м. Вінниця
01 вересня 2022 р. Справа № 120/4770/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Вінницької обласної військової державної адміністрації в особі Департаменту фінансів Вінницької військової державної адміністрації, Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськості облдержадміністрації, Департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами облдержадміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2
про: скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вінницької обласної військової державної адміністрації в особі Департаменту фінансів Вінницької військової державної адміністрації, Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськості облдержадміністрації, Департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами облдержадміністрації за участі третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 в якому просив:
- скасувати рішення відповідача щодо відмови йому у задоволенні (відстроченні розгляду) колективного запиту на інформацію від 18.03.2022;
- зобов'язати Вінницьку обласну військову державну адміністрацію поновити розгляд та задовольнити у повному обсязі колективний запит на інформацію ОСОБА_1 від 18.03.2022;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 50000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 18.03.2022 звернулися до відповідача із запитом на інформацію. Станом на день звернення до суду відповідь на запит позивач не отримав, в той час на адресу третьої особи направлено відповідь, якою у задоволенні запиту відмовлено у формі відстрочення у зв'язку із нападом військових сил Російської Федерації на територію України та введення в України воєнного стану. На переконання позивача таке рішення Вінницької обласної військової державної адміністрації підлягає скасуванню, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 30.06.2022 позов залишено без руху у зв'язку із невідповідністю вимогам статтей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 18.07.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та вирішено розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні без виклику учасників справи відповідно до вимог статі 263 КАС України. Крім того, відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 28.07.2022 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
04.08.2022 на адресу суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції представником відповідача вказано, що оскаржуване рішення жодним чином не порушує права та інтереси позивача, оскільки відповідь на запит направлено третій особі та стосується його прав та інтересів.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши та оцінивши докази, судом встановлено наступне.
18.03.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із запитом про надання публічної інформації до Вінницької обласної військової адміністрації.
Листом від 25.03.2022 за №1201-11/167 на колективний запит від 18.03.2022 відповідачем повідомлено ОСОБА_2 , що через військову агресію Російської Федерації проти України та запровадження на території України воєнного стану, враховуючи приписи ч. 2 ст. 64 Конституції України, ч. 6ст. 22 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" та ст. 20 ЗУ "Про правовий режим ведення воєнного стану" розгляд запиту на публічну інформацію у обласній військовій адміністрації відстрочено.
Додатково зазначено, що опрацювання запиту буде відновлено після припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Позивач із таким рішенням відповідача не погодився, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до частин 1, 4 статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до частини 6 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Отже, можливість застосування відстрочки в задоволенні запиту на інформацію, передбаченої частиною 6 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" залежить від неможливості надання інформації в передбачені цим Законом строки в сукупності з настанням обставин непереборної сили.
Як встановлено судом, відповідно до листа від 25.03.2022 №1201-11/167 відповідач, посилаючись на приписи частини 2 статті 6, частини 6 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", тимчасового відстрочив надання відповіді на запит про доступ до публічної інформації до закінчення строку дії воєнного стану в Україні, зазначивши, що через військову агресію російської федерації проти України публічна інформація щодо діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів та органів системи правосуддя в період дії воєнного стану підлягає обмеженню в силу згаданих вимог Закону.
Однак, у спірних правовідносинах відповідачем не доведено наявності обставини з неможливості надання інформації в передбачені цим Законом строки в сукупності з настанням обставин непереборної сили. Також не наведено підстав для обмеження права позивача на отримання публічної інформації за його запитом, а лише здійснено посилання на нормативно - правову базу, яка передбачає можливість відстрочити надання інформації.
Щодо посилання у листі від 25.03.2022 на приписи частини 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суд зазначає наступне.
Положеннями статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено види інформації, до якої може бути застосовано обмеження в доступі: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація, та сукупність вимог, дотримання яких є обов'язковим для такого обмеження.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Отже, публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Оскільки, обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини 2статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", то відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що обмеження доступу до публічної інформації є необґрунтованим.
При цьому, таке обмеження доступу до інформації здійснюється шляхом відмови в задоволенні запиту відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", однак не при відстрочці в задоволенні запиту.
За таких обставин, відповідач безпідставно, посилаючись на приписи частини 2 статті 6, частини 6 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відстрочив задоволення запиту на інформації від 18.03.2022 до закінчення строку дії воєнного стану в Україні, згідно листа від 25.03.2022 №1201-11/167.
Встановлення відстрочки для надання відповіді на запит на отримання публічної інформації, повинно бути співрозмірним із запитуваною інформацію. Суд зважає, що на території України оголошено воєнний стан, водночас, право на отримання інформації є конституційним правом особи та не може бути обмеженим навіть за умов воєнного стану.
Відтак, в ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідачем вчинено протиправні дії, які полягають у невмотивованому відстроченні надання відповіді на запит позивача.
В той час, суд наголошує, що лист Вінницької обласної військової адміністрації не є рішенням в розумінні положень КАС України, а тому з метою належного способу захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про скасування рішення відповідача, оформленого листом від 25.03.2022, шляхом визнання протиправними дій Вінницької обласної військової адміністрації щодо встановлення відстрочки на надання відповіді на запит позивача про доступ до публічної інформації від 18.03.2022. За вказаних обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути колективний запит ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18.03.2022 у відповідності до вимог ЗУ "Про доступ до публічної інформації".
Щодо частини позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Отже, моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач повинен зазначити обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають з'ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні; чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При цьому, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 57).
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Разом з тим, для присудження відшкодування моральної шкоди насамперед необхідно встановити факт наявності завдання такої шкоди.
Вказане узгоджується з позицією Верховного суду викладеного у постановах від 21 лютого 2020 року (справа №363/3520/16-а), від 12 березня 2020 року (справа №320/6695/18), від 27 травня 2020 року (справа №818/1434/17).
При цьому, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, саме позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли (в чому вона виразилася) і який її розмір, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Однак, позивачем не доведено заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача. Також відсутні в матеріалах справи обґрунтовані розрахунки розміру заявленої моральної шкоди.
Відтак, суд дійшов висновку, що вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Докази, подані позивачем, переконують у частковій обґрунтованості позовних вимог.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, письмові доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 330,80 грн., що є пропорційним до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вінницької обласної військової державної адміністрації щодо відстрочки надання відповіді на колективний запит ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про доступ до публічної інформації від 18.03.2022, оформленої листом №1201-11/167 від 25.03.2022.
Зобов'язати Вінницьку обласну військову державну адміністрацію розглянути колективний запит ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18.03.2022 відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної військової державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 330,80 грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 )
Відповідач: Вінницька обласна військова державна адміністрація в особі Департаменту фінансів Вінницької військової державної адміністрації, Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськості облдержадміністрації, Департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами облдержадміністрації (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул.Соборна, 70, код ЄДРПОУ 20089290)
Третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
Суддя Комар Павло Анатолійович