатись Боржником.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року по справі № 420/15082/20.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, Київська міська митниця ДФС мала всі законні права повторно 18.09.2018 року подати до виконання постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 18.04.2014 року по справі №760/7465/14-а.
Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо посилання позивача, що апелянтом пропущено строк подання апеляційної скарги, з урахування вимог 287 КАС України (протягом 10 днів, з моменту оголошення), колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, роз'яснюючи порядок і строки оскарження рішення, в резолютивній частині рішення зазначив загальні строки на апеляційне оскарження (тридцять днів з дня його проголошення) та правила обчислення (якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення).
Дійсно, стаття 287 КАС України є спеціальною нормою процесуального закону, що визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, та частина шоста яка встановлює спеціальні у відношенні до статті 295 КАС України строк на апеляційне оскарження (протягом десяти днів) і порядок обчислення цього строку (з дня проголошення судового рішення).
Водночас статтею 287 КАС України не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 295 КАС України, і на відміну від правил, установлених статтею 270 КАС, передбачений статтею 286 КАС України строк на апеляційне оскарження не є преклюзивним.
Колегія суддів зазначає, що у справах цієї категорії, які є терміновими в розумінні КАС України, надзвичайно важливим в аспекті реалізації учасником справи права на апеляційне оскарження є дотримання судом першої інстанції порядку проголошення та вручення (надсилання) копій судових рішень, визначеного частиною другою статті 271 КАС України. Недотримання судом першої інстанції цього порядку може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, з урахуванням інших фактичних обставин.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11 червня 2020 року по справі №640/3859/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Щодо посилання позивача на те, що судом апеляційної інстанції не підлягають врахування докази, які надані апелянтом до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 11.06.2021 року.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази проведення судового засідання 11.06.2021 року (протоколу судового засідання, довідки), а оскільки рішення суду прийнято в листопаді 2021, суд першої інстанції не був позбавлений права повторно витребувати у відповідача матеріали виконавчого провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вся інформація щодо виконавчих проваджень розміщена на сайті Автоматизованої системи виконавчого провадження https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors, а отже суд першої інстанції не був позбавлений права ознайомитися з нею, а в разі недостатності інформації повторно витребувати матеріали виконавчого провадження у відповідача.
Отже, враховуючи, що судом першої інстанції не було повно та об'єктивно досліджено матеріали справа, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пункту 1 частин 1, 2 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог
Керуючись ст. ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан