Справа № 183/2733/22
№ 2/183/2745/22
15 серпня 2022 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Дубовенко І.Г.,
з участю секретаря судового засідання - Шибко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд -
До Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач просить стягнути аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача.
В обґрунтування позову посилається на те, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання у них народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач добровільно допомоги на утримання доньки не надає, хоча він працездатний, фізично здоровий, на утриманні інших дітей не має. У зв'язку з цим, позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідачем відзиву на позов не надано.
Ухвалою судді від 16 червня 2022 року було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у справі.
В судове засідання позивач або її представник не з'явилися, позивач у своїй заяві просить суд задовольнити позов про стягнення аліментів в повному обсязі, справу розглянути за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений судом про причини неявки суд не повідомив.
У відповідності до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем, за наявності для того законних підстав, суд ухвалює рішення про задоволення позову.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши підстави позову та письмові докази у справі в їх сукупності, дійшов до наступних висновків, а саме:
Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про її народження, наданим суду у засвідченій позивачем копії. Відповідач записаний як батько в свідоцтві про народження дитини, запис про батьківство не оспорював.
Відповідно до довідки про реєстрації місця проживання особи № 20 від 11 лютого 2021 року, виданої відділом організації надання адміністративних послуг Підгородненської міської ради № 1 Дніпровського району Дніпропетровської області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкає разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Таким чином, судом установлено, що донька сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкає разом з позивачем ОСОБА_1 та перебуває на повному її утриманні.
Таким чином, між сторонами виникли сімейні правовідносини, які детально врегульовані Сімейним кодексом України.
Зокрема, за змістом ст.7 Кодексу сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Частинами першою та другою статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу).
Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
У відповідності до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положеннями ст.181 Кодексу визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
З урахуванням наведеного суд вважає, що в даному випадку аліменти повинні бути визначені у частці від доходу батька.
Згідно ст. 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовились про інше.
Відповідно до ч.1 ст.182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, інші обставини, що мають істотне значення.
Як було встановлено судом, неповнолітня донька проживає разом із матір'ю. Вказана обставина відповідачем будь-якими доказами спростована не була.
Відповідно частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку платника аліментів.
Статтею 2 Конвенції Організація Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, яка була підписана Україною 21 лютого 1990 р, та ратифікована Постановою Верховної Гади Української РСР від 27 лютого 1991 року № 7К9-Х1І «Про ратифікацію Конвенції про права дитини» передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини.
У статті 3 Конвенції Організація Об'єднаних Націй визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, а держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
Положеннями ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток.
Суд також враховує ту обставину, що відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, обов'язок по утриманню дитини є рівною мірою як для батька так і для матері і, відповідно до цієї норми, на позивачці також лежить обов'язок по утриманню дитини.
З огляду на зазначене, а також враховуючи принципи захисту та піклування про дітей, відсутність у відповідача на утриманні інших осіб, обов'язок позивача по утриманню дітей, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.
У відповідності до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Крім того, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 09 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено та підписано 15 серпня 2022 року.
Суддя І.Г.Дубовенко