м. Вінниця
31 серпня 2022 р. Справа № 120/1650/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Уланівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення 18 (позачергової) сесії 8 скликання від 12.11.2021 в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов'язання відповідача на найближчому пленарному засіданні прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою та передати земельну ділянку у власність позивачу.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.05.2021 за № 2-1387/15-21-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» позивачем було замовлено та виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області (колишня Маркушівська сільська рада). Після виготовлення такого проекту землеустрою та здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки, позивачем було передано його на розгляд Уланівській сільській раді для прийняття відповідного рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Однак, під час розгляду на 18 (позачерговій) сесії 8 скликання Уланівської сільської ради депутати утрималися від затвердження документації із землеустрою. Вважаючи наведену поведінку відповідача протиправною позивач з метою захисту порушених, на її думку, прав та інтересів звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою від 14.02.2022 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Також цією ухвалою сторонам встановлені строки для подання заяв по суті справи з дотриманням вимог, передбачених статтями 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
15.07.2022 засобами електронного зв'язку до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Вказує на те, що клопотання позивача було розглянуто на засіданні 18 (позачергової) сесії 8 скликання сільської ради 12.11.2021, однак відповідний проект рішення з цього приводу не був підтриманий депутатами, а тому вважає заявлені позовні вимоги безпідставними. Крім того відповідач наголошує на відсутності у суду підстав зобов'язувати сільську раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, позаяк це є виключною компетенцією сільської ради.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку суд встановив, що 18.05.2021 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ № 2-1387/15-21-СГ, згідно якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Маркушівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03).
Також судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області" визначено, що Маркушівська територіальна громада Хмільницького району Вінницької області входить до складу Уланівської територіальної громади з адміністративним центром в селі Уланів Хмільницького району Вінницької області.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Держгеокадастру доручено прискорити проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та забезпечити передачу з 17.11.2020 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 ЗК України.
На виконання вказаних нормативно-правових актів та у зв'язку з утворенням Уланівської об'єднаної територіальної громади, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області передано у комунальну власність Уланівської об'єднаної територіальної громади спірну земельну ділянку. Наведені обставини сторонами не заперечуються.
Відповідно до пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України надані до дня набрання чинності цим пунктом (до 27.05.2021) рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Як слідує із матеріалів справи, в червні 2021 року позивачем замовлено у інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення у власність бажаної земельної ділянки із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с. Митинці на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області згідно попередньо отриманого дозволу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.
На підставі розробленого проекту землеустрою Відділом у Самбірському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області 06.07.2021 було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 0524884800:03:001:0562, та внесено відомості про неї до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру № НВ-46162957020221 від 06.07.2021.
Надалі, після отримання від розробника проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність (кадастровий номер 0524884800:03:001:0562), позивачем було подано до відповідача заяву (клопотання) про його затвердження у відповідності до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.
За результатами попереднього розгляду відповідного земельного питання, уповноваженими органами Уланівської сільської ради був підготовлений проект рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та її передачі ОСОБА_1 .
Втім, 12.11.2021 на засіданні 18 (позачергової) сесії 8 скликання Уланівської сільської ради розглянуто проект рішення щодо затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та, як слідує зі змісту протоколу сесії сільської ради, проект рішення не був підтриманий депутатами та рішення із даного приводу прийнято не було.
Таким чином позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.
Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
При цьому, згідно пункту “б” частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до частин 9, 10 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Частиною 8 статті 186 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
При цьому, положеннями ч. 10 ст. 186 ЗК України визначено, що висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.
Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або відмовляє у його затвердженні.
При цьому, у випадку відмови у затвердженні проекту землеустрою, таке рішення має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Повноваження ради щодо питань, які виникають з приводу земельних відносин визначено в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", в частині першій статті 26 якого передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Із аналізу наведених норм можна дійти висновку, що саме на пленарних засіданнях органом місцевого самоврядування вирішуються питання щодо земельних відносин. Водночас, за наслідком розгляду клопотання про затвердження розробленої документації із землеустрою, обов'язковим є прийняття саме рішення про його затвердження чи/або про відмову у його затвердженні.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 826/8858/16 від 05.05.2020, №826/8108/16 від 18.06.2020 та інших.
Як слідує із матеріалів справи, за наслідками розгляду клопотання позивача на засіданні 18 (позачергової) сесії 8 скликання Уланівської сільської ради, яке відбулось 12 листопада 2021 року, розглянуто проект рішення щодо затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та, як слідує зі змісту протоколу сесії сільської ради, проект рішення не був підтриманий депутатами.
Зокрема депутати проголосували "за" - 1, "проти" - 0, "утрималися" - 21. Отже, рішення із даного приводу прийнято не було.
При цьому матеріали справи не містять доказів про те, що проект рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з мотивами відмови на засідання ради також вносився і розглядався.
Тобто, в даному випадку має місце ситуація, при якій Уланівська сільська рада без пояснення причин та мотивів не прийняла жодного рішення за наслідками розгляду поданого позивачем проекту землеустрою (ані позитивного рішення про затвердження проекту землеустрою, ані рішення про відмову у його затвердженні), що суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України.
Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 454/160/17 сформовано правовий висновок про те, що протокол сесії міської ради як і витяг з протоколу засідання ради відображають лише результати голосування, однак мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження, такі документи не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
За таких обставин суд вважає, що у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень (орган місцевого самоврядування) не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. У свою чергу, утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, і ті мотиви які викладені у протоколі (витягу з протоколу) сесії сільської ради від 12.11.2021 не можуть вважатися ні "відмовою у затвердженні проекту землеустрою" ні "залишенням без розгляду даного питання" у розумінні частини 9, 10 статті 118 ЗК України.
До того ж, у межах спірних правовідносин підлягає також застосуванню і правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові №580/704/21 від 23 листопада 2021 року, згідно якого неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою не може підміняти рішення про відмову у такому затвердженні. Земельний кодекс України не передбачає випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатами заяви про затвердження проекту землеустрою може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення (про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою).
Отже, Верховний Суд у постанові №580/704/21 від 23 листопада 2021 року констатував те, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою або відмову у його затвердженні, після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, свідчить про допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові №800/304/17 від 27 лютого 2020 року під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Таким чином відсутність належно оформленого рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому повноважень не прийняв жодного відповідного рішення (ані позитивного про затвердження проекту землеустрою, ані негативного про відмову у його затвердженні), а отже своєю поведінкою допустив бездіяльність, яка виходячи із обставин справи є протиправною.
Відтак суд доходить висновку, що оскільки відповідач всупереч положенням частини 9 статті 118 ЗК України в межах двохтижневого строку відповідного рішення щодо затвердження проекту землеустрою або відмови у його затвердженні не прийняв, тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо ненелаженого розгляду поданого позивачем клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
В той же час, суд черговий раз зазначає, що жодного рішення за результатами розгляду клопотання позивача, відповідач не приймав.
Надаючи оцінку вимогам позивача зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Наведене кореспондується із повноваженнями суду при вирішенні справи. Так, згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем не прийнято по суті жодного з рішень про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою.
При цьому рішення про затвердження проекту землеустрою є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура.
Зобов'язання у затвердженні проекту землеустрою без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб. Отже, не досягнення реалізації усіх необхідних умов для затвердження проекту землеустрою унеможливлює прийняття судом рішення про зобов'язання затвердити такий. Протилежний підхід призведе до вирішення судом питань, віднесених до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
В даному ж випадку відповідачем жодного рішення за наслідками розгляду ініційованого позивачем земельного питання не прийнято. При цьому в суду відсутні докази про те, що відповідач аналізував обставини, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання пов'язаного із затвердження проекту землеустрою.
Виходячи з принципу "належного врядування", суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом. Зазначену правову позицію було висловлено у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі N 819/654/17.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випаду, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, встановивши протиправну бездіяльність Уланівської сільської ради щодо неналежного розгляду клопотання позивача та неприйняття по суті рішення за результатами розгляду такого клопотання, достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача розглянути ініційоване нею питання (клопотання) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення із урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
При цьому суд не вбачає підстав покладати на відповідача обов'язок розгляду клопотання позивача як про це зазначено у позовній заяві: - "на черговій (позачерговій) сесії", оскільки це питання (щодо строків розгляді) врегульовано законом та відноситься до власних повноважень відповідача при виконання ним судового рішення.
Отже, заявлені у цій справі позовні вимоги зобов'язального характеру підлягають задоволенню частково у спосіб, визначений судом.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Отже, у зв'язку з частковим задоволенням позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 496,20 грн, тобто пропорційно розміру задоволених вимог (1/2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн, то суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 09.12.2021, укладеного між позивачем (Клієнт) та адвокатом Поворознюком Борисом Миколайовичем (Адвокат), акт наданих послуг по даному договору від 31.01.2022 на суму 5000 грн, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АВ № 1026578 від 31.01.2022, квитанцію до прибуткового касового ордера № 123 від 09.12.2021 про оплату позивачем на користь адвоката 5000 грн за отримані послуги правничої допомоги.
Так, як зазначено у пункті 2 укладеного Договору про надання правової допомоги по адміністративній справі від 09.12.2021, Адвокат взяв на себе зобов'язання провести досудову підготовку матеріалів справи, скласти адміністративний позов та представляти інтереси Клієнта у Вінницькому окружному адміністративному суді в межах даної адміністративної справи. Сторони погодили вартість гонорару Адвоката за надання правової допомоги у фіксованій сумі - 5000 грн, яку позивач сплатила на користь Адвоката в повному обсязі.
У відповідності до статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Відтак, проаналізувавши структуру витрат на надання правничої допомоги та враховуючи критерії їх обґрунтованості та доцільності суд вважає, що такі витрати в сумі 5000 грн дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально. При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), їх обсягом та значенням справи для сторони. Окрім того суд додатково враховує, що заперечень відносно заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу від відповідача не надходило.
Разом із тим, оскільки позов задоволено частково, тому виходячи із положень частини 3 статті 139 КАС України, відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2500 грн (1/2 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені нею витрати зі сплати судового збору в сумі 496,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Уланівської сільської ради щодо неналежного розгляду клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Митинці на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
Зобов'язати Уланівську сільську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, за кадастровим номером 0524884800:03:001:0562, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Митинці на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти за результатом розгляду такого клопотання (заяви) рішення із урахуванням висновків суду в цій справі.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Уланівської сільської ради понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 2500 грн (дві тисячі п'ятсот гривень).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Уланівська сільська рада Хмільницького району Вінницької області (вул. Миру, 9, с. Уланів, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331834)
Суддя Мультян Марина Бондівна