ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 серпня 2022 року м. Київ № 640/20447/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доЦентрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області
проскасування рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4А, код ЄДРПОУ 42552598), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення №80114300005782/396 від 01.12.2020 Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області щодо громадянки Азербайджану ОСОБА_1 , про відмову в наданні дозволу на імміграцію;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС України у місті Києві та Київській області, повторно розглянути заяву громадянки Азербайджану ОСОБА_1 , щодо надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до норм Закону України "Про імміграцію".
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу на імміграцію. Підставою відмови вказано пункт 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію». За твердженнями позивача, будь-яких доказів обґрунтування такої відмови відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідачем через канцелярію суду подано відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що перевірочними заходами встановлено неправдиве зазначення місця проживання позивача, а тому вважає, що позивач, при поданні клопотання про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав неправдиві відомості з метою легалізації на території України та отримання відповідних документів, на підставі чого правомірно прийнято рішення №80114300005782/396 від 01.12.2020 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України позивачу.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
02.12.2019 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернулася ОСОБА_1 - громадянка Азербайджанської Республіки з приводу отримання дозволу на імміграцію в Україну разом з неповнолітньою дитиною: сином - ОСОБА_2 - громадянином Азербайджану, як особі яка перебуває у шлюбі з іммігрантом, на підтвердження чого були надані відповідні документи.
Так, згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 07.07.2017 Сабірабадським районним відділом реєстрації Міністерства юстиції Азербайджанської Республіки, позивач зареєструвала шлюб з громадянином Азербайджану ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Адміністрація Державної прикордонної служби України не має відомостей про заборону в'їзду позивача на територію України.
За обліками Генерального секретаріату Інтерполу позивач у міжнародному розшуку не перебуває, за даними НЦБ Інтерполу в Україні відсутні відомості кримінального характеру.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, чоловіка позивачки - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - громадянин Азербайджану, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач стверджує, що фактично проживає за місцем реєстрації чоловіка.
Ставищенським ВП Сквирського ВП ГУПН в Київській області встановлено, що позивачка за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстрована та не проживає.
ГУ Служби безпеки України у м. Києві та Київській області листом від 05.03.2020 №51/1-11/121-139 повідомлено, що під час перевірки наявності чи відсутності підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну та вжитими перевірочними заходами встановлено, що позивач зазначив неправдиве місце проживання, за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатом розгляду заяви позивача, відповідачем складено висновок про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну від 01.12.2020, в якому зазначено, що СБУ у м. Києві та Київській області листом від 05.03.2020 №51/1-11/121-139, повідомлено, що вжитими перевірочними заходами встановлено неправдиве зазначення місця проживання іноземця в Київській області, за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 при поданні клопотання про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надала неправдиві відомості з метою легалізації на території України та отримання відповідних документів.
Рішенням №80114300005782/396 від 01.12.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з положень частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою та другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі також - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-III(далі також - Закон №2491-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В розумінні положень статті 1 Закону №2491-IІI, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. При цьому, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України (пункт 1 частина третя стаття 4 зазначеного Закону).
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини другої статті 4 Закону №2491-III).
Згідно зі статтею 6 Закону України №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-III.
Так, згідно зі статтею 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 9 Закону України №2491-III заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні (пункт 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III).
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі також - Порядок № 1983).
Пунктом 1 Порядку №1983 формування квоти імміграції встановлено, що квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Пропозиції стосовно осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України, а також тих, що раніше перебували в громадянстві України, та батьків, чоловіка (дружини) іммігранта, його неповнолітніх дітей готуються безпосередньо ДМС (пункт 3 Порядку формування квоти імміграції).
Разом з тим, Порядок №1983 визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Пунктом 11 Порядку № 1983 передбачено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону).
Документи, визначені пунктами 1-10 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України №2491-III, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III, подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Таким чином, Законом №2491-III та Порядком № 1983 регламентований перелік документів та порядок їх розгляду. У той же час, оскільки відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, з огляду на що, перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб'єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 10 Закону №2491-III визначений виключний перелік підстав відмови у наданні дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно матеріалів справи, відмова у наданні дозволу на імміграцію позивачу обумовлена зазначенням свідомо неправдивих відомостей щодо адреси майбутньої реєстрації та проживання позивача (пункт 4 частина перша статті 10 Закону №2491-III).
Оцінюючи доводи сторін і надані ними докази щодо наявності чи відсутності підстави, передбаченої пунктом 4 частиною першою статті 10 Закону України №2491-III, для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стала інформація, надана Листом Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області листом від 05.03.2020 №51/1-11/121-139, згідно з яким, у ході перевірочних заходів встановлено можливо неправдиве зазначення місця проживання іноземця в м. Києві за адресою: АДРЕСА_1 .
Внаслідок цього, відповідач дійшов висновку, що у заяві про надання дозволу на імміграцію заявника позивачем зазначено свідомо неправдиві відомості про місце проживання в Україні.
Суд звертає увагу, що статтею 10 Закону України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.
За наявними в матеріалах особової справи документами вбачається, що на виконання пункту 14 Порядку №1983 після отримання та реєстрації заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідачем було направлено відповідні інформаційні запити.
За результатами розгляду заяви, відповідачем 01.12.2020 винесено висновок про результати розгляду заяви громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до вказаного висновку, позивач звернувся із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка має підстави для отримання дозволу на імміграцію у зв'язку з тим, що перебуває у шлюбі з іммігрантом.
Заявник надав документи, які підтверджують факт перебування її у зареєстрованому шлюбі з громадянином Азербайджану ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого міститься в матеріалах справи.
У заяві про надання дозволу на імміграцію, як вже було зазначено судом, заявник зазначив адресу проживання в АДРЕСА_1 .
Водночас, у висновку зазначається про надходження інформації від СБУ у м. Києві та Київській області листом про те, що позивач зазначив адресу проживання в Україні, за якою не проживає.
Тобто, єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну є лист Головного управління Служби безпеки Україні у м. Києві та Київській області листом від 05.03.2020 №51/1-11/121-139, згідно з яким, у ході перевірочних заходів встановлено можливо неправдиве зазначення місця проживання іноземця в Київській області за адресою: АДРЕСА_1 .
У свою чергу за пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається, є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.
Також суд зазначає, що інформація, надана Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області листом від 05.03.2020 №51/1-11/121-139, не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини у розумінні пункту 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ, а носить рекомендаційний характер, а відтак - не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути обґрунтованими, із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а також відповідати принципу правової визначеності.
Оскаржуване рішення відповідача, а також висновок за результатами розгляду заяви позивача про отримання дозволу на імміграцію в Україні, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію», не містить.
Більш того, суд звертає увагу на те, що відповідачем жодним чином не оспорюється факт подання позивачем до відповідача усіх документів для отримання дозволу на імміграцію, які визначені Законом України «Про імміграцію» та Порядком №1983.
Також суд звертає увагу, що пунктом 11 Порядку №1983 визначено, що у разі необхідності, відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону № 2491-ІІІ, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки документів, а також запрошення для надання пояснень заявників, стосовно яких розглядається це питання.
Водночас, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей, як і відсутні докази опитування осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів чи хоча б мешканців саме цього будинку.
Проте, органами міграційної служби не надано суду доказів того, що відповідачем вживались будь-які дій з метою встановлення факту проживання позивача за наведеною в його заяві адресою, в тому числі щодо виходу за адресою місця проживання позивача, зазначеною ним у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україні, складення актів, якими б було зафіксовано, що позивач не проживає за вказаною адресою, або інших дій, з метою підтвердження чи спростування інформації, викладеної у листі Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київської області від 05.03.2020 №51/1-11/121-139.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність; відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем також не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Отже відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення №80114300005782/396 від 01.12.2020 та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на імміграцію є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із частинами першою та другою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення №80114300005782/396 від 01.12.2020 Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області щодо громадянки Азербайджану ОСОБА_1 , про відмову в наданні дозволу на імміграцію.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС України у місті Києві та Київській області, повторно розглянути заяву громадянки Азербайджану ОСОБА_1 , щодо надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до норм Закону України "Про імміграцію".
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4А, код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа