Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 серпня 2022 року Справа№200/429/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Буряк І.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії №057350004038 від 25.10.2021;
зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з дати звернення - 18.03.2021.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю висновків відповідача щодо відсутності у позивача необхідного пільгового стажу в підземних умовах - 25 років. На думку позивача, даний висновок відповідача є необґрунтованим з огляду на те, що позивач на час звернення з заявою про призначення пенсії мав 25 років 6 днів стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до частини 3 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” натомість, в оскаржуваному рішенні зазначено про 23 роки 06 місяців 04 дні. Отже спірними періодами є не зараховані до пільгового стажу: 1 рік 6 місяців 02 дні пільгового стажу.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у відповідача, яких, на думку суду, не вистачало для всебічного та об'єктивного розгляду справи.
Вимоги ухвали суду від 27.01.2022 в частині надання доказів відповідачем не виконано, з огляду на що суд своєю ухвалою від 11.08.2022 повторно витребував від Головного управління Пенсійного України в Донецькій області матеріали відмовної пенсійної справи на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зокрема, заяву про призначення пенсії, розрахунок стажу проведений на виконання рішення суду від 22.06.2021 (справа № 200/4313/21), а також письмові пояснення з приводу протиправного, на думку позивача, не врахування, спірного періоду до пільгового стажу: 1 рік 6 місяців 02 дні.
На виконання вимог вищевказаної ухвали суду відповідачем надані письмові пояснення де зазначено що страховий стаж позивача складає - 25 р. 2 міс. 04 дн.; пільговий стаж згідно ч. 3 ст.114 - 24 р. 10 міс. 23дн. При призначені пенсії до пільгового стажу зараховано періоди роботи з 05.12.2006 по 09.05.2007 та 10.05.2007 по 31.03.2008 за Списком 1, так як в рішенні суду не вказано згідно якої частині статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” зарахувати до пільгового стажу. Також надано копію заяви позивача про призначення пенсії та розрахунок стажу.
Станом на час розгляду справи, відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, про причини неподання відзиву відповідачем суду не повідомлено.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .
18.03.2021 засобами вебпорталу Пенсійного фонду України позивачем подана заява про призначення пенсії за віком.
Рішенням відповідача від 29.03.2021 у призначенні пенсії відмовлено.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 (справа № 200/4313/21) скасовано рішення відповідача від 29.03.2021 про відмову в призначенні пенсії та покладено зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 1440 від 18.03.2021 з зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи у Селидівській дирекції з ліквідації шахт ДП “Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств” з 05.12.2006 по 09.05.2007 в якості гірничого робітника підземного та з 10.05.2007 по 31.03.2008 в якості підземного гірничого майстра, та відповідно до висновків суду у данній справі.
25 жовтня 2021 року відповідачем на виконання рішення суду від 22.06.2021 (справа № 200/4313/21) прийняте оскаржуване рішення, яким позивачу повторно відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 25 років.
З урахуванням викладеного, судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду із даним позовом оскаржує рішення, яке прийняте відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі № 200/4313/21, при цьому в обгрунтування позову посилається на не вірний розрахунок пільгового стажу для призначення пенсії за ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Правова позиція суду обґрунтована таким.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він був вправі звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16, від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а, а також в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 522/5265/17, від 24.09.2020 у справі № 640/15623/19.
Суд звертає увагу, що з аналізу наведених у позовній заяві доводів убачається, що спір у цій справі фактично спрямований на оскарження рішення відповідача ухваленого на виконання рішення суду, а доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо протиправності рішення, зводяться до незгоди позивача із розрахунком пільгового стажу.
При цьому відповідач у письмових поясненнях зазначив, що на виконання судового рішення проведено зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 05.12.2006 по 09.05.2007 та 10.05.2007 по 31.03.2008 за Списком 1, оскільки в рішенні суду не вказано згідно якої частині статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” зараховувати вказаний період до пільгового стажу.
Водночас, ані позивач, ані відповідач не визначають якогось періоду, що є спірним та був не врахований, як пільговий. Питання полягає саме у зарахуванні за відповідною частиною ст. 114 Закону №1058.
Відтак судом встановлено що, оскаржуване рішення ухвалене відповідачем, під час виконання рішення суду в іншій справі, в результаті зарахування періоду трудової діяльності позивача за Списком 1, а не у відповідності до вимог ч. 3 ст. 114 Закону №1058.
Втім суд враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а.
Як зазначено вище, відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
У спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Тобто, якщо позивач вважав, протиправним рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання рішення суду від 22.06.2021 (справа № 200/4313/21), то він мав право звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання таких протиправними, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю
Адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, пов'язаних з оскарженням рішення прийнятого відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 (справа № 200/4313/21).
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Викладене в сукупності зумовлює висновок суду про безпідставність позовних вимог, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні. (ч.1ст.139 КАС України).
Керуючись статтями 9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 29 серпня 2022 року.
Суддя І.В. Буряк