про залишення позовної заяви без руху
01 вересня 2022 року Чернігів Справа № 620/5758/22
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 04.12.2019 по 25.07.2022 включно;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 04.12.2019 по 25.07.2022 включно.
Відповідно до пунктів 3, 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Так, частиною 3 статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначає Закон України від 08.07.2011 №3674-VІ «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VІ).
Відповідно до статті 1 Закону №3674-VІ судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №3674-VІ судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 статті 4 Закону №3674-VІ встановлено, що за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову: немайнового характеру - ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до статті 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.
Позивач, посилаючись на пункт 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VІ, вважає, що він звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій.
Так, пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VІ передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 06.05.2020 (справа №9901/70/20) сформовані висновки щодо застосування положень пункту 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VІ, які є релевантними і до даної справи.
Так, в ухвалі звернуто увагу на те, що пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VІ звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема, статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у статті 12 цього Закону. Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.
Наведене також відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень пункту 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VІ, викладеним, зокрема, у постанові від 09.10.2019 (справа №9901/311/19).
У даному випадку позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при виплати індексації грошового забезпечення, зобов'язання останнього провести вказані нарахування та виплату, однак такі вимоги не дають підстави для звільнення його від сплати судового збору, виходячи з такого.
Середній заробіток за час затримки розрахунку є видом виплат, який врегульований Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи з викладених норм, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, відповідно на вказані вимоги позивача не поширюються положення пункту 1 частини 1 статті 5 Закону №3674-VІ, за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, висновки якого, в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), а тому не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону №3674-VІ, судовий збір не сплачується.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є майновою вимогою.
У свою чергу, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (частина 4 статті 161 КАС України).
Однак суд позбавлений можливості визначити суму судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки позивачем не визначена сума, яка підлягає стягненню, та не надано довідку про розмір середнього заробітку.
Отже позивачу необхідно надати довідку про розмір середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з визначенням суми за весь час затримки спірної виплати по день фактичного розрахунку, визначити суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, сплатити судовий збір, відповідно до положень частини 2 статті 4 Закону №3674-VІ, у такому розмірі - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (реквізити для сплати судового збору з 01.01.2022: рахунок UА348999980313191206084025739, отримувач - ГУК у Чернігівській області/тгм.Чернігів/22030101, код ЄДРПОУ - 37972475, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)) або надати суду копію документа, належним чином засвідченого, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У свою чергу, згідно з частинами 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, суддя дійшла висновку, що позовна заява ОСОБА_1 має бути залишена без руху та позивачу встановлено десятиденний строк, з моменту отримання копії ухвали суду, для усунення вказаних недоліків, шляхом подання до суду довідки про розмір середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з визначенням суми за весь час затримки спірної виплати по день фактичного розрахунку та оригіналу документу про сплату судового збору у встановленому порядку та у належному розмірі або копії документа, належним чином засвідченого, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк, з дня отримання зазначеної ухвали суду, для усунення недоліків поданої позовної заяви.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення зазначеного недоліку, у встановлений судом строк, відповідно пункту 1 частини 4 до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява буде йому повернута.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.
Відповідно до частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею і згідно зі статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Падій