ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 серпня 2022 року м. Київ № 640/16713/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доКиївського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (ЄДРПОУ 22886300. Місцезнаходження: проспект Любомира Гузара, буд. 7, м. Київ, 03165), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, недоплачену суму грошової допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, а саме - 7354 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 позивач набув право на допомогу до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст. 12 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але відповідач протиправно відмовив в її виплаті у повному обсязі, здійснивши оплату лише частково. Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2022 позовна заява ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, недоплачену суму грошової допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, а саме - 6800 грн. - без розгляду, з огляду на пропуск останнім строку звернення до суду, оскільки про порушення свого права позивач дізнався саме з 06.05.2020, тобто з дати перерахування коштів на особовий рахунок - залишена без розгляду.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що перерахування коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі 1491,00 грн. позивачу проводилось на підставі списку, в якому зазначено суму до виплат, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві. При цьому, за твердженням представника відповідача, жодним нормативно-правовим актом не надано повноважень Київському міському центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат встановлювати розміри щорічної грошової допомоги до 05 травня.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 23.12.2015.
Судом встановлено, що у 2021 році позивачу здійснена виплата разової допомоги до 5 травня у розмірі 1491 грн.
Не погоджуючись з викладеними вище обставинами, позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 невиплаченої разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньої суми такої допомоги.
Однак, листом від 21.05.2021 №051-К-890-14-044, відповідач відмовив у такому перерахунку.
Не погоджуючись з відмовою уповноваженого органу щодо виплати належної позивачу разової грошової допомоги, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Нормативно-правовим актом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Приписами ст. 12 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 ст. 12 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» доповнено частиною 4 наступного змісту:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення ст. 67 розділу І, п.п. 2-4, 6-8, 10-18, пп. 7 п. 19, п.п. 20-22, 24-34, пп.пп. 1-6, 8-12 п. 35, п.п. 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п. 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2021 році позивачу одноразової грошової допомоги діяла ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 08.04.2021 №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», додатком до якої визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, виплачується у розмірі 1491 грн.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заявник набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
При цьому, судом встановлено, що у межах спірних правовідносин саме Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат визначений відповідальним органом, який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
Отже, доводи відповідача про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача саме відповідачем є необґрунтованими.
Посилання ж представника відповідача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через ненадходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (ст. 7 Кодексу), держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абз. 2 та 3 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Крім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та, як наслідок, зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
У силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх.
Керуючись ст. ст. 77, 139, 246, 256, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, недоплачену суму грошової допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа