ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 липня 2022 року м. Київ № 640/26695/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 та ОСОБА_2
до про Міністерства оборони України визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просять суд:
- визнати протиправним протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.04.2021 № 52 в частині визначення суми одноразової допомоги;
- зобов'язати відповідача внести зміни в протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.04.2021 № 52, а саме: змінити з "на дату смерті, в сумі 609000" на "станом на 1 січня 2021 року, в сумі 1189500 гривень".
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що з 27.03.2014 по 19.07.2014 старший лейтенант запасу ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з екіпажем попали під обстріл, внаслідок чого останній загинув. 22.07.2014 тіло ОСОБА_2 було доставлено підполковником медичної служби Нетребком О.А. на міжнародний автомобільний пункт пропуску "Маринівка" для перевезення його територією Російської Федерації до міжнародного автомобільного пункту пропуску "Успенка" і в подальшому до місця поховання. Зазначають, що з території Російської Федерації на територію України тіло ОСОБА_2 не повернулось. У 2020 році позивач звернулась до суду з заявою про оголошення чоловіка померлим. Вказана заява була задоволена судом. Проте, звернувшись до ВРАЦС про реєстрацію смерті чоловіка, позивачці стало відомо, що 28.08.2015 смерть її чоловіка була зареєстрована в Запоріжжі на підставі лікарського свідоцтва про смерть. За результатами розгляду заяви позивачки про виплату одноразової допомоги, Міністерством оборони України було прийнято рішення та виплачено допомогу, розмір якої обраховано, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2014. Зважаючи на те, що протягом 6 років померлого чоловіка позивачки не було виключено зі списків особового складу військової частини, не було встановлено зв'язок між смертю і виконанням обов'язку, у родини загиблого військовослужбовця не виникало підстав для звернення за одноразовою грошовою допомогою, відповідно, позивачі вважають, що розмір останньої повинен був визначатись, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2021.
Ухвалою суду від 18.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/26695/21 та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
05.11.2021 до суду від представника відповідача Войт Н.О. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Насамперед звернула увагу, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем щодо невиключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 померлого військовослужбовця. Зазначила, що чинним законодавством не встановлювалось станом на 2014 рік та не встановлено станом на 2021 рік можливості призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб на дату прийняття рішення про таку виплату. З огляду на викладене, вважає, що призначення, розрахунок та виплата одноразової грошової допомоги матері, дружині та сину загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, старшого лейтенанта ОСОБА_2 . Міністерством оборони України здійснено з дотриманням чинного законодавства, а саме: вимог пункту 5 постанови КМУ № 975 та статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ.
16.11.2021 до суду від позивачів надійшла відповідь на відзив, яка не приймається судом до уваги, з огляду на положення частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07.08.2020 у справі № 363/1158/20, яке набрало законної сили 08.09.2020, задоволено заяву ОСОБА_1 : оголошено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Запоріжжя - померлим; вважати днем смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а місцем його смерті - с. Маринівка, Шахтарського району, Донецької області.
Відповідно до повторно виданого свідоцтва про смерть від 26.09.2020 серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 28.08.2015 складено відповідний актовий запис № 02 Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції.
Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) від 10.02.2021 № 53 поранення старшого лейтенанта ОСОБА_2 , 1971 року народження, внаслідок чого наступила смерть, пов'язані з захистом Батьківщини.
Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 08.04.2021 № 52, призначено одноразову грошову допомогу відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 матері, дружині та сину загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, старшого лейтенанта ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_3 від 26.09.2020 - в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті, в сумі 609000,00 грн у рівних долях кожному.
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Міністерства оборони України з заявою, у якій остання просила переглянути рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині розміру суми, а саме: взяти для розрахунку прожитковий мінімум для працездатної особи станом на 01.01.2021 - 2379,00 грн та доплатити кожному по 193500,00 грн.
Листом від 28.08.2021 № 6841 Міністерство оборони України повідомило представника позивача про відсутність підстав для перерахунку одноразової грошової допомоги родині загиблого військовослужбовця, з огляду на те, що законодавство, яке діяло на час смерті ОСОБА_2 у 2014 році передбачало виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час проходження ним військової служби, а також внаслідок поранень та травм, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті.
Не погодившись з відмовою відповідача, позивачі звернулись до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За визначенням статті 1 Закону України від 20.12.1991 N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII, у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону N 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктами 1-3 частини другої вказаної статті Закону N 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
Відповідно до частини першої статті 16-1 Закону N 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Пунктом "а" частини першої статті 16-2 Закону N 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 N 975 (далі - Порядок N 975).
Так, пунктом 3 Порядку N 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, дата смерті військовослужбовця є визначальною обставиною для визначення дати виникнення у відповідних осіб права на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до пункту "а" частини першої статті 16-2 Закону N 2011-XII, у редакції, що діяла на момент смерті ОСОБА_2 , одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Пунктом 5 Порядку N 975, у редакції, що діяла на момент смерті ОСОБА_2 , визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.
Матеріалами справи підтверджується та визнається позивачами, що відповідачем обраховано розмір одноразової грошової допомоги, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті ОСОБА_2 у розмірі 1218,00 грн, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".
Суд звертає увагу, що до зазначених правовідносин слід застосовувати саме ті нормативні акти, які діяли при їх виникненні. Майбутні зміни до законодавства будуть стосуватись тих правовідносин, які виникатимуть після їх прийняття (якщо інше не буде прямо передбачено відповідним правовим актом або якщо це стосується пом'якшення відповідальності).
Так, у даному випадку ОСОБА_2 визнаний померлим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07.08.2020, але з 19.07.2014 - дня, коли останній отримав множинні поранення в зоні АТО.
Варто зазначити, що Закон N 2011-XII та Порядок N 975 не визначають виключний порядок, яким чином має бути встановлено факт загибелі (смерті) військовослужбовця. Проте, підстави видачі свідоцтва про смерть не впливають на факт отримання грошової допомоги у зв'язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця, позаяк у цьому випадку важливим є лише відомості у свідоцтві, а саме: дата смерті.
Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.12.2021 у справі N 465/1980/18.
Враховуючи, що саме з 19.07.2014 у позивачів виникло право на отримання відповідної грошової допомоги, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно розраховано розмір одноразової грошової допомоги за законодавством, що діяло час смерті військовослужбовця.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) відмовити.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Катющенко