1/2609
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 липня 2022 року м. Київ № 640/4762/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови листом від 22 листопада 2021 року № 2600-0208-8/177855 ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України про заробітну плату народного депутата України діючого скликання від 22 жовтня 2021 року № 9/1-12/1255;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 01 листопада 2021 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України про заробітну плату народного депутата України діючого скликання від 22 жовтня 2021 року № 9/1-12/1255, у розмірі 90 відсотків від заробітної плати працюючого народного депутата України - заступника голови комітету Верховної Ради України, з урахуванням доплати за науковий ступінь доктора наук та надбавки за почесне звання «заслужений» без обмеження граничного розміру пенсії, а також виплатити різницю пенсії, яка обумовлена таким перерахунком.
Підставою позову вказано порушення прав позивача внаслідок неправомірних дій пенсійного органу щодо відмови у перерахунку пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22 жовтня 2021 року Управлінням справами Апарату Верховної Ради України йому надано довідку про заробітну плату працюючого народного депутата України № 15/26-2020/236232, внаслідок чого позивач звернувся до пенсійного органу із з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії, без обмежень максимального розміру на підставі вказаної довідки, однак, уповноваженими особами було відмовлено позивачу в перерахунку пенсії за віком, призначеної згідно Закону України «Про статус народного депутата України» за даними наданої довідки, в обґрунтування чого пенсійним органом було вказано, що Законом України «Про статус народного депутата України», на час звернення позивача із заявою, не передбачено проведення перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати народного депутата.
В свою чергу, з позовної заяви позивача вбачається, що останній не погоджується з таким рішенням та стверджує, що протиправною відмовою у перерахунку пенсії відповідачем грубо порушено його конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення та вказує, що право на отримання пенсії у розмірі 90 % від розміру місячної заробітної плати та без обмежень її максимального розміру, як і право на її перерахунок у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючого народного депутата України, було надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі чинного на той час законодавства, а отже таке право не може бути обмежено чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів.
Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення Конституційного суду України № 5-р(ІІ)/2020 від 20 червня 2020 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
На підставі викладеного вище, позивач просив задовольнити позовні вимоги адміністративного позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Не погоджуючись з викладеними позивачем аргументами та доводами, представником відповідача було подано відзив на адміністративний позов, в якому останній заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що на момент коли, як вважає позивач, виникло право на перерахунок пенсії, в законодавстві вже були відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку, що свідчить про те, що у Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві були відсутні правові підстави для здійснення перерахунку пенсії позивачу.
Крім того, представник відповідача зауважує, що положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не були визнані неконституційними та залишаються чинними.
Керуючись викладеними висновками, представник відповідача просив суд відмовити у задоволення позовних вимог адміністративного позову.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 , є народним депутатом України 2-го скликання. У період із 07 липня 1994 року по 12 травня 1998 року позивач працював на посаді заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та соціального розвитку села, що посвідчується довідкою Управління кадрів Верховної Ради України від 25 листопада 2021 року № 20-19/1057 та має науковий ступінь доктора технічних наук та почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».
З 29 липня 2009 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» у розмірі 90 % місячної заробітної плати працюючого народного депутата України станом на червень 2009 року.
Судом встановлено, що 22 жовтня 2021 року Управлінням справами Апарату Верховної Ради України позивачу була видана довідка про заробітну плату народного депутата України діючого скликання № 9/1- 12/1255, відповідно до якої заробітна плата працюючого народного депутата України - заступника голови комітету Верховної Ради України станом на 01 жовтня 2021 року, за розрахунком позивача, становить 57 283,45 грн, у тому числі: посадовий оклад - 23 381,00 грн, надбавка за інтенсивність праці - 23 381,00 грн, надбавка за почесне звання «заслужений» - 4 676,20 грн (20 відсотків посадового окладу), доплата за науковий ступінь доктора наук - 5 845,25 грн (25 відсотків посадового окладу).
На підставі викладених вище обставин, 29 жовтня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок з 01 листопада 2021 року раніше призначеної пенсії відповідно до частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» у редакції, чинній станом на день призначення пенсії, на підставі довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України від 22 жовтня 2021 року № 9/1-12/1255.
Однак, за наслідками розгляду вказаного вище звернення позивача, пенсійним органом листом від 09 листопада 2021 року № 2600-0208-8/177855 було відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим народним депутатам України, в обґрунтування чого пенсійним органом було вказано, що Законом України «Про статус народного депутата» не передбачено проведення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати народного депутата України.
У зв'язку з вищевикладеним та вважаючи відмову пенсійного органу, яка полягає у непроведені позивачу перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 22 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року № 2790-XII (надалі - Закон України «Про статус народного депутата України»).
Положеннями частини 1 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що гарантії трудових прав народного депутата встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами України.
Згідно з частиною 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в реакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) встановлено, що при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше 90 відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії. Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до солідарної системи нараховуються з усієї суми заробітної плати народного депутата у Верховній Раді України. Пенсія народному депутату виплачується в повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. У разі виходу на пенсію народному депутату виплачується грошова допомога в розмірі 12 місячних посадових окладів працюючого народного депутата за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Абзацом 6 частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в реакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) передбачено, що у разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється з усієї суми заробітної плати працюючих народних депутатів з дня виникнення права на перерахунок пенсій без обмеження граничного розміру пенсії.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») встановлено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Частиною 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Отже, необхідною умовою для перерахунку пенсії є відповідна заява та документи, подані пенсіонером щодо розміру місячного заробітку за відповідною посадою станом на час звернення за перерахунком пенсії.
В той же час, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, згідно з пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VII встановлено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Вказаний у пункті 5 розділу ІІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VII щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку із чим з указаної дати втратили чинність, зокрема норми Закону України «Про статус народного депутата України» щодо права народних депутатів України на пенсійне забезпечення і відповідно пенсії за цим законом не призначаються.
В подальшому, припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020).
У пункті 2 резолютивної частини цього рішення зазначено, що визнаний неконституційним пункт 5 розділу ІІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VII втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Проте, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII були також внесені зміни до частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», згідно з якою визначено, що пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, в зв'язку із набуттям чинності вищезазначених Законів, норми частини 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата втратили чинність.
Такий порядок пенсійного забезпечення народних депутатів зберігається і на момент розгляду цієї справи.
Аналіз вказаного нормативно-правового регулювання свідчить про те, що з 01 червня 2015 року були скасовані норми Закону України «Про статус народного депутата України» щодо пенсійного забезпечення народного депутата.
Отже, станом на час постановлення Конституційним Судом України рішення № 5-р(ІІ)/2020 та звернення позивача із заявою про проведення перерахунку пенсії, Закон України «Про статус народного депутата України» передбачав проведення розрахунку пенсії народним депутатам на підставі саме Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Будь-яких спеціальних норм щодо розрахунку пенсії для народних депутатів такий Закон не містить.
Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в даному випадку правових підстав для проведення перерахунку пенсії позивача на підставі положень Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року.
Додатково суд вважає за необхідне звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року у справі за заявою «Великода проти України», в якому зауважено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Окрім того, на залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац 7 підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних витрат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії». Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Виходячи з вищевикладеного, суд погоджується з висновком пенсійного органу про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивача у відповідності до Закону України «Про статус народного депутата України», з огляду на те, що у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулись зміни, тобто по новому врегульовано відносини у даній сфері.
Посилання позивача на те, що відповідно до статті 22 Конституції України відмова пенсійного органу у здійсненні перерахунку пенсії приводить до звуження (обмеження) змісту та обсягу його конституційних прав на пенсійне забезпечення не приймається судом до уваги, оскільки, відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яку він отримував до цього, тобто, не відбулося звуження обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавлення його права на соціальний захист.
Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві при відмові у перерахунку пенсії позивачу діяло на підставі, в межах і спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
2. Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова