01 вересня 2022 року м. Кропивницький Справа № 580/10236/21
провадження № 2-іс/340/2/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача-1: Черкаського окружного адміністративного суду, бульвар Шевченка,117, м. Черкаси,18002
відповідача-2: Державна судова адміністрація України, вул. Липська,18/5, м. Київ,01601
про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
1)визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 із застосуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13.04.2020 року;
2) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови їй в нарахуванні та виплаті недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в сумі 150950,83 грн.;
3) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй недотриману суддівську винагороду за період 18.04.2020 по 27.08.2020 на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в сумі 150950,83 грн.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 року справу передано Шостого ААС для визначення підсудності.
Ухвалою Шостого ААС від 28.12.2021 року підсудність вказаної справи була визначена Кіровоградському ОАС.
Вказана справа надійшла до суду 10.01.2022 року та розподілена головуючому судді Петренко О.С.
Ухвалою судді від 14.01.2022 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представником відповідача подано відзив, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником якого є ДСА України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі /на 2020 рік/.
Ухвалою суду від 30.05.2022 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача ДСА України.
Відповідач 2 правом на подання відзиву не скористався.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України, дана справа є справою незначної складності, та, згідно ст.ст.257,263 КАС України, розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотань позивача та представника відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Указом Президента України "Про призначення суддів" №1122/2009 від 29.12.2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Черкаського ОАС строком на 5 років.
Указом Президента України "Про призначення суддів" №350/2017 від 02.11.2017 позивача призначено на посаду судді Черкаського ОАС безстроково.
Згідно наказу №167-о від 17.09.2018 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40 % посадового окладу, як такій, стаж роботи якої становить 15 років, починаючи з 28.09.2018 року.
Відповідно до розрахункового листа позивачу обмежено суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 27.08 2020 року в розмірі 150950,83 грн.
Позивач звернулась до відповідача з заявою щодо проведення перерахунку суддівської винагороди за вказаний вище період без обмежень, обчисливши її відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплату недоотриманої частини суддівської винагороди.
Листом від 07.09.2021 за №02-10/22384/21 відповідач відмовив у такому нарахуванні.
Вважаючи обмеження суддівської винагороди протиправним, позивач звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України).
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
В силу положень частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII, визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Окрім цього, з 18.04.2020 набрав чинності Закон №553-IX від 13.04.2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон №294-IX від 14.11.2019 року "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020): установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.29).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч.2 цієї статті; ч.3 ст.29).
З аналізу наведених норм права, суд дійшов висновку, що Закон №553-IX від 13.04.2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як і Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є законами про судоустрій, в розумінні статті 130 Конституції України. Наведеними чи іншими законами не вносилися зміни до Закону №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (стосовно розміру суддівської винагороди), з цих підстав Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання розміру суддівської винагороди, яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
При цьому, Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині 2 статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 №340/1916/20.
Таким чином, єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди є Закон №1402-VIII.
Цей закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.
Зміни до Закону №1402-VIII у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було.
Отже, суд зазначає, що Закон №1402-VIII є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, який не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
На момент обмеження розміру суддівської винагороди позивача вказане обмеження встановлено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-IX.
Відповідно, голова суду в межах виконання обов'язків по адміністративній посаді (голови суду) позбавлений повноважень надавати оцінку законності, конституційності того чи іншого закону або нормативно-правового акту, а повинен був виконувати закон.
Визначення конституційності, легітимності законів або нормативно-правових актів мають право здійснювати визначені Конституцією органи та відповідно до чіткої процедури, а голова суду такими повноваженнями не володіє.
Також статтею 148 Закону № 1402 встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина перша).
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частина шоста).
Відповідно до статті 149 Закону №1402, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
За приписами статті 119 Бюджетного кодексу України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:
бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);
напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми або в порядку використання бюджетних коштів (включаючи порядок та умови надання субвенцій);
бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
При цьому, Бюджетним кодексом України передбачено, що нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають цільовим призначенням, встановленим законом про державний бюджет, має наслідком як зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, так й притягнення відповідних посадових осіб до відповідальності у порядку, визначеному законами України.
Таким чином, відповідач 1, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-IX.
Щодо способу захисту порушених прав, то суд вказує, що, відповідно до частин 3, 4 статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Згідно з статтею 149 Закону №1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
На думку колегії суддів Верховного Суду, яка відображена в постанові від 14 грудня 2021 року у справі №120/5245/20-а, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з'ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч.ч.1, 3 ст.29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже Вінницький апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених ст.29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), на думку суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
До того ж, суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тобто з ДСА).
У розрізі обставин цієї справи суд не намагається заперечити, що Черкаський окружний адміністративний суд є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Черкаського окружного адміністративного суду.
Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, що стягнення заборгованості по суддівській винагороді за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 має здійснюватися з ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 520/13014/20, від 22.07.2021 у справі № 260/3598/20 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2022 року у справі №500/250/21, від 05.05.2022 року у справі №560/14300/21.
Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд звертає увагу, що вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Слід зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав шляхом зобов'язання Черкаського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити їй невиплачену суддівську винагороду ставить виконання рішення суду у залежність від виділення коштів для цього Державною судовою адміністрацію України, що, на думку суду, не сприяє ефективному захисту порушеного права, а також є суперечливою самою по собі.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копій розрахункових листів про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди позивача за період з січня по грудень 2020 року, розмір нарахованої позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року, не отриманої у зв'язку із дією норм, які 28 серпня 2020 року рішенням Конституційного Суду України у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), складає 150 950,83 грн.
Тому, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Державної судової адміністрації України, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" на користь позивача суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 150 950,83 грн.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Черкаського окружного адміністративного суду, Державна судова адміністрація України про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, у зв'язку із застосуванням обмеження, відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік", в розмірі 150 950,83 грн., із врахуванням податків та зборів, шляхом безспірного списання визначеної суми коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко