31 серпня 2022 року
м. Чернівці
справа № 727/1186/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Кулянди М.І., Литвинюк І.М.
секретар Паучек І.І.
позивач ОСОБА_1
відповідач приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель Олена Дмитрівна
апеляційні скарги приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель Олени Дмитрівни, в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 червня 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 11 липня 2022 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Одовічен Я.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д.
Позивач просив:
-визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,1200 га, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, яка розташована по АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-визнати постанову приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д. від 13 грудня 2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії незаконною.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3
11 січня 2021 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чепель О.Д. була заведена спадкова справа №01/2021 відносно майна померлої ОСОБА_3 .
Спадкодавцем ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений 15 квітня 2004 року державним нотаріусом Першої чернівецької державної нотаріальної контори Новосельською І.Л., згідно якого спадкодавець заповіла все своє майно позивачу ОСОБА_1 .
Згідно державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧВ №002274, виданого 29 грудня 2001 року та зареєстрованого за №2272, ОСОБА_3 отримала у постійне користування земельну ділянку, площею 0,1200 гектара, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, яка розташована по АДРЕСА_1 , на підставі рішення Виконкому Чернівецької міської ради народних депутатів №877/21 від 23 жовтня 2001 року.
2 вересня 2021 року було проведено державну реєстрацію вищевказаної земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:17:003:0374.
13 грудня 2021 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Чепель О.Д. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право постійного користування спірною земельною ділянкою та надав усі необхідні документи для вчинення нотаріальної дії, а саме оригінал Державного акту від 29 грудня 2001 року.
Проте, 13 грудня 2021 року приватний нотаріус винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Позивач вважав вказану постанову незаконною, оскільки він позбавлений можливості отримати правовстановлюючий документ та здійснити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою, набутого в порядку спадкування.
Так, право постійного користування, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення користувачем.
Отже, постійний землекористувач може безстроково володіти земельною ділянкою, а також користуватися нею.
Також вказував на те, що право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати згідно вимог статті 1219 ЦК України, а тому входить до складу спадщини.
Право постійного користування земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надано таке право, незалежно від цільового призначення ділянки.
Враховуючи те, що позивачу було відмовлено у нотаріальному оформленні успадкованого права постійного користування спірною земельною ділянкою, він має належні підстави звернутися до суду з вимогою про визнання цього права в судовому порядку.
Окрім того, зазначив, що нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.
Тому зазначені дії нотаріуса є незаконними, у зв'язку з чим вважав за необхідне оскаржити постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою було стягнуто з позивача плату у розмірі 1800 гривень, які він вимушений був оплатити.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано постанову приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д. від 13 грудня 2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії незаконною.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою мотивоване тим, що як було встановлено судом, така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Чернівці.
Отже, належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про визнання за позивачем права постійного користування вказаною земельною ділянкою є Чернівецька міська рада.
Однак, ОСОБА_1 з позовними вимогами до Чернівецької міської ради не звертався, остання була залучена до участі у розгляді справи у якості третьої особи без самостійних вимог.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання постанови приватного нотаріуса незаконною з урахуванням правових висновків Верховного Суду мотивоване тим, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб'єктом такого права.
Право постійного користування земельною ділянкою в силу статей 1216, 1218, 1219 ЦК України можливо спадкувати.
Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
З огляду на вищевикладене, до спадкоємців має переходити право постійного користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у спадкодавця.
За таких обставин, у приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д. були відсутні підстави для винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право постійного користування спірною земельною ділянкою.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 11 липня 2022 року стягнуто з Приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 9 500 гривень.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, з огляду на те, що позивач звернувся до суду із двома позовними вимогами, а рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 червня 2022 року задоволено одну позовну вимогу, а в задоволенні другої позовної вимоги було відмовлено, тому витрати на професійну правничу допомогу в сумі 23049 гривень 90 коійок які просить стягнути представник позивача, підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто половину вказаної суми, що становить 11524 гривень 95 копійок.
Однак надаючи оцінку аргументам, наведеним представником відповідача у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення, суд врахувавши їх з огляду на складність справи, ціну справи та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу у розмірі 11524 грн. 95 коп. є неспівмірними та підлягають зменшенню до 9500 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
В апеляційних скаргах Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д,, в інтересах якої діє ОСОБА_2 , просить рішення в частині задоволення позову про визнання постанови приватного нотаріуса незаконною скасувати та відмовити у задоволенні позову в цій частині.
Представник позивача також просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та у стягненні витрат на правничу допомогу відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в оскаржуваній частині та додаткове рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Право постійного користування земельною ділянкою в силу статей 1216, 1218, 1219 ЦК України не спадкується.
Спадкоємців фізичної особи-постійного користувача немає серед виключного переліку осіб, які можуть набувати землю на праві постійного користування відповідно до частини 2 статті 92 ЗК України
Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває остання, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив останнє.
Судом першої інстанції не було враховано жодного аргументу зазначеного представником відповідача у запереченні на заяву про долучення доказів щодо розміру витрат, які позивач сплатив і має сплатити у зв'язку із розглядом справи.
Надані позивачем докази не підтверджують факт оплати послуг адвоката із надання правничої допомоги.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала відзив на апеляційну скаргу.
Посилається на те, що судове рішення є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги безпідставними.
Приватний нотаріус, порушуючи вимоги статті 49 Закону України, безпідставно відмовила позивачці у вчиненні нотаріальної дії.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Встановлено, що 15 травня 2004 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 (а.с.13-14).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с.12).
7 липня 2021 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_3 є ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 66/100 часток житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 (а.с.15).
5 листопада 2021 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_3 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки, площею 0,0585 гектарів, кадастровий номер 7310136300:17:003:0375, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 (а.с.18).
Постановою приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чепель О.Д. від 13 грудня 2021 року було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою з тих підстав, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право (а.с.25).
29 грудня 2001 року Чернівецькою міською радою було видано ОСОБА_3 державний акт серії І-ЧВ №002274 на право постійного користування землею, згідно якого їй у постійне користування була надана земельна ділянка, площею 0,1200 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для ведення індивідуального будівництва. Акт було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2272 (а.с.21).
Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3513221482021 від 2 вересня 2021 року, цільове призначення вказаної земельної ділянки: для індивідуального садівництва, форма власності: комунальна, кадастровий номер: 7310136300:17:0030374 (а.с.22).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача ОСОБА_4 надано: розрахунок №1/1034683 виконаних робіт за надання правничої допомоги від 14 лютого 2022 року; розрахунок №2/1034683 виконаних робіт за надання правничої допомоги від 25 червня 2022 року; фіскальний чек від 29 грудня 2021 року, видаткову накладну від 22 лютого 2022 року, квитанцію №094613 від 18 квітня 2022 року; квитанцію №1034683 від 1 грудня 2022 року з плати авансу адвокату; квитанцію «Ощадбанк» від 18 лютого 2022 року - з оплати гонорару та компенсації витрат адвоката відповідно до розрахунку №1/1034683.
Як вбачається з розрахунку №1/1034683 виконаних робіт за надання правничої допомоги від 14 лютого 2022 року, поданого представником позивача Каменецькою Х.Д., остання надала позивачу ОСОБА_1 у період з 1 грудня 2021 року по 14 лютого 2022 року правову допомогу у формі: ознайомлення із матеріалами справи, вивчення судової практики та оформлення правової позиції - 3 години 00 хвилин; представлення інтересів клієнта у приватного нотаріуса Чепель О.Д. - 1 година 00 хвилин; складання, формування та подання процесуальних документів з - 11 годин 00 хвилин; витрати за видачу постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 грудня 2021 року №520/03-31 та витрати на папір для друку А4. Загальна вартість послуг визначена у розмірі 13949 гривень 90 копійок.
Відповідно до розрахунку №2/1034683 виконаних робіт за надання правничої допомоги від 25 червня 2022 року, поданого представником позивача, остання надала позивачу ОСОБА_1 у період з 15лютого 2022 року по 25 чернвя 2022 року правову допомогу у формі: складання, формування та подання процесуальних документів -4 години 30 хвилин; представлення інтересів клієнта у Шевченківському районному суді міста Чернівці - 6 годин 30 хвилин витрати на заправку принтера (чорнило для друку), витрати на дорогу (таксі - повітряна тривога). Загальна вартість послуг визначена у розмірі 9100 гривень.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та додаткове рішення суду першої інстанції відповідають зазначеним вимогам закону.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а отже приватний нотаріус не мала підстав для винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій.
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут) (стаття 1225 ЦK України).
Відповідно до положень статті 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства (далі СФГ), особистого підсобного господарства.
Частиною першою статті 23 ЗК України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.
22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов'язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб'єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов'язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства.
Згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.
У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Перелік прав та обов'язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.
Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц та Верховним Судом у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 467/626/18.
Враховуючи те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою не припинилось у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 , яка таке право отримала, ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_3 , мав право на звернення до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право постійного користування, площею 0,1200 га, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, яка знаходиться по АДРЕСА_1
При цьому помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що до даних правовідносин мають застосовуватись висновки судів касаційної інстанції, які стосуються земельних ділянок, які надавались для ведення фермерського господарства та в яких зазначено про те, що за таких обставин право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування такою земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи.
Як вбачається з наявних в матеріалах доказів, а саме Державного акту серії І-ЧВ №002274 на право постійного користування землею від 29 грудня 2001 року та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3513221482021 від 2 вересня 2021 року, цільове призначення земельної ділянки площею 0,1200 га, що розташована на території АДРЕСА_1 та яка була надана спадкодавцю ОСОБА_3 - для ведення індивідуального садівництва.
В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 , передавала спірну земельну ділянку фермерському товариству.
Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 9) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок), при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.
У підпунктах 4.15 та 4.20 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку у наведеній редакції видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.
Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій.
Аналіз вищезазначених норм права свідчить, що нотаріус зобов'язаний мотивувати свої дії, направлені на відмову у вчиненні нотаріальної дії. При цьому, нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.
Ураховуючи встановлені судами фактичні обставини справи та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині задоволення позову про визнання постанови приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д. від 13 грудня 2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії незаконною є правильним, оскільки зі смертю ОСОБА_3 припинення прав і обов'язків щодо спірної земельної ділянки не відбулося і ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом ОСОБА_3 став учасником правовідношення з права користування земельною ділянкою.
Аргументи апеляційної скарги висновків судів в указаній частині не спростовують, зводяться до незгоди з ними та неправильного тлумачення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Оскаржуване судове рішення в частині задоволення позову про визнання постанови приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д. від 13 грудня 2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії незаконною відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні, тому в цій частині воно підлягає залишенню без змін.
Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу
У справі, що переглядається, суд першої інстанції під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати позивачці всі її витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції та вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача Приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель О.Д. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 9 500 гривень.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до положень вказаної вище статті, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В силу частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому неспівмірність витрат на правничу допомогу й передбачених законом критеріїв є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання. Кодексом не передбачено можливості суду ініціювати питання про зменшення витрат на правничу допомогу.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 20 травня 2020 року у справі N 154/1435/18-ц та від 17 березня 2021 року у справі № 712/1720/19.
Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі № 160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
При визначенні суми компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, суті виконаних послуг та витраченого адвокатом часу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 500 гривень є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
При цьому судом першої інстанції правомірно при розподілі вказаних судових витрат було взято до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання відповідачці адвокатом Каменецькою Х.Д. професійної правничої допомоги у цій справі, враховано конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав в постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 640/15588/19.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення , а рішення та додаткове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст.367,368,374, 375,381,382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель Олени Дмитрівни залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 червня 2022 року в частині задоволення позову про визнання постанови приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Чепель Олени Дмитрівни від 13 грудня 2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії незаконною та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 11 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 1 вересня 2022 року.
Головуючий О.О. Одинак
Судді: М.І. Кулянда
І.М. Литвинюк