ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 липня 2022 року м. Київ № 640/30259/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, просп. Любомира Гузара, буд. 7, код ЄДРПОУ 22886300)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у меншому розмірі, ніж це передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомоги, а саме 7 354 грн. за 2021 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виплачена відповідачем в 2021 році щорічна разова грошова допомога до 5 травня не відповідає розміру визначеному частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме - п'яти мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Пунктом 1 частини третьої статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за наявності в особи офіційної електронної адреси судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 59 «Перехідні положення»).
Копію вказаної ухвали від 25 листопада 2021 року доставлено 26.11.2021 р. в електронний кабінет Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною в матеріалах справи.
Відповідач правом подати відзив не скористався.
Разом з тим, від позивача надійшла заява, в якій просив вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та виплатити грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі 6 800,00 грн. за 2020 рік.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача.
Згідно з частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист права людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
В той же час, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2021 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Зі змісту позову встановлено, що позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України від 22.10.1993 № 3551XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020.
Суд зазначає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У позовній заяві позивачем вказано, що у 2020 році відповідач нарахував позивачу разову грошову допомогу до 5 травня у зменшеному розмірі.
Вказані види грошової виплати є періодичним платежем, отже, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується.
При цьому, суд вказує на те, що згідно з вимогами статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Частиною четвертою статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
З огляду на викладене, суд відмічає, що перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Дана позиція кореспондується з відповідними висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 06 лютого 2018 року по справі № 607/7919/17, в яких Верховний Суд встановив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.
Проте до суду за захистом своїх прав, зокрема щодо нарахування та виплати вказаної допомоги за 2020 рік позивач звернувся 23 жовтня 2021 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, передбаченого чинним законодавством України.
Суд, проаналізувавши заявлене клопотання, не вважає зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини поважними та достатніми для поновлення строку звернення до суду з позовом, оскільки звернення позивача до відповідача стосовно здійснення перерахунку і виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2020 рік не впливає на переривання установленого процесуального строку та не спростовує обізнаність позивача про розмір виплаченої у 2020 щорічної разової грошової допомоги. З дня отримання допомоги до 5 травня особою, якій призначена така допомога вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання зазначеної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо розміру складових призначеної виплати звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації.
Таким чином, звернення позивача до відповідача з заявою про перерахунок та виплату суми невиплаченої допомоги до 5 травня не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові № 240/12017/19 від 31.03.2021 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає "Право на справедливий суд", одним із аспектів якого є право доступу, яке не є абсолютним і може підлягати законним обмеженням, які мають законну мету та використаними засобами та досягнутими цілями. Таким законним обмеженням є передбачені законом строки звернення до суду, які можуть бути поновлені за заявою заявника із зазначенням та обґрунтуванням поважних причин та надання належних доказів щодо причин пропуску строків звернення до суду.
Так, у справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
За таких підстав, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 06 лютого 2018 року по справі № 607/7919/17, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача.
Керуючись статтями 122, 123, 242, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у задоволенні клопотання позивача.
Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Я.І. Добрянська