Постанова
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 361/8807/18
провадження № 61-2332св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Волошиним Ігорем Володимировичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у складі судді Селезньової Т. В.та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову посилався на те, що 21 травня 2015 року він уклав з відповідачем договір позики, відповідно до умов якого передав йому грошові кошти у розмірі 75 000 доларів США, про що ОСОБА_3 складено письмову розписку.
У розписці сторонами не визначено строк виконання зобов'язання у вигляді повернення суми позики, тому, на думку позивача, до спірних правовідносин мають бути застосовані положення статей 530, 1049 Цивільного кодексу України, тобто позика має бути повернута на вимогу позикодавця.
19 лютого 2018 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про виконання зобов'язання за договором позики, в якій зазначив про необхідність повернення коштів в розмірі 75 000 доларів США в семиденний строк з дня пред?явлення вимоги.
Оскільки відповідачем проігноровано таку вимогу, позивачем неодноразово (24 квітня 2018 року, 20 липня 2018 року, 08 серпня 2018 року, 22 жовтня 2018 року) на адресу відповідача направлялись аналогічні вимоги, які повертались неврученими адресату з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Крім того, позивачем розміщено оголошення в газеті «Урядовий кур?єр» та «Час Київщини».
Позивач вважає, що пред'явив вимогу боржнику і здійснив усі можливі заходи досудового врегулювання даного спору, однак відповідач жодним чином не виконує взяті на себе боргові зобов?язання і позичені грошові кошти не повертає.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 суму боргу за договором позики у розмірі 75 000 доларів США в еквіваленті в національній валюті за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення рішення, а також передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних у розмірі 47 182,54 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 21 травня 2015 року в сумі 75 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на дату ухвалення рішення за офіційним курсом Національного Банку України становить 2 115 165 грн, 3% річних в сумі 47 182,54 грн та судові витрати 8 810 грн, а всього - 2 171 157,54 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до розписки позичальника від 21 травня 2015 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 в позику грошові кошти в сумі 75 000 доларів США, які у встановлений позивачем у письмовій вимозі від 19 лютого 2018 року строк не повернув, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за договором позики, що в гривневому еквіваленті станом на дату ухвалення судового рішення за офіційним курсом Національного банку України становить 2 115 165 грн, та передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу Українитри проценти річних в сумі 47 182,54 грн відповідно до розрахунку позивача, який позичальником не спростовано.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11 лютого 2022 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Волошина І. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
20 травня 2022 року ОСОБА_4 через представника - адвоката Котову Ю. І. подав засобами поштового зв'язку відзив на зазначену касаційну скаргу, в якому просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
21 квітня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року зупинено виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, до закінчення касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 21 травня 2015 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 в борг (позику) грошові кошти в сумі 75 000 доларів США, що підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_3 . Строк повернення отриманої позики в розписці не вказано.
Оригінал розписки відповідача був досліджений судом першої інстанції під час розгляду справи.
19 лютого 2018 року ОСОБА_4 поштовим відправленням пред'явив ОСОБА_3 вимогу про повернення боргу за договором позики у семиденний строк з дня її отримання (цінний лист відправлення № 0306105495023) з описом вкладення.
У відповідь на адвокатський запит № 24/Н від 24 квітня 2018 року, АТ «Укрпошта» повідомило, що поштове відправлення № 0306105495023 з повідомленням про вручення ОСОБА_3 надійшло до відділення поштового зв'язку № 4 м. Бровари 21 лютого 2018 року. Цього ж дня повідомлення про надходження листа було вкладене до абонентської поштової скриньки адресата. Повторне повідомлення доставлено 24 лютого 2018 року. Оскільки вказаний лист не був одержаний адресатом його 10 березня 2018 року повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання.
В подальшому позивачем повторно, 24 квітня 2018 року, направлено ОСОБА_3 аналогічну вимогу про повернення боргу (поштове відправлення № 0306105497875).
З листа ПАТ «Укрпошта» встановлено, що адресату було двічі направлено повідомлення про надходження поштового відправлення, і у зв'язку з тим, що адресатом не був одержаний вказаний лист, 17 травня 2018 року відправлення повернуто за закінченням терміну зберігання.
Аналогічні поштові відправлення за № 0306105363887, № 0306105373220 направлялись відповідачу 08 серпня 2018 року та 22 жовтня 2018 року.
Згідно інформації сервісу відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта» були здійсненні дві спроби вручення поштового відправлення ОСОБА_3 і в подальшому поштове відправлення передано на зберігання.
Вимога про виконання зобов'язання ОСОБА_3 була опублікована ОСОБА_4 в друкованих виданнях «Урядовий кур'єр» від 12 грудня 2018 року та «Час Київщини» від 14 грудня 2018 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі
№ 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою
статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що укладення договору позики між сторонами підтверджено розпискою позичальника - відповідача ОСОБА_3 від 21 травня 2015 року.
Згідно даної розписки відповідач підтвердив факт укладення договору позики і факт отримання ним в позику 75 000 доларів США від позивача.
Встановлено, що надана позивачем розписка відповідає вимогам закону до письмової форми договору позики між фізичними особами, містить інформацію щодо всіх істотних умов договору позики.
Відповідач не оспорював факту написання ним розписки і не доводив її безгрошовості, визнав факт отримання грошей від позивача.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Встановлено, що строк виконання боргового зобов?язання в договорі позики (розписці) не визначено.
Позивач шляхом неодноразового направлення письмової вимоги на адресу проживання та через оголошення у пресі належним чином повідомив відповідача про необхідність повернення суми позики.
Доказів належного виконання ОСОБА_3 зобов'язань з повернення позики судам не надано.
При таких обставинах суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши справжню правову природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики, та факт передання позивачем відповідачу в позику коштів у розмірі 75 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на дату ухвалення рішення за офіційним курсом Національного Банку України становить 2 115 165 грн, з огляду на порушення ОСОБА_3 зобов'язань повернути кошти, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача боргового зобов'язання перед позивачем у вказаному розмірі.
У відповідності до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня
2018 року у справі № 758/1303/15-ц).
За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Установивши, що свій обов'язок з повернення грошових коштів позивачу відповідач не виконав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано стягнув з ОСОБА_3 3 % річних від простроченої суми на підставі наданого позивачем розрахунку, який стороною відповідача не спростовано.
З огляду на викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення у повному обсязі позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
Доводи заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання є необґрунтованими, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін та їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів та установлених на їх підставі обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки.
Разом із тим, відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року, тому необхідно поновити його виконання.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником - адвокатом Волошиним Ігорем Володимировичем, залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов