ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 серпня 2022 року м. Київ № 640/16439/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної авіаційної служби України
простягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Державної авіаційної служби України (код ЄДРПОУ 37536026, 01135, м. Київ, просп. Перемоги, будинок 14) про стягнення з Державної авіаційної служби України (код ЄДРПОУ 37536026) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 517 506, 01 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 №826/1001/16 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу правового забезпечення Державної авіаційної служби України з 26.12.2015. Проте, на даний час відповідач її не поновив на посаді, тому вважає, що відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України, враховуючи тривале невиконання судового рішення, на його користь підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 №826/1001/16 за період з 28.12.2017 по 11.06.2021 у розмірі 1 517 506, 01 гривень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідач надав на адресу суду відзив на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі. Так, відповідач зазначив, що з 01.02.2017 відсутня посада начальника відділу правового забезпечення в Державній авіаційній службі України та те, що ОСОБА_1 після одного року безробіття, працевлаштувалась до приватного акціонерного товариства «Міжнародні авіалінії України».
За твердженнями представника відповідача, відсутні підстави для збільшення розміру виплати середнього заробітку, враховуючи те, що ОСОБА_1 була працевлаштована і отримувала заробітну плату.
Також представник відповідача стверджує, що позивач не надав реквізити рахунку, для своєчасної виплати присудженого судовим рішенням середнього заробітку.
Через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач зазначив, що Верховний суд у постанові від 13.05.2020 №826/1001/16 відхилив аргумент відповідача щодо працевлаштування ОСОБА_1 та отримання нею доходу та зазначив, про те що відсутність посади начальника відділу правового забезпечення в Державіаслужбі з 01.02.2017 не позбавляє права на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу враховуючи незаконне звільнення останньої.
Через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на відповідь позивача, в якому останній наголосив про те, що імперативними нормами права встановлена чітка заборона для осіб, уповноважених на виконання функцій держави, займатися іншою оплачуваною діяльністю, тому поновлення на посаді позивача, який працевлаштований в приватному акціонерному товаристві «Міжнародні авіалінії України» та отримує заробітну плату за місцем роботи є неможливим.
Також відповідач наголосив, що відповідно до платіжного доручення від 22.07.2021 №641 Державною авіаційною службою України сплачено позивачу суму середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 26.12.2015 по 27.12.2017.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Прізвище позивача до вступу у шлюб - ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 18.07.2019.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано накази Державної авіаційної служби України від 24.12.2015 № 443 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та від 25.12.2015 № 447 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу правового забезпечення Державної авіаційної служби України з 26.12.2015. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної авіаційної служби України 204 603,39 грн. (двісті чотири тисячі шістсот три гривні тридцять дев'ять копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення; апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 в частині щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Державної авіаційної служби України від 24.12.2015 року № 443 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » - скасовано, а в задоволенні адміністративного позову в цій частині позовних вимог - відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 - залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 13.05.2020 касаційну скаргу Державної авіаційної служби України залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 у справі №826/1001/16 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної авіаційної служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Справу № 826/1001/16 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної авіаційної служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 у нескасованій частині та Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 у справі № 826/1001/16 залишено без змін.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2021 №826/1001/16 позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної авіаційної служби України 303 313, 08 грн. (триста три тисячі триста тринадцять гривень 08 копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Станом на звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 не поновлено на посаді.
Вважаючи вказану бездіяльність протиправною, остання звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статі 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому, частиною 8 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Приписами статті 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, Кодексом законів про працю України передбачені випадки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, у разі поновлення на роботі вирішується питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 Кодексу законів про працю України), а у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника вирішується питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання (стаття 235 Кодексу законів про працю України).
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано накази Державної авіаційної служби України від 24.12.2015 № 443 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та від 25.12.2015 № 447 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу правового забезпечення Державної авіаційної служби України з 26.12.2015. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної авіаційної служби України 204 603,39 грн. (двісті чотири тисячі шістсот три гривні тридцять дев'ять копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення; апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 в частині щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Державної авіаційної служби України від 24.12.2015 року № 443 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » - скасовано, а в задоволенні адміністративного позову в цій частині позовних вимог - відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 - залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 13.05.2020 касаційну скаргу Державної авіаційної служби України залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 у справі №826/1001/16 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної авіаційної служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Справу № 826/1001/16 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної авіаційної служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 у нескасованій частині та Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 у справі № 826/1001/16 залишено без змін.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2021 №826/1001/16 позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної авіаційної служби України 303 313, 08 грн. (триста три тисячі триста тринадцять гривень 08 копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, в рішенні визнано обґрунтованими доводи позивача, що середній заробіток позивача, який підлягає стягненню з відповідача за весь період вимушеного прогулу з 26.12.2015 (наступний день після дня прийняття наказу про звільнення) по 27.12.2017 (день винесення рішення у справі №826/1001/16 про поновлення на посаді).
Отже, з дня ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час прийняття рішення про поновлення позивача на посаді) постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частини 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, пункт 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (в редакції станом до 15.12.2017).
В свою чергу, статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно статті 5-1 Кодексу законів про працю України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Таким чином, невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.
Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц.
Оскільки фактично позивача на вказаній посаді не поновлено, то у даному випадку має місце затримка суб'єктом владних повноважень виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, що зумовлює наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки в силу приписів статті 236 Кодексу законів про працю України.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а.
Окрім цього наявність вини роботодавця щодо незаконного звільнення позивача вже встановлена рішенням суду про поновлення його на роботі.
Посилання представника відповідача на відсутність можливості поновлення позивача на посаді, суд вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи не є підставою для звільнення суб'єкта владних повноважень від обов'язку виплатити незаконно звільненому працівникові, передбаченого статтею 236 Кодексу законів про працю України, середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. В даному випадку присутня бездіяльність відповідача.
Додатково суд наголошує, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.05.2020 №826/1001/16 зазначено наступне: «Передусім Верховний Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що при визначенні суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, судами не було враховано, що після звільнення позивач була працевлаштована та отримувала певний дохід, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.».
Таким чином, обставини наведені у відзиві суд вважає необґрунтованими.
Статтею 27 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Пунктом 2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом 1 пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абзацу 1 пункту 10 Порядку №100 (в редакції до 12.12.2020) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
За доводами відповідача, Державна авіаційна служба України виплатила позивачу суму у розмірі 303 313, 08 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2015 по 27.12.2017, згідно платіжного доручення від 22.07.2021 №641.
Отже, враховуючи продовжену бездіяльність відповідача з не поновлення позивача на посаді, згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017, то з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, тобто з 28.12.2017 по день звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2021 №826/1001/16 встановлено, наступне: «Відповідно до наданих матеріалів справи, згідно з довідкою Державіаслужби № 87 від 07.12.2017 року, середньоденний заробіток позивача на посаді начальника відділу правового забезпечення за жовтень та листопад 2015 року склав 408,39 грн… . Відповідно до наказу Державіаслужби від 15.12.2014 року № 342 о/с (а.с. 42 - 43, посадовий оклад позивача становив 2716 грн.».
Постановою Кабінету Міністрів України МУ від 09.03.2006 №268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", відповідно до Додатку №51, встановлено Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів департаментів, управлінь, відділів, інших виконавчих органів міських (крім мм. Києва та Севастополя) рад, виконавчих органів сільських, селищних рад, що представляють інтереси об'єднаних територіальних громад.
Коефіцієнт підвищення:
з 01.01.2017 по 29.12.2017 - 3,01914580265;
з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 3,97643593519;
з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 4,21686303387;
з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 4,60235640648;
з 01.01.2021- 4, 60235640648.
Оскільки, абзац 1 пункту 10 Порядку № 100 з 12.12.2020 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100" від 9 грудня 2020 року № 1213, то з 12.12.2020 середній заробіток обчислюється без коефіцієнту підвищення.
Таким чином розмір середньоденної заробітної плати позивача з 01.01.2017 по 29.12.2017 становить - 1232,99 грн., з 01.01.2018 по 31.12.2018 становить - 1623,93 грн., з 01.01.2019 по 31.12.2019 становить - 1722,12 грн., з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 1879,56 грн., з 01.01.2021 становить - 1879,56 грн.
Кількість робочих днів, впродовж яких підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 28.12.2017 по 11.06.2021 - 863 дні:
з 28.12.2017 по 31.12.2017 - 2 дні;
з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 250 днів;
з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 250 днів;
з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 251 день;
з 01.01.2021 по 01.06.2021 - 110 днів.
Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить 1 517 499,64 грн., з яких:
з 28.12.2017 по 31.12.2017 - 1232,99 грн. * 2 = 2465,98 грн.;
з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 1623,93 грн. * 250 = 405 982,50 грн.;
з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 1722,12 грн. * 250 = 430 530 грн.;
з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 1879,56 грн. * 251 =471 769,56 грн.;
з 01.01.2021 по 01.06.2021 - 1879,56 грн. * 110 = 206 751,60 грн.
Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що позов про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає до задоволення в частині, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку допущено арифметичні помилки і тому заявлена сума до стягненню не відповідає дійсності.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
Стягнути з Державної авіаційної служби України (код ЄДРПОУ 37536026) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 517 499,64 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа