м. Вінниця
30 серпня 2022 р. Справа № 120/2697/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, пункту 14 рішення 26 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 698 від 23.12.2021 року, в частині відмови у наданні йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Славна Липовецької територіальної громади.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, з метою його скасування та зобов'язання відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 14.03.2022 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також витребувано у Липовецької міської ради докази, які слугували підставною для прийняття рішення. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву та надано витребувані судом докази, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначає, що бажана для позивача земельна ділянка, яка розташована за межами с. Славна Липовецької територіальної громади, знаходиться в межах прибережної захисної смуги, а відповідно до статей 60, 61 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.
З огляду на викладене, відповідач вважає спірне рішення законним та зазначає, що підстави для задоволення даного позову відсутні.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені сторонами в їх сукупності, суд встановив наступне.
09.04.2021 року позивач звернувся до Липовецької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства.
За наслідком розгляду вказаного клопотання рішенням 14 сесії 8 скликання Липовецької Міської ради № 346 від 28.05.2021 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта. Не погодившись із вказаним рішенням Липовецької міської ради позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року по справі №120/6880/21-а, визнано протиправним та скасовано рішення 14 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 28.05.2021 року № 346 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, розташованої за межами с. Славна Вінницького району Вінницької області, а саме пункт 36 цього рішення. Даним рішенням суду також зобов'язано Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.04.2021 року про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована за межами с. Славна Вінницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
13.12.2021 року, позивач повторно звернувся до Липовецької міської ради з клопотанням про виконання рішення суду та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га.
Листом № 1 від 04.01.2022 року відповідач повідомив, що рішенням 26 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 638 від 23.12.2021 року, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, оскільки, згідно статей 60, 61 Земельного кодексу України земельна ділянка відноситься до прибережної захисної смуги.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
В свою чергу, питання передачі у власність бажаної позивачем земельної ділянки не вирішується на етапі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Орган місцевого самоврядування не має будь яких перешкод, а отримання позивачем дозволу не ставить його у залежність при виборі законодавчо установлених варіантів поведінки щодо розгляду та прийняття рішень з даного питання, зокрема затвердити проект або відмовити у його затвердженні.
Доводи відповідача щодо неможливості надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з підстав знаходження даної ділянки в прибережній захисній смузі вздовж річок, навколо водойм та на островах, суд до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Частиною 1 статті 60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Відповідно до частини 2 статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Статтею 79 Водного кодексу України визначено класифікацію річок в Україні. Так, до великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів; до середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів; до малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів. Для визначення масивів поверхневих та підземних вод річки України поділяються за типами згідно з методикою визначення масивів поверхневих та підземних вод. Визначена у цій статті класифікація річок України не застосовується для визначення масивів поверхневих та підземних вод.
Як встановлено судом, підставою для відмови у надані позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, слугувало те, що дана земельна ділянка, згідно статей 60, 61 Земельного кодексу України, відноситься до прибережної захисної смуги.
Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 60 ЗК України межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.
Подібні положення наведені й у статті 88 Водного кодексу України, згідно із якими прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об'єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.
Отже, межі встановлених прибережних захисних смуг зазначаються в документації із землеустрою; проте, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність такої, адже її розміри встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про державний земельний кадастр" ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про державний земельний кадастр" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зокрема, належать ведення та адміністрування Державного земельного кадастру та внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст.
Таким чином, законодавцем передбачено, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вносяться до Державного земельного кадастру відомості про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст.
Отже, у разі віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель, обмежень у використанні земельних ділянок такі відомості підлягають обов'язковому внесенню до Державного земельного кадастру.
При цьому, відповідачем не надано суду доказів того, що відповідні обмеження поширюються на бажану позивачем земельну ділянку.
Крім того, публічна кадастрова карта України не містить відомостей про те, що земельна ділянка, що зазначена позивачем на викопіюванні, яке долучене до клопотання про надання відповідного дозволу, належить до земель водного фонду із зазначенням меж прибережної захисної смуги.
Наведене свідчить про те, що межі прибережної захисної смуги поблизу місця, де позивач має намір отримати у власність ділянку, не визначені, адже документація із землеустрою щодо встановлення таких меж не затверджувалася уповноваженим органом.
Таким чином, враховуючи усі вище викладені обставини, суд доходить висновку, що пункт 14 рішення 26 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 698 від 23.12.2021 року є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
В той же час, надаючи оцінку вимогам позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, суд зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 року у справі № 2040/6320/18.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У даному випадку суд приходить до переконання, що позивачем обрано належний спосіб захисту своїх порушених прав, а саме зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому, судом враховано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року по справі №120/6880/21-а, яким зобов'язано Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.04.2021 року про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована за межами с. Славна Вінницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Так, на виконання даного рішення, відповідачем повторно розглянуто заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою на бажану ним земельну ділянку, однак, повторно необґрунтовано відмовлено у наданні спірного дозволу.
У зв'язку з вищевикладеним позовні вимоги зобов'язального характеру теж підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачами, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, на його користь слід стягнути відповідну суму за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 14 рішення 26 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 698 від 23.12.2021 року, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована за межами с. Славна Липовецької територіальної громади.
Зобов'язати Липовецьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована за межами с. Славна Липовецької територіальної громади, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Липовецька міська рада (код ЄДРПОУ: 04325957, вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницька область, 22500).
Суддя Чернюк Алла Юріївна