Ухвала
22 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 477/2266/20
провадження № 61-8016ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 липня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя;
за зустрічним позовом ОСОБА_3
до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 04 листопада 2005 року
по 17 листопада 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області був розірваний .
Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05 грудня 2005 року на ім'я ОСОБА_3 придбано майно у вигляді житлового будинку та земельної ділянки площею 0,18 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Вартість майна становить 8 000 грн, які були сплачені повністю, відповідно до умов договору.
Спірний будинок було зареєстровано за ОСОБА_3
05 грудня 2005 року відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Посилаючись на те, що будинок із земельною ділянкою є спільною власністю сторін і кожен із них має рівні права на вказане нерухоме майно, ОСОБА_2 просив суд визнати за кожним із них право власності на Ѕ частину будинку та Ѕ частину земельної ділянки площею 0,18 га,
з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду
із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що кошти на будинок в розмірі 8 000 грн ОСОБА_3 подарували її батьки, що підтверджується розпискою від 16 квітня 2004 року про отримання їх продавцем будинку. В даній розписці продавець ОСОБА_4 вказала, що за проданий будинок та земельну ділянку отримала кошти в сумі
8 000 грн, які ОСОБА_3 були подаровані батьками.
Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно було придбано за особисті кошти, а не за рахунок сімейних джерел доходу чи коштів сторін у справі, ОСОБА_3 просила суд визнати особистою приватною власністю житловий будинок та земельну ділянку площею 0,18 га,
з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області віл 22 червня 2021 року (у складі судді Козаченка Р. В.) у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,18 га, з цільовим призначення - для будівництва та обслуговування, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в загальній сумі 5 840,80 грн.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 липня 2022 року
(у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.) рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 червня 2021 року та додаткове рішення того ж суду від 24 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов
ОСОБА_2 задоволено.
Поділено придбане в шлюбі майно, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,18 га разом
з розташованим на ній житловим будинком з господарськими будівлями
АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 354,72 грн судових витрат, з яких: витрати на правову
допомогу - 1 500 грн; судовий збір - 3 363,20 грн; витрати за проведення експертизи - 5 491,52 грн.
16 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 липня 2022 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Пунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Предметом позову у цій справі є вимоги про поділ спільного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю.
Як вбачається з судових рішень попередніх інстанцій та змісту касаційної скарги, відповідно до умов договору купівлі-продажу від 05 грудня
2005 року вартість спірного майна (житлового будинку та земельної ділянки) становить 8 000 грн.
Тобто ціна позову становить 8 000 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 100 = 248 100 грн).
Як вбачається з резолютивної частини постанови Миколаївського апеляційного суду від 20 липня 2022 року, постанова апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог
статті 389 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином
(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Отже, справа на судове рішення, у якій подана касаційна скарга, відноситься до категорії малозначних у силу вимог процесуального закону, які відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню,
у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк