ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 серпня 2022 року м. Київ № 640/15132/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРАШ"
простягнення адміністративно-господарських санкцій,
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАШ" (02090, місто Київ, вул. Бутлерова, будинок 1, код ЄДРПОУ 40688123), в якому просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАШ" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 872 810,00 (один мільйон вісімсот сімдесят дві тисячі вісімсот десять гривень, 00 копійок);
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАШ" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 11 405,41 грн. (одинадцять тисяч чотириста п'ять гривень, 41 копійка).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 15 робочих місць, згідно зі ст. 19 вищевказаного Закону, відповідачем не виконаний, у зв'язку з чим останнього зобов'язано сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що ним не порушені вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», оскільки на підприємстві створено робочі місця для інвалідів, однак такі не були працевлаштовані з незалежних від відповідача причин.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАШ" подано до Фонду «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік» за формою 10-ПОІ, (річна), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики №591 від 27.08.2020.
У звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників і облікового складу підприємства у 2020 році становила 556 осіб, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 22 особу з інвалідністю, але працевлаштовано 7 осіб з інвалідністю. У зв'язку з цим відповідач зазначив у звіті суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 1 872 810,00 грн.
Оскільки відповідачем не виконано нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, та не сплачено адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 1 872 810,00 грн., позивач звернувся з позовом до суду про стягнення цієї санкції, а також пені в розмірі 11 405,41 грн. за несвоєчасну її сплату відповідачем.
Указаний розмір пені підтверджується наданим позивачем розрахунком.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовані Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідно до статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті.
За змістом статті 17 названого Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Частинами першою та третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається зі змісту статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на відповідача, як працедавця, покладено обов'язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В силу положень статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частина перша статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
У зв'язку з наведеним суд має перевірити, чи вжив позивач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок №316).
У контексті Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку №316 на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання, так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості. У свою чергу, обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. Водночас обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Така позиція суду наразі узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17.
При цьому, у частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» установлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН. Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16.
Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» юридична відповідальність у вигляді виникнення обов'язку суб'єкта господарювання сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів може мати місце у разі:
1) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів;
2) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
На підтвердження створення 15 робочих місць, на які може бути працевлаштовано інвалідів згідно з установленим нормативом, відповідач надав суду копії звітів форми №3-ПН, поданих до відповідного центру зайнятості. З указаних звітів вбачається, що відповідач повідомляв відповідний центр зайнятості про наявність на підприємстві 15 вакантних посад, на якій може бути працевлаштовано інвалідів.
Суд звертає увагу, що законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою №3-ПН. Пунктом 5 Порядку №316 передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Пунктом 4 Порядку №316 передбачено, що актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку.
Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вищевказані вакантні посади у відповідача були наявні упродовж 2020 року, що дає підстави суду стверджувати про виконання ним обов'язку щодо вжиття залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
У ході судового розгляду справи судом також не здобуто доказів направлення відповідним центром зайнятості інвалідів до відповідача для працевлаштування, а також відмови останнім у працевлаштуванні інваліда на вищевказаній посаді.
Також судом не встановлено, що за наслідками безпосереднього звернення інвалідів відповідачем було відмовлено у їх працевлаштуванні на указаній вище посаді.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач не надав суду доказів на підтвердження вимог, з якими звернувся до суду, що свідчить про їх необґрунтованість. Натомість відповідач надав суду необхідні докази на підтвердження виконання ним вимог законодавства стосовно створення робочих місць для інвалідів, що виключає притягнення його до відповідальності, та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Н.Г. Вєкуа