ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 серпня 2022 року м. Київ № 640/18106/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач), у якому позивач (з урахуванням об'єднаних позовних вимог) просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-16645-17У від 11.05.2019 про сплату боргу на суму 21 030,90 грн.;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-16645-17У від 07.07.2020 на суму 31 371,56 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки в періоди, за які відповідачем нараховано єдиний соціальний внесок, він перебував у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Будівельно-фінансова компанія «Глобал Естейтс», яке сплачувало даний внесок з його заробітної плати.
Одночасно з позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив суд зупинити стягнення за вимогою про сплату боргу (недоїмки) Ф-16645-17У від 11.05.2019, виданої Головним управлінням ДПС у м. Києві, що здійснюється у виконавчому провадженні № 61380141 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Борисюком Романом Анатолійовичем у розмірі 23 451,99 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2020 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою суду також витребувано докази у справі від відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2020 задоволено клопотання позивача про об'єднання в одне провадження справ № 640/18106/20 та 640/20306/20; об'єднано в одне провадження адміністративні справи № 640/18106/20 та 640/20306/20; присвоєно об'єднаним справам загальний № 640/18106/18.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2022 повторно витребувано докази у справі від відповідача.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, з підстав того, що контролюючим органом правомірно встановлено порушення вимог законодавства.
У додаткових письмових поясненнях щодо позову відповідач зазначив, що спірні вимоги вважаються відкликаними, з огляду на те, що рішенням про списання боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.01.2021 № 123/26-15-13-07-23 проведено списання заборгованості позивача з єдиного внеску в частині, а інша частина заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачена позивачем в межах виконавчого провадження. Разом з поданими поясненнями відповідач подав до суду клопотання про закриття провадження в адміністративній справі.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Тобто, обов'язковою умовою для закриття провадження на підставі вказаної норми є самостійне вжиття відповідачем - суб'єктом владних повноважень заходів для усунення порушення, наявність якого зумовила звернення позивача до суду.
Водночас, суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що вказане погашення заборгованості відбулось за ініціативи відповідача шляхом здійснення ним відповідних коригувань, відтак, застосування у даному випадку норми пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає не доцільним, з урахуванням чого клопотання про закриття провадження не підлягає задоволенню.
Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова №893) Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Постанови №893 територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються.
Права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 3 постанови № 893).
Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Наказ № 529) утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.
Згідно наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893, розпочато з 01.01.2021.
Крім того, з метою реалізації Постанови № 893 та враховуючи наказ Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529, Державною податковою службою України видано наказ від 12.11.2020 № 643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС» та регламентовано, що кожен територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, є правонаступником майна, прав та обов'язків відповідного територіального органу ДПС, що ліквідується.
У частині самопредставництва визначено, що територіальний орган ДПС з метою організації своєї діяльності забезпечує самопредставництво ДПС та ГУ ДПС у судах через начальника ГУ ДПС, а також без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС через їхніх заступників, державних службовців підрозділів до функціональних повноважень яких належить представництво в судах інтересів ГУ ДПС відповідно до положень про такі підрозділи, які забезпечують самопредставництво інтересів ДПС та ГУ ДПС в судах без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.10.2020 внесено рішення №1000741100011086626 засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
Таким чином, з 22.10.2020 Головне управління ДПС у м. Києві перебуває у стані припинення, а повноваження та функції даного органу передано до Державної податкової служби України.
Водночас, 30.09.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1000741030008085321 про створення Головного управління ДПС у м. Києві в якості філії (іншого відокремленого підрозділу) у складі Державної податкової служби України.
Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи викладене, оскільки повноваження та функції Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) нормативним актом передані Державній податковій службі України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для заміни як сторони у справі територіального органу ДПС як юридичної особи публічного права, а саме Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267), на територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 25.12.2013, дата запису: 25.12.2013, номер запису: 2 074 000 0000 023270. Також 15.05.2020 внесено запис № 2 074 006 0002 023270 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
За даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Шевченківський район м. Києва) як ФОП з 26.12.2013, та знаходився на загальній системі оподаткування.
За змістом відзиву на позовну заяву, згідно даних інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн., за I-IV квартали 2018 року на загальну суму 9828,72 грн., за I-IV квартали 2019 року на загальну суму 11 016,72 грн., за I (січень-лютий) квартал 2020 року на загальну суму 2078,12 грн. Станом на дату подання відзиву по вищезазначеним зобов'язанням обліковується сплата єдиного внеску на загальну суму 3347,46 грн., у зв'язку з чим в картці платника наявна недоїмка на загальну суму 28 024,10 грн.
Як зазначає позивач, з моменту реєстрації фізичною особою-підприємцем в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність ним не здійснювалась, а дохід від здійснення підприємницької діяльності позивач не отримував, натомість з 02.06.2016 позивач працевлаштований як найманий працівник в Приватному акціонерному товариствоі «Будівельно-фінансова компанія «Глобал Естейтс».
Згідно наявної в матеріалах копію трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 згідно Наказу № 37-к від 01.06.2016 було призначено на посаду інженера з комп'ютерних систем ПрАТ «БФК «Глобал Естейтс».
Відповідно до чинного законодавства, роботодавець щомісячно утримував та сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до наявної в матеріалах справи індивідуальної відомості про застраховану особу, що надана Пенсійним фондом України, починаючи з 2016 року і по 2020 рік єдиний внесок за ОСОБА_1 регулярно нараховував та сплачував роботодавець.
Між тим, 11.05.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату (недоїмки) № Ф-16645-17У на суму 21030,90 грн.
Як зазначає позивач, вказану вимогу він не отримував, дізнався про порушення свого права 18.03.2020, при отриманні постанови про відкриття виконавчого провадження № 61380141.
В подальшому, 07.07.2020 Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату (недоїмки) № Ф-16645-17 на суму 31 371,56 грн.
Не погоджуючись з наведеною вимогою контролюючого органу, позивач оскаржив її в адміністративному порядку.
Рішенням Державної податкової служби України від 17.08.2020 № 2565216/99-00-06-03-01-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.07.2020 № Ф-16645-17 залишено без задоволення, а скаргу позивача залишено без змін.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимоги про сплату боргу (недоїмки) такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.
Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (п. 3 цієї статті).
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік (ч. ч. 2 та 3 ст. 9 Закону № 2464).
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Приписами пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Системний аналіз вищенаведених норм права свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність або підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Суд звертає увагу, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та набуття статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Системний аналіз норм Закону №2464-VI свідчить про те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту, у випадках передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Так, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності як СПД, та отримання доходу від такої діяльності.
В той же час, доказів того, що позивач отримував дохід від своєї підприємницької діяльності протягом періоду котрий перевірявся, матеріали справи не містять, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду не надано.
Верховний Суд у своїй постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження № К/9901/28514/19) сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Отже, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховували та сплачували роботодавці в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем окремо.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що визначені в оскаржуваних вимогах суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача, що суперечить принципам податкового законодавства.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що оскаржувані вимоги є протиправними, що дає законні правові підстави для їх скасування.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у його постановах від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18 (адміністративне провадження № К/9901/25355/19), від 18.03.2020 у справі № 1.380.2019.003164 (адміністративне провадження № К/9901/1729/20).
Разом з тим, у додаткових письмових поясненнях щодо позову відповідач стверджує, що рішенням про списання боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.01.2021 № 123/26-15-13-07-23 проведено списання заборгованості ОСОБА_1 з єдиного внеску 13.01.2021 в сумі 13 477,90 грн. Вказано, що інша частина заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме 17 893,66 грн. сплачена позивачем в межах виконавчого провадження: 14.08.2020 - 3347,46 грн.; 29.09.2020 - 3636,55 грн.; 15.10.2020 - 3636,55 грн.; 13.11.2020 - 3636,55 грн.; 11.12.2020 - 3636,55 грн. З огляду на зазначені обставини відповідач зазначає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-16645-17 на суму 21 030,90 грн. та від 07.07.2020 Ф-16645-17 на суму 31371,56 грн. вважаються відкликаними (скасованими). Факт відсутності заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску підтверджується даними інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1
Відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:
сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;
орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);
вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;
борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу,- у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону;
є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі,- у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.
З огляду на наявність рішення податкового органу про списання боргу (недоїмки) позивача від 13.01.2021 № 123/26-15-13-07-23 на суму 13 477,90 грн., а також погашення позивачем суми боргу у розмірі 17 893,66 грн., вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-16645-17 на суму 21 030,90 грн. та від 07.07.2020 Ф-16645-17 на суму 31371,56 грн. згідно з пунктом 6 розділу VI Інструкції №449 та положень ПК України вважаються відкликаними.
Разом з тим, суд зазначає, що відкликання податкових вимог на підставі п. 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не є перешкодою для їх скасування задля відновлення становища позивача, яке існувало до моменту прийняття вищевказаних вимог.
Крім того, як було зазначено судом вище, позивач вважає оскаржувані вимоги протиправними, з вищевказаних підстав, у зв'язку із чим звернувся до суду про їх оскарження. Факт списання позивачу заборгованості з єдиного внеску та сплати позивачем коштів за оскаржуваними вимогами в межах виконавчого провадження не свідчать про те, що позивач погодився із ними та не бажає їх оскаржувати.
З урахуванням зазначеного, з метою захисту та відновлення прав позивача відновлення прав позивача, які були порушені у межах спірних правовідносин, суд приходить до висновку про доцільність визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-16645-17 на суму 21 030,90 грн. та від 07.07.2020 Ф-16645-17 на суму 31371,56 грн.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки у спірних правовідносинах права позивача були порушені Головним управлінням ДПС у м. Києві внаслідок прийняття необґрунтованих рішень, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1681,60 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань саме Головного управління ДПС у м. Києві.
Керуючись статтями 2-5, 9, 19, 72-77, 90, 139, 143, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-16645-17У від 11.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) на суму 21 030,90 грн.
3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-16645-17У про сплату боргу (недоїмки) від 07.07.2020 на суму 31 371,56 грн.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1681,60 (одна тисячі шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.П. Балась