Справа № 201/5998/22
Провадження № 1-кс/201/2144/2022
30 серпня 2022 року м. Дніпро
Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , при секретарі судового засіданні ОСОБА_2 , за участю слідчого СВ ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , представника особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, адвоката ОСОБА_4 , розглянувши клопотання слідчого СВ ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 , погодженого прокурором Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 , про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021042020000142 від 21.10.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 27 ч. 2, 3 ст. 28 ч. 4, ч. 3 ст. 307, ч. 1, 2 ст. 255 КК України,-
Суть клопотання.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, в якому просив накласти арешт шляхом позбавлення права на використання, розпорядження та користування на майно, вилучене в ході обшуку в гаражі, яким користується ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , а саме:
-Сліп пакет з порошкоподібною речовиною у кількості 7 шт (спецпакет № WAR 1202084);
-Сліп пакет з кристалічною речовиною у кількості 13 шт (спецпакет № WAR 1212264);
-20 змивів на марлевих тампонах, запакованих до конверту.
В обґрунтування заявленого клопотання слідчий посилався на необхідність з'ясувати обставини, що мають значення для кримінального провадження, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження тимчасово вилученого майна та збереження речових доказів.
Позиції сторін.
Слідчий в судовому засіданні вимоги клопотання підтримав, просив його задовольнити.
Адвоката ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечив, пославшись на відсутність призначених експертиз та поданням клопотання із порушенням 48 годинного строку, встановленого ч. 5 ст. 171 КПК України. Просив у задоволенні клопотання відмовити.
Процесуальні питання.
Відповідно до ст. 107 КПК України здійснювалося повне фіксування кримінального провадження за допомогою технічного засобу.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали кримінального провадження, клопотання та додані до нього документи, приходить до наступного висновку.
Норми КПК України, які застосовуються при вирішенні клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч.1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів після його надходження до суду.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких дізнавачем (слідчим, прокурором) вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону. А отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи: (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є притаманний всім статтям Конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор, відповідно до п. 2, 3 ч. 3 ст.132 КПК України не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності, про який ідеться в клопотанні, або може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається з клопотанням.
Згідно із ст. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Встановлені слідчим суддею обставини.
Як свідчать матеріали клопотання та додані у судовому засіданні документи, слідчим відділом відділення поліції № 5 Дніпровського районного управління поліції ГУНП України в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР № 42021042020000142 від 21.10.2021 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.27 ч.2, 3 ст.28 ч.4., ч.3 ст.307, ч.1, 2 ст.255 КК України.
Так, до Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра надійшов рапорт від старшого уповноваженого в ОВС Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , про те, що наявна оперативна інформація відносно організованої групи, учасники якої, діючи за попередньою змовою між собою, тривалий час здійснюють на території Дніпропетровської області незаконну діяльність із виготовлення, перевезення та збуту психотропної речовини «метамфетамін» у великих розмірах та особливо великих розмірах.
За вказаним фактом 21.10.2021 Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021042020000142 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч. 3 ст. 307, ч.1 ч.2 ст.255 КК України.
Працівниками Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області встановлено, що організатором злочинної схеми є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
До вказаної злочинної схеми також входять наступні особи: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Установлено, що вказані особи, під керівництвом ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, обравши вчинення злочинів у сфері незаконного обігу психотропних речовин, як спосіб отримання стабільного незаконного прибутку, в порушення вимог Законів України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» від 15 лютого 1995 року та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 року, у невстановлений органом досудового розслідування час, проте не пізніше 2019 року, зорганізувалися у стійке об'єднання з метою вчинення особливо тяжких злочинів, які полягали у незаконному виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні з метою збуту, а також незаконному збуті психотропних речовин обіг яких обмежено - «метамфетамін», на території міста Марганець, Дніпропетровської області.
Психотропна речовина «метамфітамін» розфасована на дози систематично збувалась в роздріб виконавцями, шляхом передачі з рук в руки, наркозалежним особам.
У ході розслідування кримінального правопорушення задокументовано три епізоди злочинної діяльності - збуту психотропної речовини «метамфетамін» залегендованій особі, виконавцями злочину, а саме: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які діяли під безпосереднім керівництвом ОСОБА_9 .
Так, ОСОБА_9 , будучи уповноваженою особою ОСОБА_7 , координував дії учасників, шляхом надання відповідних вказівок та забезпечував приховування злочинної діяльності групи перед контролюючими особами та правоохоронними органами.
Згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, 18.08.2022 року було проведено обшук в гаражі, котрим користується ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Під час проведення обшуку, виявлено та вилучено:
-Сліп пакет з порошкоподібною речовиною у кількості 7 шт. - поміщено до спец пакету №WAR1202084;
-Сліп пакет із кристалічною речовиною у кількості 13 шт.- поміщено до спец пакету №WAR1212264;
-20 змивів на марлевих тампонах - запаковані до конверту.
Як повідомив слідчий, всього 18.08.2022 року проведено 11 обшуків і 19.08.2022 року через службу «Нова пошта» 11 клопотань з додатками були направлені на адресу суду (що підтверджується накладною «Нової пошти», трекінг - 59 0008 5368 5976, загальна маса 500 г).
19.08.2022 року вилучені речі визнано речовими доказами.
17.08.2022 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ст. 27 ч. 3, ст. 28 ч. 4, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 255 КК України.
20.08.2022 року ухвалою слідчого судді ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком дії до 16.10.2022 року.
Висновки.
Слідчий в своєму клопотанні зазначає мету накладання арешту - збереження речових доказів.
У судовому засіданні слідчий також зазначив, що вилучені сліп-пакети є предметом кримінального правопорушення, можливо зберегли на собі його сліди. Все вилучене майно може бути використано як доказ вчинення кримінального правопорушення і підтверджувати причетність ОСОБА_7 до його вчинення, що встановлюється під час кримінального провадження.
Слідчий довів, що вилучені сліп-пакети є предметом кримінального правопорушення, можливо зберегли на собі його сліди. Все вилучене майно може бути використано як доказ вчинення кримінального правопорушення і підтверджувати причетність ОСОБА_7 до його вчинення, що встановлюється під час кримінального провадження, отже з метою збереження речових доказів та запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, на вилучені речі, в т.ч. автомобіль, необхідно накласти арешт.
Станом на сьогоднішні день триває досудове розслідування кримінального провадження, встановлюються всі обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлюється коло осіб, яке має відношення до вчинення кримінального правопорушення, здійснюються заходи щодо встановленні і інших осіб, які мають відношення до наведеного злочину, призначені експертизи.
Загалом, у клопотанні належним чином розкрито, яке відношення вилучені речі мають саме до цього кримінального провадження, у зв'язку з чим процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна як речового доказу є визначеним відповідно до вимог ст. 98 КПК України, оскільки вилучені речі визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Оцінюючи надані стороною обвинувачення докази слідчий суддя вважає їх належними та допустимими, їх сукупність та взаємозв'язок між ними достатній для прийняття процесуального рішення про арешт майна.
Слідчий довів, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Отже потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.
Завдання, для виконання якого слідчий звертається із клопотанням, може бути виконане.
Незастосування арешту майна може привести до настання наслідків, що перешкоджатимуть збереженню речових доказів.
Тому дослідивши матеріли клопотання та надані суду матеріали кримінального провадження, слідчий суддя вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою забезпечення кримінального провадження, виконання завдань та вимог кримінального провадження, попередження подальших злочинних дій, накладання арешту на зазначене майно є необхідним.
Згідно з ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання, в ухвалі слідчого судді зазначається про заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).
Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, передача в позику, знищення, переробка і т. ін.)
У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.
На переконання слідчого судді, будь-які умисні дії щодо майна включаються в поняття «розпорядження» - правомірності власника.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя прийшов до висновку, що з метою збереження речових доказів застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт шляхом позбавлення права на розпорядження і користування майном, є необхідним та достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки сприятиме досягненню мети швидкого, повного, неупередженого досудового розслідування, а також запобігатиме настанню будь-яких негативних наслідків, зокрема, привести до неправомірного вибуття майна з власності.
А тому в задоволенні клопотання в частині накладання арешту на майно шляхом позбавлення права на використання слідчий суддя відмовляє.
Слідчий суддя визнає, що матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання неправомірного вибуття майна з власності та забезпечення кримінального провадження, та слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Щодо накладання арешту на 20 змивів на марлевих тампонах, запакованих до конверту, слідчий суддя звертає увагу, що вказані речі не є тимчасово вилученим майном, а є результатом роботи слідчого (експерта), направленого на зібрання та закріплення доказів, та не відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а тому в накладанні на них арешту відмовляє.
Керуючись ст.ст. 110, 168-169, 170-173 КПК України, -
Клопотання слідчого - задовольнити частково.
Накласти арешт шляхом позбавлення права на розпорядження та користування до скасування у встановленому КПК України порядку на предмети і речі, вилучені в ході обшуку в гаражі, яким користується ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , а саме:
-Сліп пакет з порошкоподібною речовиною у кількості 7 шт (спецпакет № WAR 1202084);
-Сліп пакет з кристалічною речовиною у кількості 13 шт (спецпакет № WAR 1212264);
В задоволенні інших вимог клопотання - відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
У відповідності до ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а особами, що були відсутні при її проголошенні, в той же строк з моменту отримання її копії. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Підстави для скасування арешту майна визначені в ст. 174 КПК України.
Слідчий суддя ОСОБА_1