Справа № 320/6391/21 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
29 серпня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області, у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати із 07.04.2021 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік) відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати здійснити із 07.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як неправцюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік) відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням вже виплачених сум.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018, відновлено дію ст. 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому, звернулась до відповідача із заявою, в якій просила відновити виплати передбачені зазначеною статтею, однак пенсійний орган відмовив їй у відновлені таких виплат.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 07.04.2021 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік) відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області здійснити ОСОБА_1 із 07.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік) відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням вже виплачених сум.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 29.08.2022.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області.
Посвідченням 04.06.1993 серії НОМЕР_1 підтверджується, що позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильській катастрофі (категорія 3). Відповідно до записів у трудовій книжці, позивач є непрацюючим пенсіонером.
Довідкою від 07.04.2021 № 221, підтверджується, що позивач дійсно проживає та зареєстрований у с. Обуховичі, Вишгородського району, Київської області.
Позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про відновлення виплат доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796).
Листом від 07.05.2021 № 4123-3397/С-02/8-1600/21, відповідач відмовив у проведенні доплат у зв'язку з тим, що позивач має звернутись за встановленим порядком, до органу пенсійного фонду за новим місцем проживання.
Не погоджуючись із вказаною відмовою позивач звернувся із даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 6-р/2018 від 17.07.2018, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст. 39 Закону № 796. Відповідачем не подано жодного доказу на спростування тверджень позивача, а також на обгрунтування правомірності прийнятого рішення оформленого листом від 07.05.2021 № 4123-3397/С-02/8-1600/21 щодо відмови позивачу у здійсненні доплати.
Апелянт вказує на те, що управлінням на звернення позивача надано позивачу відповідь, за якою заявнику роз'яснено порядок виплати пенсії за місцем фактичного проживання. Також, апелянтом наголошено на помилковості зазначення судом першої інстанції про відсутність надходження від відповідача відзиву на позовну заяву.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 46 Конституції України, встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 39 Закону № 796, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Однак, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі Закон № 76), який набрав чинності 01.01.2015 внесено зміни до Закону № 796, шляхом виключення ст. 31, 37, 39 та 45.
Надалі, Законом України «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987, який набрав чинності з 01.01.2016 включено до Закону № 796 ст. 39 наступного змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76 пільг, компенсацій і гарантій, встановлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст. 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи ст. 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тож, Закон № 76 в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню ч. 2 ст. 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Тож, з наведеного слідує, що саме з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 6-р/2018 від 17.07.2018, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст. 39 Закону № 796.
Судом досліджено, що ОСОБА_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області. Посвідченням 04.06.1993 серії НОМЕР_1 підтверджується, що позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильській катастрофі (категорія 3). Відповідно до записів у трудовій книжці, позивач є непрацюючим пенсіонером. Довідкою від 07.04.2021 № 221, підтверджується, що позивач дійсно проживає та зареєстрований у с. Обуховичі, Вишгородського району, Київської області.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про допущену бездіяльність пенсійного органу щодо не нарахування та невиплати позивачці із 07.04.2021 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796.
У частині доводів апеляційної скарги про те, що оскільки позивач зареєстрована та проживає у с. Обуховичі, Вишгородського району, Київської області, вона має стати на облік за новим місцем проживання та до органу пенсійного фонду за новим місцем проживання, має подати відповідну заяву про перерахунок пенсії, з посиланням на норми ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» та Порядку, колегія суддів зазначає, що наразі, як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області, а тому, на переконання суду, до вкзааного органу і має звертатись із заявою про перерахунок пенсії, вказане право не може бути обмежено з підстав не реєстрації за новим місцем проживання, адже наведені пенсійним органом положення стосуються виплати пенсії (отримання пенсії), а не перерахунку, з урахуванням того, що позивач вже перебуває на обліку у відповідному територіальному відділенні Пенсійного фонду України.
У частині доводів апелянта про надсилання відзиву на позовну заяву, на підтвердження чого було надано до апеляційної скарги інформацію з програми діловодства пенсійного органу, колегія суддів констатує, що вказані докази не дають змогу перевірити факт отримання судом першої інстанції відзиву на позовну заяву. Крім того, в матеріалах справи, відзив на позовну заяву відсутній.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
У цілому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко