Номер провадження 22-ц/821/1081/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/1601/22 Категорія: 311020000 Марцішевська О.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
01 вересня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Вініченка Б.Б., Бородійчука В.Г., Новікова О.М.
за участю секретаря Любченко Т.М.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргуКомунального некомерційного підприємства «Черкаська міська інфекційна лікарня» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Черкаська міська інфекційна лікарня» про стягнення середньомісячної заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, -
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що працював на посаді брата медичного палатного (стаціонару) інфекційного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Черкаська міська інфекційна лікарня» з 08 квітня 2021 року. Незважаючи на його складний матеріальний стан, те, що він фактично є єдиним годувальником для своєї сім'ї (малолітньої дитини та дружини, що знаходиться у декретній відпустці) він був звільнений 31.08.2021 року на підставі наказу №48-к-ТІС від 25 серпня 2021 року за п.2 ст.36 КЗпП України в зв'язку із закінченням строкового трудового договору. 28.08.2021 року він потрапив на лікарняний, з якого вийшов 11.09.2021 року. Незважаючи на те, що він перебував на лікарняному, його було звільнено з посади 31.08.2021 року наказом № 48-к-ТІС. Лікарняний лист надано роботодавцю 13.09.2021 року, про що є підтверджуючий факт у вигляді відповідного напису на зворотному боці бланку лікарняного листа. 30.09.2021р. позивачем було отримано 555, 37 грн від КНП «ЧМІЛ», які були зараховані на банківський рахунок, на який позивач отримував заробітну платню. Оскільки під час розрахунку розміру виплати роботодавцем були грубо порушені норми чинного законодавства, а відповідальні особи КНП «ЧМІЛ» в грубій формі відмовили в задоволенні його законних вимог про перерахунок, а звертатися до Комісії з трудових спорів на підприємстві не мало сенсу, позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до Департаменту охорони здоров'я, Фонду соціального страхування, Управління держпраці Черкаської області, Урядової гарячої лінії.
Згідно відповідей перерахованих вище інстанцій КНП «ЧМІЛ» дійсно були допущені порушення чинного законодавства в сфері трудового права.
10.02.2022 року позивачем було отримано 1158, 36 грн від КНП «ЧМІЛ», які були зараховані на банківський рахунок, на який позивач отримував заробітну платню.
Внаслідок вищезазначених подій позивач залишився безробітним, став на облік до Черкаського міського центру зайнятості. Гідної роботи, що задовольнила б матеріальні потреби його родини, і відповідала б його професійним якостям та навичкам на день подання даного позову він не знайшов. Оскільки матеріального забезпечення із соціальних виплат недостатньо, і приходять вони із значними затримками, він змушений користуватись кредитними послугами банківських установ, що надає лише тимчасове полегшення, та, фактично затягує його родину в боргову яму. Звільнення під час його перебування на лікарняному, необхідність звертатись до всіх можливих інстанцій за захистом його законних прав, зневажливе відношення колишнього роботодавця до сумлінного працівника, статус безробітного, неможливість знайти гідну роботу, постійне збільшення кредитного ліміту і боргу перед фінансовою установою, переживання за гідне забезпечення його малолітнього сина завдає йому неймовірних психологічних та моральних страждань.
З дня його звільнення по день остаточного розрахунку по лікарняному листу пройшло 163 дні, таким чином, керуючись вищевикладеним, він вважає, що КНП «ЧМІЛ» на день подання даної позовної заяви заборговано йому 113 377, 64 грн середньомісячної заробітної платні.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача середньомісячну заробітну плату в сумі 113 377, 64 грн та моральну шкоду в розмірі 100% від заборгованої середньомісячної заробітної платні.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з комунального некомерційного підприємства «Черкаська міська інфекційна лікарня» на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату в сумі 66 680,25 грн та моральну шкоду в розмірі 5000 грн, а всього 71 680,25 грн з утриманням податків та обов'язкових платежів.
Стягнуто з комунального некомерційного підприємства «Черкаська міська інфекційна лікарня» на користь держави судовий збір в сумі 992, 40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що допомога по тимчасовій непрацездатності відноситься до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП України та враховуючи, що працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми в силу ч.2 ст.116 КЗпП України мали бути виплачені з моменту пред'явлення позивачем 13 вересня 2021 року вимоги про розрахунок шляхом надання листка про тимчасову непрацездатність.
З врахуванням вищевказаних норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV про те, що документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження і така допомога виплачується у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати, допомога з тимчасової непрацездатності за листком про тимчасову непрацездатність, наданий позивачем 13.09.2021р., мала бути призначена не пізніше 23 вересня 2021 року і виплачена не пізніше 30 вересня 2021 року з урахуванням страхового стажу позивача за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, фактичний розрахунок роботодавцем з виплати допомоги з тимчасової непрацездатності був проведений тільки 10 лютого 2022 року і в ході судового розгляду не встановлена відсутність вини роботодавця у затримці у виплаті позивачу зазначеної допомоги, виходячи з наступного.
Враховуючи, що затримка розрахунку при звільненні в період з 01.10.2021 р. по 10.02.2022 р. складає 91 робочих днів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 66 680, 25 грн (732,75 грн ? 91 = 66 680,25 грн).
Внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати вчасно допомоги з тимчасової непрацездатності, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останнього уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов'язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду, яку суд оцінив в 5000 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Комунальне некомерційне підприємство «Черкаська міська інфекційна лікарня» оскаржило його в апеляційному порядку та зазначило, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у відповідача були відсутні дані щодо стажу роботи ОСОБА_1 , а позивач довідок ОК-5 та ОК-7 роботодавцю не надав. При цьому доступу до даних трудового стажу ОСОБА_1 відповідач не міг отримати і через власний кабінет в Пенсійному Фонді України, оскільки відповідно до довідки ОК-7 позивача до неї не увійшов трудовий стаж у КНП «ЧМІЛ».
Вказує, що довідка про заробітну плату позивача не містить кількості відпрацьованих днів, а тому не зрозуміло з яких міркувань виходив суд першої інстанції при розрахунку середньоденного заробітку позивача.
Зазначає, що тривалість періоду не проведення перерахунку за лікарняним листом, пов'язана виключно з бездіяльністю самого позивача.
Звертає увагу, що суд на свій розсуд, всупереч чітким вказівкам Верховного Суду щодо аналізу співмірності можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, зробив розрахунок, який не відповідає цим вказівкам.
Недоплачена за рахунок роботодавця допомога за лікарняним листом складала 1438,95 грн, а заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку - 113 377,64 грн. Таким чином розмір донарахованої суми допомоги з тимчасової непрацездатності по відношенню до заявленої до стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, становить лише 1,27%.
Висновок суду щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті прийнятий судом за відсутності доказів, що є неприпустимим.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 наказом № 19-и-ТС від 07.04.2021 року був зарахований на посаду брата медичного стаціонару (палатного) відділення за контрактом від 07.04.2021 року № 109.
31 серпня 2021 року наказом № 48-к-ТІС ОСОБА_1 звільнено з посади брата медичного стаціонару палатного) Тимчасового інфекційного стаціонару КНП «Черкаська міська інфекційна лікарня» на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (у зв'язку з закінченням строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення). Виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 08.04.2021 по 31.05.2021 року в кількості 4 календарних дні. Виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки в кількості 8 календарних днів за період роботи з 01.06.2021 року по 31.08.2021 року.
02 вересня 2021 року ОСОБА_1 став на облік в Черкаський міський центр зайнятості, згідно відмітки у трудовій кунижці позивача.
Відповідно до листка непрацездатності № АЛГ № 337957 ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 28 серпня 2021 року по 10 вересня 2021 року, визначено стати до роботи з 11 вересня 2021 року.
13 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав лікарняний до роботодавця.
Відповідач у вересні нарахував допомогу 1931,72 грн, яка складалась з 689,90 грн за рахунок відповідача та 1241,82 грн за рахунок Фонду соціального страхування, виходячи зі стажу у трудовій книжці 5 років 2 міс.
30.09.2021 року позивачу було виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності за рахунок роботодавця в сумі 555,37 грн (після утримання податків та обов'язкових платежів з суми 689,90 грн).
21.10.2021р. до відповідача надійшла скарга адресована на Урядову "гарячу лінію" позивача про безпідставне нарахування допомоги по лікарняному не по 100 відсотковій розміру заробітку.
Відповідно до листа заступника міського голови на звернення від 21.10.2021 р. щодо невірного нарахування коштів по листку непрацездатності позивачу рекомендовано звернутись до роботодавця з наданням довідки форми ОК-7 "Індивідуальні відомості про застраховану особу".
28.10.2021 р. позивач звернувся до Управління Держпраці у Черкаській області зі скаргою щодо порушення трудових прав при звільненні та оплаті належних йому сум роботодавцем.
Відповідно до наданого Управлінням Держпраці у Черкаській області припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 23.11.2021 року № ЧК-647/454/АВ/П встановлено порушення, а саме при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Звільнено з роботи ОСОБА_1 31.08.2021 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України, відповідно до наказу від 31.08.2021 № 48-к-ТІС 8. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , в тому числі компенсації за невикористаної щорічної відпустки, проведено 03.09.2021 р. шляхом перерахування належних до виплати коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 , чим порушено вимоги ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
На виконання вказаного припису позивачу був нарахований середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2021 р. по 03.09.2021 р. в сумі 1293,86 грн, який був виплачений 14.12.2021р. в сумі 1 041,56 грн після утримання податків та обов'язкових платежів з суми 1293,86 грн.
28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Департаменту охорони здоров'я та медичних послуг Черкаської міської ради (зареєстрована № Д-738 29.12.2021 р.), до якої були додані з наданням копій форми ОК-5 Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 та форми ОК-7 Індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1
19 січня 2022 року на адресу КНП «Черкаська міська інфекційна лікарня» від Департаменту охорони здоров'я та медичних послуг Черкаської міської ради надійшов запит щодо надання відповіді на скаргу ОСОБА_1 , від 28.12.2021 року з наданням копій форми ОК-5 Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 та форми ОК-7 Індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 .
Після отримання у вказаний спосіб зі скаргою позивача довідок ОК-5 та ОК-7 від ОДА 19 січня 2022 року відповідачем був встановлений стаж 6 років і 29 днів та у січні 2022 року донарахована допомога в сумі 5960,78 грн, з них 2128,85 грн за рахунок відповідача та за рахунок Фонду соціального страхування 3831,93 грн.
Таким чином недоплаченою за рахунок роботодавця була допомога в сумі 2128,85 грн - 689,90 грн = 1438,95 грн. За рахунок Фонду недоплаченою була допомога в розмірі 3831,93 грн - 1241,82 грн = 2590,11 грн.
10 лютого 2022 року відповідачем доплачено позивачу 1158,36 грн після утримання податків з нарахованої суми 1438,95 грн.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 пунктом 1 ст. 22 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, а саме тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах: 1) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років; 2) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п'яти років; 3) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років; 4) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років.
Страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. (ч. 2 ст. 21 Закону № 1105-XIV).
Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (ч. 2 ст. 31 Закону № 1105-XIV).
Документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження (ч.1 ст.32 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 32 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах виплачується застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), інших підставах, передбачених законом, - у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.
Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою - підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. (ч. 3 ст. 30 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, допомога по тимчасовій непрацездатності відноситься до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП України.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Відповідачем не оспорюється, що в січні 2022 року позивачу донараховано різницю між лікарняним, розрахованим, виходячи з обмеження по мінімальній заробітній платі та фактичній заробітній платі. Виплату здійснено за рахунок підприємства у розмірі 1158,36 грн 10 лютого 2022 року.
Колегією суддів встановлено, що страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 21 Закону № 1105-XIV) .
Відомості, що використовуються для визначення трудового стажу, передбачені Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1 (у редакції постанови правління ПФУ від 27.03.2018 №8-1): - додаток 4 «Форма ОК-5»; додаток 5 «Форма ОК-7»; додаток 9 «дані про трудовий та страховий стаж».
Пунктом 9 Розділу V вказаного вище Положення визначено, що страхувальникам надається інформація із Реєстру застрахованих осіб про застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з цими страхувальниками, за період перебування особи у трудових відносинах із страхувальником, а також відомості про страховий стаж цих застрахованих осіб, необхідні для призначення соціальних виплат.
Отже, посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що позивачем не надано роботодавцю даних про його трудових стаж є безпідставними, оскільки відповідач як страхувальник не обмежений у праві отримання таких даних, а обов'язок проведення правильних розрахунків виплат належних працівнику покладено саме на роботодавця.
Інші доводи апеляційної скарги у даній частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні суд першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з розміром стягнутого судом першої інстанції з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Встановлено, що розмір невиплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності становив 5960, 78 грн, однак зважаючи на дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а саме нарахування допомоги у встановленому законом розмірі позивачу після неодноразового оскарження відповідної бездіяльності відповідача до різних інстанцій, а саме до Урядової гарячої лінії, Управління Держпраці у Черкаській області, Департаменту охорони здоров'я, за невстановленням витребування у позивача необхідної документації роботодавцем для обчислення допомоги по тимчасовій непрацездатності у встановленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Однак, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки існує очевидна неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, у зв'язку з чим доходить висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15 500 грн.
Крім того, колегія суддів враховує, що стягнутий судом першої інстанції середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні склав 66 680,25 грн, що у 11 раз перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні допомоги по тимчасовій втраті працездатності (5960, 78 грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.
Таким чином колегія суддів вважає, що наявні достатні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Сума у розмірі 15 500 грн не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.
Крім того, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15 500 грн складає середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 на підприємстві, а тому колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в частині наявності підстав для зменшення розміру відшкодування.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині неправильності визначення судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов'язана відповідна виплата. Абзацом другим пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Як вбачається із розрахунку здійсненого судом першої інстанції до уваги було взято довідку про заробітну плату ОСОБА_1 надану КНП «Черкаська міська інфекційна лікарня». В ній дійсно не міститься даних про кількість робочих днів відпрацьованих саме позивачем, водночас такі дані визначені судом із загальної норми робочих днів у визначеному місяці.
Доказів про помилковість здійсненого розрахунку та неправильність зазначення відпрацьованих ОСОБА_1 днів у відповідному місяці, який взято судом для визначення середньоденного заробітку, відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано, а тому такі твердження скаржника колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України 2004 року).
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а має самостійне юридичне значення.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, в даному випадку затримки у виплаті середньомісячного заробітку при звільненні, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає принципам розумності та справедливості, з огляду на ту обставину, що позивач зазнав душевних хвилювань з приводу не проведення повного з ним розрахунку при звільненні, та крім того для відновлення своїх прав ним витрачалися додаткові зусилля, що підтверджується, зокрема і численними зверненнями позивача у різні установи.
В частині не підтвердження позивачем наявності на його утриманні неповнолітньої дитини та дружини, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, то такі аргументи апеляційної скарги не спростовують факту завдання моральної шкоди позивачу.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, а оскаржуване рішення зміні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Черкаська міська інфекційна лікарня» - задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Черкаська міська інфекційна лікарня» про стягнення середньомісячної заробітної плати змінити.
Зменшити розмір стягнутого з комунального некомерційного підприємства «Черкаська міська інфекційна лікарня» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 66 680,25 грн до 15 500 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 01 вересня 2022 року.
Судді: