Справа № 509/6918/21
11 серпня 2022 року смт Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Бочарова А.І.
при секретарі Сірман Г.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача, адвоката Шаповалова О.Ю.,
представника відповідача, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 ,
ОСОБА_3 ,
до
Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти»
про
визнання дій протиправними та скасування повідомлення та наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання вчинити певні дії,-
06 грудня 2021 року позивачі ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 звернулись з позовом, який в подальшому був уточнений, до Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти» про визнання дій протиправними та скасування повідомлення та наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що ОСОБА_1 працює на посаді викладача з 31.08.2015 року, а ОСОБА_3 працює на посаді викладача з 29.08.2019 року в ДЕРЖАВНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ "ОДЕСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ".
04.11.2021 року за вих.№№1,3 ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "ОДЕСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ" надав на ознайомлення позивачам повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.
Наказами ДЕРЖАВНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ "ОДЕСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ" від 08.11.2021 року за №№ 212,214 позивачі були відсторонені від роботи з підстав того, що останні відмовились надати медичну документацію на підтвердження щеплення від ГРВІ COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2.
У зв'язку з вищевикладеним, просять суд визнати протиправну діяльність Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти» щодо відсторонення від роботи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за відсутності в них профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Скасувати накази від 08.11.2021 року за № 212, № 214 Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти».
Стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти», на користь ОСОБА_4 , середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти», на користь ОСОБА_3 , середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Судові витрати покласти на відповідача.
Позивачка ОСОБА_1 та представник позивачів в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на відзив на позовну заяву, який був поданий 11.01.2022 року.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини.
Так позивачі не надали до Державного навчального закладу "Одеський центр професійно-технічної освіти" документ, який підтверджував би наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для проведення відповідного щеплення.
Тому, оскаржуваним наказом Відповідача про відсторонення від роботи Позивача відсторонено від роботи у зв'язку із ухиленням від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на норми ст. 46 КЗпП України, ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанову KM України від 09.12.2020 №1236, наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 08.11.2021, правові позиції Верховного суду, висловлені у постановах від 18.10.2021 у справі №188/608/19 від 04.10.2021 у справі №336/1368/20, від 01.04.2020 у справі №761/12073/18, від 23.01.2019 у справі № 755/6458/15-ц, Відповідач вважає відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідач вважає, що оскаржуваний наказ виданий відповідно до вимог Закону, зважаючи на наступні норми законодавства.
Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Відповідно до ст.46 КЗпП України передбачено відсторонення від роботи «в інших випадках, передбачених законодавством».
Цей випадок і відноситься до інших підстав, передбачених законодавством. Професія вчителя (викладача) віднесена до переліку професій, що підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Негативних висновків про незаконність чи невідповідність нормативних актів з цього питання не приймалось.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Наказом Міністерством охорони здоров'я України від 04.10.2021 № 2153 затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Так на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:
1) центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;
2) місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;
3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно- технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до «Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.10.2019 року № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивачів від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства.
Так, зокрема, відповідно до п.41-6 постанови KM України № 1236 від 09.12.2020 р. «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з наступними змінами, керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID- 19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.
Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відповідач визнає той факт, що в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію, проте у разі відсутності вакцинації чинне законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Однак відповідач посилається на те, що право позивачів на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачі відмовились від обов'язкового щеплення.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Таким чином, керівник навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.
Згідно ч. 2 ст.54 Закону України «Про освіту» встановлено, що педагогічні працівники зобов'язані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу.
Оскаржуваним наказом Державного навчального закладу "Одеський Центр Професійно-Технічної Освіти" було відсторонено "Позивача від роботи у зв'язку із ухиленням від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскаржуваний наказ винесений на підставі ст.46 КЗпП України, ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови KM України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2» зі змінами, наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
У відповідності до ст.46 КЗпП України, роботодавець може відсторонити працівника від роботи, якщо працівник: з'явився на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмовляється або ухиляється від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. До інших випадків, передбачених законодавством належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Тобто, так як позивач є викладачем державного навчального закладу, не пройшов обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов'язаний був, відповідно до чинного законодавства відсторонити позивача від роботи.
Треба зазначити, що тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 працює на посаді викладача з 31.08.2015 року, а ОСОБА_3 працює на посаді викладача з 29.08.2019 року в ДЕРЖАВНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ "ОДЕСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ".
04.11.2021 року за вих.№№1,3 ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "ОДЕСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ" надав на ознайомлення позивачам повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.
Наказами ДЕРЖАВНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ "ОДЕСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ" від 08.11.2021 року за №№ 212,214 позивачі були відсторонені від роботи з підстав того, що останні відмовились надати медичну документацію на підтвердження щеплення від ГРВІ COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2.
Отже фактично з 08.11.2021 р. позивачі були відсторонені від роботи, однак з 01.03.2022 р. їх фактично допустили до виконання трудових обов'язків, у зв'язку з введення воєнного стану.
Суд вважає, що відсторонення позивачів від роботи було протиправним з наступних підстав.
Відповідно до змісту ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції.
Конституція є законом прямої дії (ст.8 Конституції України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).
Таким чином, суд приходить до висновку, що без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України» при здійсненні правосуддя, у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України).
Відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.
Зазначена стаття Закону встановлює, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України, головний державний санітарний лікар, ініціює таке лише в тому випадку, коли в Україні вже введено надзвичайний стан, підпункт й) частини 1 статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
У відповідності правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні Великої палати КС України від 28.08.2020р. по справі за № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови КМ України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID 19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частини першої, третьої ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев'ятого п. 2 розділ ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначається, що згідно зі ст. 64 Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24,25,27, 28,29, 40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.
Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
За змістом ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до ст.22 Конституції України, Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За змістом ст.28 Конституції України, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Відповідно до п.3 ст.281 Цивільного кодексу України: «Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою».
Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування»,та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов'язковим.
Відповідно до ст.12 Закону України № 1645-111від 06.04,2000р.«Про захист населення від інфекційних хвороб»,та ст.ст.42,43 Закону України № 2801-ХІІ від 19,11,1992р.«Основи законодавства України про охорону здоров'я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта (по дітям до 15 років законних представників (батьків).
Безспірним є той факт, що лікарські засоби від коронавірусної хвороби СОVID-19 на теперішній час знаходяться в стадії клінічного випробовування з метою дослідження їх для оцінки на ефективність та безпечність.
Відтак, в сенсі ст.ст.3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон), на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивача від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Отже, статтею 12 Закону до обов'язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов'язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов'язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.
Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі Постанова КМУ), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 № 2153 (далі Наказ МОЗ). Пунктом 3 Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.
Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.
Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.
Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.
Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.
Підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов'язків позивача у наказі стало посилання на повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19, складений Директором, який у своїх діях при відстороненні позивача керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», пунктом 416 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.
При цьому суд враховує, що у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов'язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.
Порядок відмови від здійснення обов'язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Іншого порядку відмови від обов'язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов'язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.
Враховуючи це, посилання відповідача у наказі як на підставу для відсторонення позивача від роботи на повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III.
Таким чином, вимога про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 по суті містить вимогу надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.
Однак, Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров'я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.
Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.
Так відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно ст. 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
Тобто, вимога відповідача до позивачів, щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачами.
В будь-якому випадку відповідач, здійснюючи відсторонення позивачів, мав би діяти відповідно до закону.
За визначенням у статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов'язкові, ні як обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено її права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод.
Таким чином, діями відповідача позивачі були позбавлені можливості заробляти собі на життя, оскільки були відсторонені від роботи без збереження заробітної плати до поки вони не будуть вакцинований.
За ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідач мав керуватися нормами статті 46 КЗпП України, яка містить вичерпний перелік підстав відсторонення працівника від роботи.
Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі N 755/6458/15-ц (провадження N 61-18651св18).
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст.129 Основного Закону України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров'я", встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, серед яких зокрема передбачено:
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Суд враховує, що у переліку інфекційних хвороб, які передбачають обов'язкове щеплення за ч. 1,2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", відсутня хвороба COVID-19.
Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153, відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я",статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Згідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» (в подальшому Переліком).
Обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров'я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.
Тобто, фактично обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров'я України 16.09.2011року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11.08.2014 року № 551), щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595(у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з якимись датами, є незаконним.
Сама й по собі вимога відповідача надати позивачам докази проведення відносно них проведення щеплень, є незаконною та порушує ст. 3 Конституції України, за якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Положення п.5 ч.1ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», зобов'язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він однозначно є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню. Крім того, вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.
Отже без внесення відповідних змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», КЗпП України щодо можливості відсторонення працівника від роботи у зв'язку з відмовою, або відсутністю відомостей про проведення вакцинації від COVID-19 неможливо стверджувати про законність Наказу про відсторонення, оскільки такі норми повинні бути встановлені саме Законом, а Постановою КМУ.
Окрім того, позивачі працюють на посаді викладачів, а тому суд вважає, що професійні обов'язки позивачів не пов'язані з наданням населенню медичної допомоги, а також позивачі мають можливість уникнути ризиків зараження інших осіб, дотримуючись встановлених карантинних заходів.
Суд вважає, що відсторонення позивачів від виконання посадових обов'язків без збереження заробітної плати, фактично позбавило право позивачів на користування їх майном, тобто заробітною платою, при цьому будь-якої компенсації від Держави, або від інших державних та приватних установ позивачі не отримували.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивачів про визнання дій протиправними та скасування повідомлення та наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання вчинити певні дії, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення позивача від роботи, суд вважає необхідним зазначити таке.
За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП). Розрахунок такої здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.
Судом встановлено, що позивачів було відсторонено від роботи 08 листопада 2021 р. та фактично допущено до роботи 01.03.2022 р., тобто сплинуло 79 робочих днів.
Суд при розрахунку середньомісячної заробітної плати виходить з останніх двох місяців, які передували відстороненню від роботи.
З довідки про доходи позивача ОСОБА_1 № 729, вбачається, що вона отримала у вересні 2021 р. заробітну плату у розмірі 7642,26 гривень, та у жовтні 2021 р. - 7642,26 гривень.
В вересні 2021р. було 22 робочих днів, а у жовтні 2022р. було 20 робочих дні.
Отже середньоденний заробіток позивача склав (7642,26+7642,26=15 284,52)/(22+20=42)= 363 гривень 91 копійку.
На підставі викладеного, сума до стягнення середньої заробітної плати з відповідача на користь позивача склала (79 робочих днів *363,91) 28 748,89 гривень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Суд вважає можливим допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середньої заробітної плати в період з 08.11.2021р. по 08.12.2021р. тобто за один місяць, а точніше за 23 робочих дня, що склало суму у розмірі 8 369,93 грн.
З довідки про доходи позивача ОСОБА_3 № 728, вбачається, що вона отримала у вересні 2021 р. заробітну плату у розмірі 17 121,15 гривень, та у жовтні 2021 р. - 17 121,15 гривень.
В вересні 2021р. було 22 робочих днів, а у жовтні 2022р. було 20 робочих дні.
Отже середньоденний заробіток позивача склав (17 121,15+17 121,15=34 242,30)/(22+20=42)= 815,29 гривень 91 копійку.
На підставі викладеного, сума до стягнення середньої заробітної плати з відповідача на користь позивача склала (79 робочих днів *815,29) 64 407,91 гривень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Суд вважає можливим допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середньої заробітної плати в період з 08.11.2021р. по 08.12.2021р. тобто за один місяць, а точніше за 23 робочих дня, що склало суму у розмірі 18 751,67 грн.
Керуючись ст.ст.12, 141,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , до Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти» про визнання дій протиправними та скасування повідомлення та наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправну діяльність Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти» щодо відсторонення від роботи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за відсутності в них профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Скасувати накази від 08.11.2021 року за № 212, № 214 Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти».
Стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти», (код ЄДРПОУ 05537377, 67801 Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Театральна б. 3), на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28 748,89 грн.
З цієї суми, допустити негайне виконання рішення шляхом стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 8 369,93 грн.
Стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти», (код ЄДРПОУ 05537377, 67801 Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Театральна б. 3), на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 64 407,91 грн.
З цієї суми, допустити негайне виконання рішення шляхом стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 18 751,67 грн.
Стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти», (код ЄДРПОУ 05537377, 67801 Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Театральна б. 3), на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати у розмірі 10 908,00 грн.
Стягнути з Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти», (код ЄДРПОУ 05537377, 67801 Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Театральна б. 3), на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати у розмірі 10 908,00 грн.
Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення складений 18.08.2022 року.
Суддя А.І.Бочаров