про залишення апеляційної скарги без руху
Справа № 120/5361/21-а
30 серпня 2022 року
м. Вінниця
Суддя-доповідач Сьомого апеляційного адміністративного суду Шидловський В.Б., перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод" про стягнення податкового боргу,
відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року позов задоволено.
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Зі змісту апеляційної скарги, матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 не брав участі у розгляді даної справи, проте вважає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року порушено його права та інтереси.
Відповідно до приписів статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
З правового аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що особи, які не брали участі у справі, наділені правом апеляційного оскарження лише у випадках, якщо оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Таким чином, реалізуючи, передбачене статтею 55 Основного Закону право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.
Водночас, суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною, відтак, суд повинен встановити, серед іншого, в чому полягає порушення прав особи, яка подає апеляційну скаргу, оскаржуваним судовим рішенням.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП "Голуб" проти України» від 18 жовтня 2005 року, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, пункти 28-36).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Brulla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Особа, на захист прав , свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, набуває процесуального статусу позивача у справі (пункт 8 частини першої статті 4 КАС України).
Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами КАС України, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб'єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.
Щодо учасників справи, то їх коло визначено частинами першою та другою статті 42 КАС України, якими передбачено, що учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
На відміну від інших учасників адміністративного процесу, учасники справи здійснюють свої процесуальні права та виконують обов'язки в адміністративному процесі для того, щоб досягнути певного правового результату, в якому вони зацікавлені. Така зацікавленість обумовлена їх поведінкою як суб'єкта в матеріально-правових відносинах, щодо прав і обов'язків в яких виник спір, вирішення якого з ініціативи одного з цих суб'єктів перенесено в площину процесуального регулювання.
Права учасників справи визначені частиною третьою статті 44 КАС України, в тому числі, право оскаржувати судове рішення у визначених законом випадках.
Норма частини першої статті 293 КАС України розширює коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, порівняно з учасниками справи, лише на перший погляд, оскільки особи, про які йдеться в цій нормі, є суб'єктами матеріально-правових відносин, яких стосується спір, що отримав вирішення в судовому рішенні. Та обставина, що вони не приймали участь у справі, була обумовлена застосуванням щодо них незаконних процесуальних обмежень.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв'язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов'язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв'язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним.
Як свідчать матеріали справи, предметом спору у цій справі є стягнення податкового боргу в сумі 1 367 097,68 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод".
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , обґрунтовуючи наявність у нього права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, вказує на те, що ухвалюючи рішення від 03.08.2021 року у справі №120/5361/21-а, Вінницький окружний адміністративний суд вирішив питання про права, свободи, інтереси ОСОБА_1 , оскільки стягнена цим рішенням заборгованість із ТОВ «БКЗ» в рахунок погашення податкового боргу, яка визнана ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.07.2022 року у справі №902/824/21, безпосереднім чином впливає на можливість задоволення вимог ОСОБА_1 як кредитора у справі №902/824/21 за заявою ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «БКЗ» про банкрутство.
Згідно вищевикладеного правового висновку, особи, які не брали участі у справі, наділені правом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції лише у випадках, якщо таким судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Натомість, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено, яким чином та яких саме його прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків стосується оскаржуване рішення суду першої інстанції.
При цьому, суд бере до уваги, що ані мотивувальна, ані резолютивна частини рішення суду першої інстанції у даній справі не містять жодних висновків щодо прав та обов'язків ОСОБА_1 . Останній не є учасником спірних правовідносин, що виникли з приводу стягнення податкового боргу Головним управлінням ДПС у Вінницькій області з Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод".
Судове рішення, оскаржене особою, що не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто у ньому має міститися судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Зазначена правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 17.05.2018 року у справі № 904/5618/17, у постанові від 11.07.2018 року у справі №911/2635/17, в ухвалі від 19.10.2018 року у справі № 826/13182/17 та інших і є сталою.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник не навів належних доводів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених ч.1 ст.293 КАС України, та які є підставою для оскарження в апеляційному порядку зазначеного рішення суду першої інстанції.
Отже, скаржнику слід належним чином обґрунтувати підстави звернення до суду з апеляційною скаргою у даній справі, а саме зазначити яким чином та стосовно яких саме його прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків було вирішено питання оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, що і зумовило звернення останнього до суду з апеляційною скаргою.
Згідно з ч.2 ст.298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 169, 295, 296, 298, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року залишити без руху.
Запропонувати особі, яка подала апеляційну скаргу, у десятиденний строк з моменту отримання ухвали суду виконати вимоги цієї ухвали та усунути виявлені недоліки апеляційної скарги.
Роз'яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що у разі неусунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційна скарга буде повернута особі, яка подала апеляційну скаргу.
Копію цієї ухвали надіслати на адресу особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Шидловський В.Б.