ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
26 липня 2022 року м. Київ № 640/10575/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовом Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси"
до Головного Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправними дій, скасування акта від 19.10.2017 №1/26-15-17-02-17,
Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби України, в якій просить суд визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та скасувати акт опису майна від 19.10.2017 №1/26-15-17-02-17 про опис у податкову заставу майна Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень оскаржуваного рішення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161,172 цього Кодексу.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
При цьому, згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, станом на час виникнення спірних відносин та на момент звернення позивача до суду Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами України та регламентовано строк звернення до суду, який передбачений відповідним законом.
У свою чергу, частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Суд зазначає, що Верховним Судом у постанові від 26.11.2020 року по справі №500/2486/19 зроблено правовий висновок, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 Податкового кодексу України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні. Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов'язання, свідчить про те, що вони об'єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.
Верховним Судом зазначено, що численні юридичні наслідки, які з огляду на положення Податкового кодексу України виникають або можуть виникнути внаслідок реалізації контролюючим органом своїх повноважень та обов'язків, після того, як визначене контролюючим органом грошове зобов'язання набуло статусу узгодженого, настають у значно менший строк, ніж 1095 днів. Тому надання такого строку для звернення до суду з вимогою про оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу щодо визначення грошового зобов'язання створювало б непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, зокрема, щодо обсягу прав і обов'язків як платників податків, так і контролюючих органів. Зокрема така непропорційність здатна створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, встановленого статтею 102 ПК України, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов'язання стають неузгодженими. У зв'язку з наведеним право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання об'єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.
З вищевикладеного вбачається, що норма п. 56.18 ст. 56 Податкового кодеусу України не визначає процесуального строку звернення до суду у випадку не здійснення досудового адміністративного оскарження до вищого податкового органу, а тому такий строк визначається пунктом 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України.
З урахування викладеного, суд приходить до висновку, що до податкових повідомлень-рішень Кодексом адміністративного судочинства України та Податковим кодексом України встановлені наступні види строків звернення до суду у справах даної категорії:
- 6 місяців якщо позивачем не застосовувалась процедура досудового врегулювання спору;
- 3 місяці якщо позивачем застосовувалась процедура досудового врегулювання спору, однак рішення за результатами скарги не було прийнято або не було направлено скаржнику;
- 1 місяць якщо позивачем застосовувалась процедура досудового врегулювання спору та прийнято рішення про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, строк звернення до суду з даними позовними вимогами становить шість місяців, оскільки позивачем не застосовувалась процедура досудового врегулювання спору.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
До позовної заяви позивачем додано заяву про поновлення строку на звернення до суду, в якій зазначено про те, що у судовому засіданні у справі №640/12558/19 за позовом ДП МВС України "Інформ-Ресурси" до ГУ ДФС у м. Києві під час надання пояснень сторонами у Верховному Суді було встановлено наявність порушень при складанні акта опису майна у податкову заставу.
Однак, суд зазначає, що зазначені твердження позивача не впливають на перебіг строку звернення до суду, а вказані позивачем причини не є поважними.
При цьому, із вказаної заяви також вбачається, що опис майна у податкову заставу був проведений контролюючим органом в присутності колишнього керівника ДП МВС України "Інформ-Ресурси", за наслідками якого складено акт опису майна від 19.10.2017 №1/26-15-17-02-17 про опис у податкову заставу майна Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивачем не вказано поважні причини пропуску строку звернення до суду, які дійсно перешкоджали належним чином оскаржити акт опису майна від 19.10.2017 №1/26-15-17-02-17 про опис у податкову заставу майна Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".
Суд наголошує, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У відповідності до частин першої, другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, встановлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Суд ознайомившись із позовною заявою встановив, що до неї не додано квитанцію про сплату судового збору.
Статтею 9 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Суд звертає увагу, що ставки сплати судового збору встановлено частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Так, згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установити у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2022 року - 2481,00 грн.
Отже, враховуючи, що позивачем заявлено вимогу немайнового характеру на суму, то розмір судового збору, який підлягає сплаті становить - 2481,00 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що копії документів, доданих до позовної заяви не завірені належним чином, що унеможливлює їх використання у якості доказів в розумінні Глави 5 Розділу 1 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з пунктом 5.26 ДСТУ 4163-2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.
Додатки до позовної заяви мають бути завірені особистим підписом позивача та/або його представником.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем в якості відповідача визначено Головне управління Державної податкової служби у місті Києві та вказано ідентифікаційний код з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 39439980.
Проте, перевіривши відповідну інформацію, судом встановлено, що за ідентифікаційним кодом 39439980, який вказано позивачем в позовній заяві зареєстрована інша юридична особа, а саме - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві.
Враховуючи вищевикладене, позивачеві необхідно визначитись із належним відповідачем у даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки позивач може усунути у десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку для звернення до суду з позовною заявою, в якій зазначити інші підстави, з яких позивач просить визнати їх поважними, разом з доказами поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 122-123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Залишити позовну заяву без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
3. Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала оскарженню не підлягає відповідно до статей 293-294 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.