Постанова
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 285/689/21
провадження № 61-15801св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Житомирський обласний центр зайнятості,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Заполовської Т. Г., та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирського обласного центру зайнятості про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивувала тим, що має загальний трудовий стаж 38 років, з яких 18 років безперервного трудового стажу у Новоград-Волинському міському центрі зайнятості Житомирської області. На час роботи у відповідача займала посади, що були віднесені до державної служби, а з 02 березня 2015 робота у службі зайнятості не є державною службою і з того часу позивач займала посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг.
Наказом Житомирського обласного центру зайнятості від 26 жовтня 2020 року № 1336 встановлено граничну чисельність працівників Новоград-Волинського міського центру зайнятості 24,5 штатних одиниць. Наказом від 28 жовтня 2020 року введено в дію вказані зміни до штатного розпису, які передбачали скорочення трьох штатних посад у Новоград-Волинському міському центрі зайнятості, у тому числі одну посаду провідного фахівця з питань зайнятості у відділі надання соціальних послуг.
Позивач вказувала, що 30 жовтня 2020 року її попереджено про наступне звільнення та запропоновано посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг, на що вона погодилась. Повторні попередження від 10 листопада 2020 року та від 11 листопада 2020 року вона не підписувала. Зазначала, що на засіданні комісії з працевлаштування від 29 жовтня 2020 року було рекомендовано звільнити ОСОБА_2 , проте 06 листопада 2020 року на повторному засіданні комісії прийнято рішення про рекомендацію звільнення вже її.
Наказом Житомирського обласного центру зайнятості від 11 січня 2021 року № 12-К її звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості Житомирської області за скороченням штатів, пункт 1 статті 40 КЗпП України. Позивач вказувала, що на запропоновану їй 30 листопада 2020 року посаду прийнято ОСОБА_2 . Вважала, що її звільнено незаконно, оскільки під час скорочення чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Рівень кваліфікації у неї та ОСОБА_2 однаковий, а продуктивність праці відповідач обрахував неправильно. Вважала, що при обрахуванні продуктивності праці не враховано перебування її на лікарняному. Крім того, позивач вважала, що мала переважне право залишення на роботі, оскільки у її сім'ї немає інших осіб з самостійним заробітком. Також посилалася на те, що її звільнення проведено без отримання згоди профспілкового органу. Відповідач не запропонував наявну вакантну посаду на підприємстві, незаконно відкликав пропозицію посади та запропонував її іншому працівнику.
ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Житомирського обласного центру зайнятості від 11 січня 2021 року № 12-к, яким її звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості Житомирської області 12 січня 2021 року за скороченням штатів;
- поновити її на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості Житомирської області з 12 січня 2021 року;
- стягнути з Житомирського обласного центру зайнятості середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 січня 2021 року по день поновлення на роботі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 20 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 20 квітня 2021 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України проведено з дотриманням норм трудового законодавства, тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості.
Вважаючи звільнення ОСОБА_1 законним, суди попередніх інтонацій дійшли висновку про відсутність підстав для поновлення її на роботі та виплати середнього заробітку за вказаний час.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
04 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 759/13704/18 (провадження № 61-19640св19).
Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно встановлено фактичні обставини справи щодо більш високої кваліфікації ОСОБА_2 . Суди не врахували, що з протоколу комісії від 29 жовтня 2020 року вбачається, що виступила ОСОБА_3 та звернула увагу на кваліфікаційні характеристики кожного працівника, який обіймає посаду, що виведена зі штатного розпису, тому зробила висновок, що 29 жовтня 2020 року досліджувалися кваліфікаційні характеристики кожного працівника, тому необхідності переглядати це питання на повторному засіданні комісії 06 листопада 2020 року не було.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 49-2 КЗпП України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року Житомирський обласний центр зайнятості подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 06 листопада 2003 року займала посаду спеціаліста 1 категорії відділів Новоград-Волинського міського центру зайнятості, з 25 листопада 2008 року переведена на посаду головного спеціаліста Новоград-Волинського міського центру зайнятості, яку обіймала до 02 березня 2015 року.
З 02 березня 2015 року, втративши статус державного службовця, ОСОБА_1 переведена на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення, а 19 червня 2018 року - на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості.
Наказом Державного центру зайнятості від 21 жовтня 2020 року № 69 прийнято рішення про оптимізацію чисельності працівників державної служби зайнятості та наказано внести зміни у додаток до наказу Державного центру зайнятості від 09 квітня 2020 року № 26, згідно з яким зменшено кількість працівників в установах Житомирської області з 418 чоловік до 371. Директорам обласних та Київського міського центрів зайнятості наказано до 26 жовтня 2020 затвердити граничну чисельність підпорядкованих установ державної служби зайнятості.
Наказом Житомирського обласного центру зайнятості від 26 жовтня 2020 року № 1336 встановлено граничну чисельність працівників Новоград-Волинського міського центру зайнятості - 24,5 штатних одиниць.
Згідно з наказом від 28 жовтня 2020 року № 1346 введено в дію затверджені зміни до штатного розпису, які передбачали скорочення трьох штатних посад у Новоград-Волинському міському центрі зайнятості Житомирської області, у тому числі і одну посаду провідного фахівця з питання зайнятості у відділі надання соціальних послуг.
Із витягів з протоколу засідання комісії з працевлаштування від 29 жовтня 2020 року встановлено, що комісією рекомендовано попередити про звільнення ОСОБА_2
30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 отримала попередження про наступне звільнення та їй запропоновано посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг, на що вона погодилась та підписала попередження. Тобто, роботодавець запропонував позивачу ту ж саму посаду, яку вона обіймала.
Із протоколу засідання комісії з працевлаштування від 06 листопада 2020 року встановлено, що комісією на повторному засіданні прийнято рішення про внесення змін щодо прийняття рішення стосовно осіб, які підлягають звільненню у зв'язку з оптимізацією працівників служби занятості (протокол від 29 жовтня 2020 року № 1) та рекомендовано директору звільнити, зокрема ОСОБА_1 з попередженням ОСОБА_1 про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Попередження про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці здійснене щодо ОСОБА_1 від 30 жовтня 2020 року, вважати відкликаним.
10 листопада 2020 року та 11 листопада 2020 року ОСОБА_1 повторно попереджена про вивільнення працівників без пропозиції вакантної посади. Вказані попередження ОСОБА_1 не підписувала, про що сама зазначає.
13 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася з листом до директора Житомирського обласного центру зайнятості, в якому вказала, що Новоград-Волинським міським центром зайнятості її було повідомлено про скорочення 30 жовтня 2020 року, з цим попередженням вона ознайомилась, а повторні попередження від 10 листопада 2020 року та від 11 листопада 2020 року вона не підписувала.
27 листопада 2020 року Житомирським обласним центром зайнятості на ім'я голови об'єднаної організації профспілки Житомирського обласного центру зайнятості направлене письмове подання про розірвання договору з певними працівниками, зокрема і з ОСОБА_1 .
Засідання профспілки за вказаним поданням не було проведене та рішення щодо розірвання трудових договорів до моменту звільнення ОСОБА_1 прийнято не було.
Листом від 03 грудня 2020 року Житомирський обласний центр зайнятості повідомив ОСОБА_1 про те, що попередження про наступне вивільнення, яке датоване 11 листопада 2020 року, є таким, що підготовлене з урахуванням вимог статті 49-2 КЗпП України, а тому раніше зроблені повідомлення слід вважати відкликаними.
Згідно зі штатним розписом, у Малинській філії Житомирського обласного центру зайнятості станом на 28 жовтня 2020 року, 11 листопада 2020 року, 11 січня 2021 була вакантна посада провідного юрисконсульта - 0,5 ставки.
Наказом від 11 січня 2021 №12-К ОСОБА_1 звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості Житомирської області за скороченням штатів, пункт 1 статті 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частина друга статті 42 КЗпП України містить перелік категорій працівників, які мають переваги в залишенні на роботі.
У постановах Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 452/2056/18 (провадження № 61-6712св20), від 20 серпня 2018 року у справі № 537/1621/17 (провадження № 61-11983св18) зроблено висновок, що роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічні посади чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.
У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 569/9913/18 (провадження № 61-15809св19) Верховний Суд вказав, що процедура визначення кваліфікації та продуктивність праці працівників, а також процедура визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, законодавчо не визначена. Проте, враховуючи, що потреба у визначені (оцінці) наявності такого права виникає при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченні чисельності штату працівників, яке ініціюється роботодавцем, тому створити умови та провести таку оцінку повинен роботодавець.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спеціальною комісію з визначення переважного права на залишення на роботі працівників у зв'язку із скорочення чисельності і штату працівників у зв'язку із оптимізацією численності працівників державної служби занятості Житомирської області шляхом проведення аналізу продуктивності та кваліфікації праці працівників.
За результатом засідання комісії з працевлаштування 29 жовтня 2020 року та 06 листопада 2020 року проведено аналізу продуктивності праці та рівня кваліфікації провідних спеціалістів центру зайнятості та встановлено, що продуктивність праці ОСОБА_1 у порівнянні з ОСОБА_2 , яка займала аналогічну посаду, є нижчою, виходячи із навантаження.
Отже, з урахуванням зазначеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що переважне право позивача не порушено, а позивачем не доведено переважне право перед іншими працівниками на залишення на роботі.
Належним чином встановивши обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України проведено законно, оскільки відбулося із дотриманням вимог статей 40, 49-2, 43 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно встановили обставини справи та дійшли помилкового висновок щодо більш високої кваліфікації ОСОБА_2 , колегія судів до уваги не бере, оскільки суд не наділений правами та не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц (провадження 61-38248св18).
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам позову і апеляційної скарги позивача, яким суди надали належну оцінку та їх спростували, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулювали обґрунтовані висновки у прийнятих судових рішеннях, зводяться до незгоди з ними і необхідності переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
За встановлених у цій справі обставин, посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 759/13704/18 (провадження № 61-19640св19), зазначеної у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам.
Таким чином, судами попередніх інстанцій належно виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, дотримано вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено обставини у справі, обґрунтовано застосовано норми права до правовідносин учасників справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник