Справа № 560/597/22
Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
29 серпня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та зобов'язання вчинити дії,
Головне управління ДПС у Рівненській області звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 69303,61 грн., який утворився внаслідок несплати в установлені законодавством строки узгоджених сум податкових зобов'язань по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт відзначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що, призвело до неправильного вирішення спору.
Зокрема, апелянт вказує на протиправне неврахування податковим органом тієї обставини, що він, починаючи з 2017 року не є власником об'єкту оподаткування, що відповідно позбавляє його статусу платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено судом, у відповідності до винесених контролюючим органом податкових повідомлень-рішень форми "Ф" №0101188-5806-2225 від 30.05.2019 року, №0101189-5806-2225 від 30.05.2019 року, №0101190-5806-2225 від 30.05.2021 року, №0111901-2408-2225 від 06.04.2021 року, № 0111902-2408-2225 від 06.04.2021 року, №0111903-2408-2225 від 06.04.2021 року за відповідачем обліковується заборгованість по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в загальній сумі 69303,61 грн.
Наявний борг, на переконання податкового органу, з чим погодився і суд першої інстанції, в повному обсязі підтверджується довідкою про стан заборгованості, розрахунком суми позовних вимог, податковими повідомленнями-рішеннями, податковою вимогою та іншими документами доданими до позовної заяви.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доведеності позивачем позовних вимог щодо стягнення вказаного вище податкового боргу з відповідача.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, відзначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-УІ (далі - ПК України).
За приписами Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", від 28.12.2014 року № 71-VIII, який набув чинності з 01 січня 2015 року, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, як різновид податку на майно.
Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2015) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу належить до місцевих податків.
Положеннями пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.7.1. пункту 226.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Отже, з аналізу вищевказаних положень податкового законодавства слідує висновок, що платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки можуть бути виключно власники нерухомого майна. При цьому, обов'язок здійснювати нарахування такого податку покладений на контролюючі органи, відтак, відповідальність за правильність нарахування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки покладається також на контролюючі органи.
У даній справі спірним є питання застосування підпункту пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України до об'єктів нерухомого майна, що не належать позивачу на праві власності.
Так, з матеріалів справи встановлено, що 24.11.2016 року відповідач, ОСОБА_1 , у відповідності до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 року, зареєстрував право власності на три об'єкта нерухомості (будівлі телятників), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
В той же час, відповідно до копій Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.06.2017 року 16.06.2017 року державним реєстратором право власності на три вищевказані об'єкта нерухомості (будівлі телятників), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ТОВ "Полісся Агро Інвест" на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, укладеного 30.05.2017 року між ТОВ "Полісся Агро Інвест" та ОСОБА_1 .
Таким чином, починаючи з 16.06.2017 року, відповідач, ОСОБА_1 , не є власником об'єктів нерухомого майна (будівель телятників), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що фактично позбавляє його статусу платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За приписами пп. 266.7.4. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов'язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об'єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об'єкт оподаткування.
Положеннями пп. 266.8.1. пункту 266.8 статті 266 ПК України встановлено, що у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
Відповідно до пп. 266.7.3 п. 266.7.3 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Відповідно до пп. «а» пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи вищевикладені норми та встановлені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про помилковість нарахування контролюючим органом ОСОБА_1 , податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 69303,61 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень форми "Ф" №0101188-5806-2225 від 30.05.2019 року, №0101189-5806-2225 від 30.05.2019 року, №0101190-5806-2225 від 30.05.2021 року, №0111901-2408-2225 від 06.04.2021 року, № 0111902-2408-2225 від 06.04.2021 року, №0111903-2408-2225 від 06.04.2021, оскільки нормами Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки можуть бути виключно власники нерухомого майна, однак, у період, зазначений у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях відповідач не був власником нерухомого майна, а саме будівель телятників, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ,.
Стосовно доведеності податковим органом обгрунтованості нарахування відповідачу податкового боргу зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 69303,61 грн., то суд апеляційної інстанції відзначає, що на разі, позивачем належних та достовірних доказів того, що відповідач був власником указаного вище нерухомого майна у періоди, за які нараховано податковий борг, не надано.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги в повному обсязі спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню.
Згідно частин 1-4 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 2 частини 1 ст.315 КАС передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що судом першої інстанції частково порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року скасувати.
Прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.