Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання відмови у відкритті провадження в адміністративній справі
в частині позовних вимог
31 серпня 2022 р. справа № 520/6543/22
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Старосєльцева О.В., розглянувши питання наявності правових підстав для прийняття до розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів" до Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області, Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області про: стягнення з Державного бюджету України через Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів» узгоджену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2014 року та січень 2015 року в сумі 141738,91 грн. (сто сорок одна тисяча сімсот тридцять вісім гривень 91 копійка), пеню, яку нараховано на суму заборгованості бюджету в сумі 28 561,08 грн. (двадцять вісім тисяч п'ятсот шістдесят одна гривня 08 копійок), інфляційне збільшення, яке нараховано на суму заборгованості бюджету в сумі 48 019,00 грн. (сорок вісім тисяч дев'ятнадцять гривень 00 копійок) ,-
встановив:
Розглядаючи питання наявності правових підстав для прийняття до розгляду вказаного позову після усунення недоліків відповідно до ухвали суду від 22.08.2022 року, суддя зазначає наступне.
Згідно з п.п.4 та 6 ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з положеннями п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Термін "суб'єкт владних повноважень", відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового, бо не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 р. по справі № 807/719/15 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді даної справи.
Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України: 1) узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2014 року та січень 2015 року в сумі 141738,91 грн.; 2) пені, яку нараховано на суму заборгованості бюджету в сумі 28 561,08 грн.; 3) інфляційного збільшення, яке нараховано на суму заборгованості бюджету в сумі 48 019,00 грн.
Суддя зазначає, що правовідносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, унормовані, насамперед, приписами Податкового кодексу України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відносини з приводу справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. регламентовані, насамперед, приписами розділу V Податкового кодексу України.
Так, за визначенням п.п. а п.185.1 ст.185 та п.п. б п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю, також операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регулюються ст. 200 ПК України.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (п. 200.7 ст. 200 ПК України).
Відповідно до п. 200.10 ст. 200 ПК України (дія якого зупинена згідно підпункту 69.11 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України) у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).
Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п.п. ґ) п. 200.12 статті 200 ПК України (дія якого зупинена згідно підпункту 69.11 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України) зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення.
У випадках, передбачених підпунктами "а", "г" і "ґ" цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку.
Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України".
Відповідно до п. 200.15 статті 200 ПК України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.
У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов'язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.
Відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов'язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України нараховується пеня.
Водночас, положеннями Податкового кодексу України не передбачено нарахування на суму заборгованості бюджету інфляційного збільшення, що заявлено та самостійно сформульовано позивачем в позовних вимогах.
Жодних інших вимог позивачем не заявлено.
Виходячи з наведених міркувань, суддя доходить до переконання про те, що даний спір в контексті заявлених позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України інфляційного збільшення, яке нараховано на суму заборгованості бюджету, не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
При цьому зміст поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» підлягає тлумаченню у широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Отже, заявлені вимоги про стягнення з Державного бюджету України інфляційне збільшення не підлягають розгляду по суті у порядку будь-якого виду судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-9, 19, 160, 161, 170, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №520/6543/22 в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів» інфляційне збільшення, яке нараховано на суму заборгованості бюджету в сумі 48 019,00 грн. (сорок вісім тисяч дев'ятнадцять гривень 00 копійок).
Роз'яснити, що дана вимога не підлягає розгляну у порядку будь-якого судочинства.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України (негайно після підписання).
Суддя О.В. Старосєльцева