Провадження № 22-ц/803/6225/22 Справа № 191/4242/21 Суддя у 1-й інстанції - Костеленко Я.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
30 серпня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Заворотного К.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Синельниківської міської ради, третя особа - Перша Синельниківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, пред'явленим до Синельниківської міської ради, де третіми особами визначив Першу Синельниківську державну нотаріальну контору, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті його батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що та за життя, його батько фактично проживав разом із своїм батьком, дідом позивача, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та прийняв спадщину подавши заяву у встановлений законом строк до нотаріуса про прийняття спадщини, однак не отримав свідоцтво про спадщину.
Позивач посилається на те, що з народження проживав у Республіці Казахстан у м. Екібастуз, а у 2020 році набув громадянство України та став мешкати на території України в будинку дідуся та батька без реєстрації, при цьому, звернувшись до державного нотаріуса 16 листопада 2021 року із заявою про прийняття спадщини після батька, отримав постанову нотаріуса від 24 листопада 2021 року, якою йому відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку із пропуском встановленого строку для подання такої заяви. Позивач вважає, що в силу нерозуміння мови, необізнаності із законами України та проживанням на час смерті батька в іншій країні, а також у зв'язку із оформленням з 2020 року документів про громадянство, влаштуванням свого життя на Україні, він з поважних причин пропустив шестимісячний строк на подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та просить визначити йому додатковий строк тривалістю у три місяці з дня набрання законної сили рішення суду для подання заяви про прийняття спадщини за законом після батька, як спадкоємця першої черги спадкування (а.с.1-4).
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено /а.с.74-75/.
Не погодившись із таким рішенням, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі /а.с. 78-80/.
Сторони не скористалися своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України, на подачу відзиву на зазначену вище апеляційну скаргу у цій справі станом на час розгляду цієї справи апеляційним судом.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Так, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть виданого 22 квітня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Синельникове реєстраційної служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №178 /а.с. 6/.
Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 11 грудня 1949 року підтверджується факт реєстрації 11 грудня 1949 року шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 /а.с. 18/.
Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 09 червня 1997 року Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Синельниківської міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №324 /а.с. 20/.
На день смерті ОСОБА_4 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 /а.с. 9,10/.
З заявою про прийняття спадщини після смерті батька, звернувся його син - ОСОБА_6 , що підтверджується матеріалами спадкової справи /а.с. 35-39/.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 05 грудня 2019 року Синельниківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 371 /а.с. 7/.
Після смерті ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини звернувся його племінник ОСОБА_2 /а.с. 51/.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідним онуком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_3 /а.с. 19, 21/.
24 листопада 2021 року він звернувся з заявою про прийняття спадщини. Постановою Державного нотаріуса Першої синельниківської державної нотаріальної контори Монич Н.Д. від 24 листопада 2021 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, яке належить померлому ОСОБА_3 , у зв'язку з тим, що заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 він у встановлений шестимісячний строк не надав, як і не надав документів, що підтверджують факт прийняття спадщини /а.с. 24/.
Відповідно до довідки № 298/20 про реєстрацію особи громадянином України від 16 березня 2020 року ОСОБА_1 , згідно з рішенням ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 16 березня 2020 року, набув громадянства України на підставі ч.1 ст.8 закону України «Про громадянство України» /а.с. 25/.
Згідно довідки Відділу формування та проведення реєстру територіальної громади департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про реєстрацію місця проживання особи від 27 серпня 2020 року № 12894 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 27 серпня 2020 року по теперішній час /а.с. 23/.
Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач у шестимісячний строк, який закінчився 20 березня 2019 року, з заявою про прийняття спадщини, не звертався без поважних причин, а факт набуття громадянства України 16 березня 2020 року та реєстрування місця проживання на території України 27 серпня 2020 року, як і сам факт проживання позивача на території іншої держави, не може свідчити про неможливість прийняття ним спадщини у визначений законодавством строк як на час смерті спадкодавця, так і до часу набуття ним громадянства, з урахуванням того, що навіть із зазначеного позивачем періоду з часу набуття ним громадянства 16 березня 2020 року до звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини - 24 листопада 2021 року минув значний проміжок часу, що не є поважними причинами пропуску встановленого діючим законодавство шестимісячного строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Колегія суддів у повній мірі погоджується з таким висновком, виходячи з наступних підстав.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За приписами статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву по прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
При розгляді цих справ судам слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.
Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК України, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви і ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» встановлено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд повинен дослідити поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на чинення цих дій.
При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
В постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року (справа №717/1796/16-ц) зазначено, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Проте, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов'язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання, з чим пов'язана неможливість прибуття для прийняття спадщини тощо.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову.
Колегія суддів, у відповідності до ст. 263 ЦПК України, враховує і викладене у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року у справі №315/714/19, де закріплені висновки про те, що поважною обставиною, яка пов'язана з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця, що потягло за собою незначний пропуск строку для прийняття спадщини є гостре раптове захворювання.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів спадкової справи №249/2018 від 02 листопада 2018 року, з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ніхто, крім ОСОБА_2 у 2018 році, не звертався, як і не звертався позивач аж до 16 листопада 2021 року, тобто протягом майже двох років, що є значним пропущеним строком для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц, Верховний Суд прийшов до висновку, що принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Отже, колегія суддів, врахувавши принцип пропорційності між позовними вимогами та переслідуваною метою, вважає, що суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й надавши їм належну правову оцінку в силу вимог статей 12, 77-81, 83, 89 ЦПК України, керуючись положеннями статей 1268-1270, 1272, 1273 ЦК України, встановивши характер відносин між сторонами, та врахувавши, що позивачем пропущено строк для подачі заяви про прийняття спадщини без поважних причин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Наведені в апеляційній скарзі доводи колегією суддів відхиляються, оскільки вже були досліджені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, а тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків районного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що, відмовляючи позивачеві у задоволенні визначення додаткового строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після батька, також не порушується принцип пропорційності у захисті права позивача, як спадкоємця першої черги спадкування, на визнання його права на майно в порядку спадкування за законом, враховуючи, що із аналогічною заявою звернувся до нотаріальної контори і його дядько ОСОБА_2 , який не є спадкоємцем першої черги спадкування в даному випадку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи із наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров