31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 826/17531/17
адміністративне провадження № К/9901/10542/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року (суддя Головань О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року (колегія суддів: Коротких А.Ю., Ганечко О.М., Сорочко Є.О.) у справі № 826/17531/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Гордієнко Валентини Іванівни, Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправною реєстраційної дії, скасування запису,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації Гордієнко Валентини Іванівни, Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації, в якому просив: визнати протиправною проведену державним реєстратором Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Гордієнко Валентиною Іванівною реєстраційну дію із державної реєстрації новоутвореної шляхом заснування юридичної особи із внесенням 09.11.2017 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису номер 1 070 102 0000 071690; скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09.11.2017 року номер 1 070 102 0000 071690 про державну реєстрацію юридичної особи (за текстом позовної заяви).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми статті 81 Цивільного кодексу України, оскільки державну реєстрацію Верховного Суду як юридичної особи публічного права проведена за відсутності розпорядчого акту, на підставі якого він створений.
Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2019 відкрито касаційне провадження.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
У зв'язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засіданні від всіх учасників, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.11.2017 року №1003296774 до Реєстру внесено запис за №1 070 102 0000 071690 від 09.11.2017 року про реєстрацію юридичної особи - Верховного Суду, код 41721784, орган державної влади; заявник - Капустинський Віктор Анатолійович (тимчасово виконуючий обов'язки керівника апарату Верховного Суду).
Вважаючи, що державну реєстрацію юридичної особи проведено протиправно, оскільки відсутній розпорядчий акт про її створення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII визначено порядок створення юридичної особи публічного права - Верховного Суду, тому доводи позовної заяви щодо відсутності закону про створення Верховного Суду були відхилені судами.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає таке.
Виключний перелік підстав для відмови у здійснення державної реєстрації міститься у частині 1 статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV, за змістом якої такими підставами, серед іншого, є те, що: не усунуто підстави для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку (пункт 4); документи суперечать вимогам Конституції та законів України (пункт 5); порушено встановлений законом порядок створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи (пункт 7).
Як закріплено у частині 4 цієї статті, відмова у державній реєстрації з підстав, не передбачених цією статтею, а також відмова у державній реєстрації (легалізації) професійної спілки, її організації або об'єднання не допускається.
За усталеною правовою позицією Верховного Суду законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДР, який є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. При цьому, державний реєстратор при проведенні державної реєстрації юридичної особи за наслідками перевірки вичерпного переліку поданих документів лише засвідчує факт, тобто виконує функцію легалізації події. Виконання цієї функції не передбачає і не наділяє його повноваженнями перевірки (контролю) документів за іншими критеріями, ніж визначені Законом №755-IV (постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №826/4947/16 та від 20.09.2018 у справі №826/12737/17).
Позивач у позовній заяві, апеляційній та касаційній скарзі зазначає єдину підставу для скасування оскаржуваної реєстраційної дії - відсутність розпорядчого акту, на підставі якого створено Верховний Суд як державний орган, юридичну особу публічного права.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до норм частини 2 статті 125 Конституції України, в редакції Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII (надалі - Закон №1401-VIII), що набрав чинності 30.09.2016, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Також, 30.09.2016 набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII (тут і надалі в редакції, чинній на час спірних правовідносин), підпунктом 1 пункту 4 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого установлено, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом.
Тобто, утворення Верховного Суду передбачалося на законодавчому рівні, а саме Конституцією України та Законом №1402-VIII.
Частиною 2 статті 125 Конституції України (у редакції Закону №1401-VIII) передбачено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Поряд з цим, підпунктом 6 пункту 16-1 розділу "Перехідні положення" Конституції України (у редакції Закону №1401-VIII) визначено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом.
Згідно з частинами 1-5 статті 19 Закону №1402-VIII, суд утворюється і ліквідовується законом. Проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації (злиття, поділу) судів.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що утворення судів Президентом України передбачено для тих судів, які входять до системи судоустрою України і потреба у яких визначається за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Верховний Суд - єдиний суд, що є найвищим у системі судоустрою, існування якого прямо передбачене безпосередньо Конституцією України, а також законом і за таких обставин посилання на відсутність окремого розпорядчого акту про утворення Верховного Суду, а саме Указу Президента України або Закону України, прийнятого у відповідності до вимог статті 19 Закону №1402-VІІІ і підпункту 6 пункту 16-1 розділу "Перехідні положення" Конституції України (у редакції Закону №1401-VIII), є необґрунтованими.
Аналогічний висновок сформовано Верховним Судом в постанові від 20.10.2021 у справі № 826/15714/17.
За змістом пункту 6 частини 3 статті 9 Закону №755-IV, в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб - дані про розпорядчий акт, на підставі якого створено юридичну особу (крім місцевих рад та їхніх виконавчих комітетів).
Зважаючи на відсутність необхідності прийняття окремого розпорядчого акту про створення Верховного Суду, внесення інформації про такий акт до ЄДР також не вимагалося.
Таким чином, не заслуговують на увагу та не знаходять свого підтвердження доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій під час розгляду справи норм матеріального права та допущення ними порушень норм процесуального права.
Інших доводів, які могли б слугувати самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій та задоволення касаційної скарги скаржник не навів.
Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та скасуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук