26.08.2022 Справа №607/18023/21
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого В.М. Братасюка
за участі секретаря М.О. Мокрій
представників відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернрполі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління національної поліції Тернопільської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування, -
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування.
На обґрунтування вимог позивач вказує, що вона є потерпілою від бездіяльності свого колишнього чоловіка ОСОБА_4 , котрий умисно не виконував рішення суду, що набарало законної сили, про стягнення на користь позивачки неустойки за прострочення сплати аліментів в сумі 223803 гривень 45 копійок.
За фактом даного злочину, на виконання ухвали слідчого суддді, 16.04.2019 року були внесені відомості в ЄРДР за №12019210010001168, та розпочате досудове розслідування щодо ОСОБА_4 з попередньою кваліфікацією ч.1 ст. 382 КК України
Як потерпіла від злочину, позивачка стверджує, що з дати внесення відомостей до ЄРДР, слідчим не вчинялися слідчі дії, спрямовані на всебічнн, повне та неупереджене розслідування події й здійснення захисту потерпілої особи - було допитано свідків, брата колишнього чоловіка позивачки - ОСОБА_5 , котрий повідомив, що йому відомо про рішення суду щодо свого брата і останнім сплачено аліменти, а відтак він вважає, що боргу не існує. Означене не відповіє дійсності, оскільки, як стверджує позивачка, від свого колишнього чоловіка вона, на виконання рішення суду за яким відкрите виконавче провадження, жодних коштів не отримувала; слідча її показів не перевірила, а закрила кримінальне провадження, грунтуючи постанову на показах ОСОБА_5 . Відтак 13.10.2020 року кримінальне провадження №12019210010001168 закрите постановою органу досудового розслідування, однак означну постанову було скасоване ухвалою слідчого судді від 31.12.2020 року.
Цією ухвалою суд встановив, що слідчий не перевірив у встановленому законом порядку покази ОСОБА_5 щодо сплати у повному обсязі його братом ОСОБА_4 пені на виконання рішення суду, не зясував про наявність самого рішення, не провів додатвокого допиту потерпілої ОСОБА_3 щодо встановлення розбіжностей в показах. Крім цього слідчим не було в повному обсязі виконано вказівки прокурора в цьому кримінальному провадженні, тощо.
Разом з тим слідча жодних дій, визначених в ухвалі слідчого судді впродовж майже двох місяців не вчинила, а 26.02.2021 року вчергове винесла постанову про закриття кримінального провадження №12019210010001168 у зв'язку з закінченням строку досудового розслідування.
Такою бездіяльністю органу досудового розслідування, що полягала в неналежному розслідуванні кримінального провадження, ігноруванні вказівок слідчого судді та процесуального керівника, втрачене право позивачки, як потерпілої, на справедливий суд. Даною бездіяльністю, ОСОБА_3 , як особі, що потерпіла від злочинного правопорушення, завдана моральна шкода, яку вона оцінює в розмірі 1 000 000 гривень.
Позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, зіславшись на мотиви викладені в позовній заяві. В останнє засідання не зявилися, заявивши клопотання про розгляд справи за наявними доказами.
Представник ГУНП в Тернопільській області позовних вимог не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Аналогічно заперечив позов представник Державної казначейської служби України.
Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволення частково, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на власний розсуд.
ОСОБА_3 є інвалідом 3 групи з дитинства, що стверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Між нею та ОСОБА_4 , 28.01.1995 року ВДРАЦС Тернопільського міського управління юстиції, зареєстровано шлюб, актовий запис 79. Цей шлюб розірвано, про що складено 06.06.2019 року відповідний актовий запис 101 Тернопільським міськрайонним ВДРАЦС. Від шлюбу в них є спільна дитина.
Судом встановлено, що 30.03.2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано позивачці виконавчий лист №607/18181/15-ц про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 223803 гривень 45 копійок, згідно рішення суду від 20.04.2017 року. Рішення набрало законої сили 23.10.2017 року, з строком пред'явлення до виконання до 24.10.2020 року.
18 квітня 2018 року. за заявою ОСОБА_3 , ДВС відкрите виконаче провадження №56207000.
08 квітня 2019 року, за скаргою ОСОБА_3 , ухвалою слідчого судді Теорнопільського міськрайонного суду Тернопільської області, зобовязано службових осіб Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області виконати вимогу ст. 214 КПК України, та внести відомості до ЄРДР, згідно заяви ОСОБА_3 від 15.03.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення відносно осіб та кваліфікації можливо вчиненого злочину.
На виконання ухвали слідчого судді Теорнопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.04.2019 року, 16.04.2019 року були внесені відомості в ЄРДР за №12019210010001168, та розпочате досудове розслідування щодо ОСОБА_4 з попередньою кваліфікацією ч.1 ст. 382 КК України.
31 грудня 2020 року, слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, задоволено скаргу представника позивачки на постанову слідчого СВ Тернопільсоького ВП ГУНП в Тернопільській області від 13.10.2020 року про закриття кримінального провадження за № №12019210010001168, та скасовано вищезазначену постанову.
Слідчим суддею було встановлено, що в провадженні СВ ГУНП в Тернопільській області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12019210010001168 від 16.04.2019, відкрите на підставі ухвали слідчого судді про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за не виконання рішення суду, яка надійшла 16.04.2019 року до ТВП ГУНП в Тернопільській області.
Прокурором Тернопільської місцевої прокуратури Галас Н. 18.04.2019 року надано слідчому вказівки по даному кримінальному провадженні, зокрема зазначено про необхідність проведення певних слідчих (розшукових) дій:
1. допитати ОСОБА_3 щодо відомих їй обставин невиконання ОСОБА_4 рішення суду;
2. встановити місцезнаходження та можливості допитати ОСОБА_4 щодо обставин невиконання ним рішення суду. В разі неможливості проведення допиту, долучити до матеріалів кримінального провадження підтверджуючі документи;
3. долучити до матеріалів кримінального провадження копію рішення суду, яке, зі слів ОСОБА_3 не виконує ОСОБА_4 ;
4. вжити заходів до встановлення та належного документального оформлення доказів на підтвердження чи спростування умисного невиконання ОСОБА_4 рішення суду;
5. дати доручення оперативним підрозділам щодо встановлення осіб, яким можу бути відома будь-яка інформація з приводу злочину та, в разі їх встановлення,допитати таких осіб як свідків у кримінальному провадженні;
6. звернутися до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з клопотанням про тимчасовий доступ до матеріалів виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа за рішенням суду щодо ОСОБА_4 ;
7.у разі необхідності провести одночасні допити осіб, уже допитаних, в рамках кримінального провадження з метою усунення невідповідностей у їх показаннях.
Із оглянутих в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 12019210010001168 від 16.04.2019 року було встановлено, що слідчим здійснено наступні слідчі дії:
- проведено допит потерпілої ОСОБА_3 від 08.05.2019 року;
- долучено до матеріалів кримінального провадження копію заочного рішення суду від 20.04.2017 року про стягнення з ОСОБА_4 прострочення сплати аліментів;
- долучено до матеріалів кримінального провадження виконавчий лист від 20.04.2017 року;
- здійснено тимчасовий доступ до матеріалів виконавчого провадження ВП№56207000;
- здійснено тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження за №12012210010000529;
- проведено допит свідка ОСОБА_5 від 08.10.2020 року.
Постановою слідчого СВ ТВП ГУНП в Тернопільській області Скавінської Г.А. від 13.10.2020 року, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019210010001168 від 16.04.2019 року закрито у зв'язку з відсутністю у діях складу кримінального правопорушення.
Як вбачається із мотивувальної частини постанови від 13.10.2020 слідчий прийняв до уваги лише показаннями рідного брата ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , який повідомив, що його брат з 2002 року знаходиться за межами України та йому відомо про рішення, щодо сплати пені, однак сума перерахована на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду та сплачена у повному обсязі. А тому, слідчий прийшов до висновку про наявність передбачених п.2 ч.1 ст.284 КПК України, підстав для закриття кримінального провадження.
Проте, незважаючи на проведений об'єм роботи слідчим, слідчий суддя не погоджується з постановою слідчого про закриття кримінального провадження № 12019210010001168 від 16.04.2019 року та вважав її передчасною з наступних підстав.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження № 12019210010001168 від 16.04.2019 року встановлено, що слідчим Скавінською Г.А. при закритті вказаного кримінального провадження вказаних вище вимог у повному обсязі дотримано не було.
Із досліджених судом матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчим в рамках наданих йому повноважень не було проведено комплексу необхідних слідчих дій для належного встановлення обставин кримінального правопорушення. Зокрема, слідчий в основу прийняття оскаржуваної постанови поклав пояснення свідка ОСОБА_5 ,представника ОСОБА_4 , який повідомив, що ОСОБА_4 відомо про рішення суду щодо стягнення пені. Однак, вказана сума перерахована на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та сплачена в повному обсязі.
Слідчий не перевірив у встановленому законом порядку показання свідка ОСОБА_5 щодо сплати у повному обсязі ОСОБА_4 пені на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду, не з'ясував про наявність такого рішення суду, не провів додатковий допит потерпілої ОСОБА_3 щодо встановлення розбіжностей у її показаннях та показаннях свідка ОСОБА_5 .
При цьому, згідно довідки Тернопільського міського відділу ДВС від 04.03.2020 року за № 27537 встановлено, що рішення суду від 30.03.2019 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 223 803, 45 грн. не виконано.
Крім того, слідчим не в повному обсязі виконані письмові вказівки в порядку ст.36 КПК України прокурора Тернопільської місцевої прокуратури у кримінальному провадження №12019210010001168 від 16.04.2019.
Вказані письмові вказівки прокурора при ухваленні оскаржуваної постанови не враховані, які є обов'язковими до виконання, і слідчий зобов'язаний виконати вказівки прокурора в повному обсязі, вправі вийти за межі завдань, які перед ним поставлені, однак не вправі без відома прокурора обмежитися виконанням лише окремих з них.
Окрім того, слідчим при винесенні постанови про закриття кримінального провадження порушено приписи ст. 110 КПК України щодо належної мотивації закриття провадження, її обґрунтування та посилання на приписи КПК України, оскільки слідчий обмежився перерахунком проведених процесуальних, слідчих дій та посиланням на п.2 ч.1 ст.284 КПК України, яким передбачено таку підставу закриття кримінального провадження, як встановлення відсутності складу кримінального правопорушення, в той час як повинен був у мотивувальній частині постанови належним чином викласти мотиви прийняття такого рішення, на підставі оцінки яких доказів він дійшов такого переконання, а також викласти зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови тощо.
Надалі Судом встановлено, що слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, 02.07.2021 року постановлено ухвалу про відмову в задоволенні скарги представника ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області від 26.02.2021 про закриття кримінального провадження №12019210010001168 від 16.04.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
Вирішуючи скаргу слідчим суддею констатовано, що 13.10.2020 слідчим СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області Скавінською Г.А. закрито кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31.12.2020 у справі №607/22635/20 вказану постанову слідчого було скасовано.
Постановою слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області Скавінської Г.А. від 26.02.2021 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12019210010001168 від 16.04.2019, закрито у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування. У постанові слідчим зазначено: відомості про рух кримінального провадження, дані щодо проведення допиту потерпілої , проведення тимчасових доступів до матеріалів виконавчого провадження №56207000 з примусового виконання виконавчого листа №607/18181/15-ц від 30.03.2018 та матеріалів кримінального провадження №12012210010000529, а також те, що нею було подано клопотання про продовження строку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, втім ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у задоволенні цього клопотання відмовлено. Як видно, фактично, позиція слідчого зводиться до того, що закінчення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019210010001168 від 16.04.2019 та відмова у його продовженні слідчим суддею є безумовною підставою для закриття кримінального провадження.
Таким чином, постанова від 26.02.2021 про закриття кримінального провадження №12019210010001168 від 16.04.2019 була винесена на підставі абз.2 п.10 ч.1 ст.284 КПК України, тобто у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування.
При розгляді скарги слідчий суддя врахував те, що ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.02.2021 було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Тернопільського РУП в Тернопільській області Скавінської Г.А. про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019210010001168 з підстав того, що клопотання про продовження строку досудового розслідування було подано поза межами строку досудового розслідування та у слідчого судді відсутні підстави для продовження строку досудового розслідування, оскільки строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає (з урахуванням абз. 2 ч. 5 ст. 294 КПК України).
Разом з тим слідчий суддя в ухвалі від 02.07.2021 року вказав, що з матеріалів кримінального провадження встановлено, що слідчий СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Скавінська Г.А. не вчинила всіх необхідних слідчих дій для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні №12019210010001168 від 16.04.2019 та виконання завдань кримінального провадження визначених ст.2 КПК України, однак незважаючи на це, ні слідчий, ні прокурор не подали клопотання про продовження строку досудового розслідування №12019210010001168 від 16.04.2019 до його закінчення.
Вказані обставини беззаперечно свідчать про недотримання органом досудового розслідування вимог закону щодо всебічного, повного і неупереджено дослідження усіх обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з чим слідчий суддя вважає, що право потерпілої ОСОБА_3 на здійснення ефективного досудового розслідування даного кримінального провадження було порушене.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За змістом наведених норм, позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між сторонами, відповідачем у справах позовного провадження є особа - учасник цивільних правовідносин, яка порушує, не визнає або оспорює відповідні права позивача.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до вимог ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст.56 Конституції України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Таким чином, спірні правовідносини регулюються ст.1174 ЦК України, що передбачає відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-440цс16 від 25 травня 2016 року.
17.04.2019 року Верховним судом у справі № 607/14606/17 винесено постанову, відповідно до якої зазначено, що:
«Питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, скаржник не врахував, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв'язку із завданням моральної шкоди внаслідок бездіяльності слідчого органу досудового розслідування, тобто через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України.
Схожий по суті правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Прийняття слідчим суддею ухвал від 06 квітня 2016 року та від 29 червня 2017 року, якими матеріали кримінального провадження направлено для продовження розслідування та зобов'язано слідчого вчинити окремі процесуальні дії, є достатньою підставою для застосування до спірних правовідносин норм, які покладають на органи державної влади - органи досудового розслідування та ДКС України відповідальність за деліктні правопорушення.»
В подальшому 31.07.2019 року Верховним судом у справі №522/23048/16-п винесено постанову, за результатами розгляду справи зроблено висновки, згідно якими скасування слідчим суддею рішення слідчого про закриття кримінального провадження не є свідченням незаконності дій слідчого, та підставою для відшкодування моральної шкоди.
(!) Таким чином Суд відзначає про відсутність єдності судової практики Верховного Суду, котрий в складі різних палат зробив кардинально протилежні за змістом правові висновки в подібних правовідносинах.
Поряд з тим Суд наголошує, що процесуальним законом передбачено виключно врахування висновків, а не їх пряме застосування, крім того висновки Верховного Суду України повинні враховуватися судами так само, як і висновки Верховного Суду, оскільки, якщо суд у своєму рішенні застосує норму іншим чином ніж передбачено висновком ВСУ і справа дійде до суду касаційної інстанції, то Верховний Суд, виходячи з положення підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в разі, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах ВСУ, зобов'язаний буде передати справу на розгляд Великої палати Верховного Суду, або, в іншому випадку, - скасувати дане рішення, як таке, в якому неправильно застосовано норму матеріального або процесуального права. Аналогічний порядок дій передбачено і стосовно висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду (ст. 403 ЦПК України).
Частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, зокрема ст.2, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
З огляду на зазначене можна прийти до висновку, що право на відшкодування шкоди виникає виключно за наявності вищевказаних підстав в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.
Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. (ч.1 ст.22 ЦК України). Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, то ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає: а) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; б) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; в) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; г) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК).
З наведених положень можна зробити висновок, що моральна шкода - це фізичні або душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю (ч. 1 ст. 1167 ЦК), якими порушуються її особисті немайнові права або які посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Крім цього, відповідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
Згідно роз'яснень, даних у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Зокрема враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, ступінь зниження престижу, ділової репутації.
(!) Проте в будь-якому випадку при встановленні факту моральної шкоди потрібно керуватись критеріями загальнолюдських цінностей, на чому неодноразово наголошував у власних рішеннях ЄСПЛ.
Зокрема в п. 74 рішення «Ігнаткіна проти України» від 21.05.2015 року (заява 70758/12 ) констатуючи порушення права заявника на справедливий суду, ЄСПЛ наголошує, про необхідність недопущення національними органами невиправланих затримок тривалості провадження - «розумність» тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складніст справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, та також важливість предмета спору для заявника (див. серед інших джерел рішення у справі «Фріленлер проти Франції», заява №30979/96 п.43).
Аналогічний постулат ЄСПЛ наводив в п. 95 рішення у справі «Таран проти України від 17.10.2013 року (заява 31989/06), окремо наголосивши, що
«97. Розглянувши всі надані йому матеріали справи, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатного переконати його, що така тривалість провадження за обставин цієї справи була обґрунтованою. Зважаючи на власну судову практику з цього питання, Суд вважає, що в цій справі тривалість провадження була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку».
98. Отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.»
(!) Оскільки означене встановлене ухвалою слідчого суддів від 02.07.2021 року у провадженні 607/10030/21, Суд наголошує, що не потребує доказування той факт, що слідчий СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Скавінська Г.А. не вчинила всіх необхідних слідчих дій для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні №12019210010001168 від 16.04.2019 та виконання завдань кримінального провадження визначених ст.2 КПК України, однак незважаючи на це, ні слідчий, ні прокурор не подали клопотання про продовження строку досудового розслідування №12019210010001168 від 16.04.2019 року до його закінчення.
Вказані обставини беззаперечно свідчать про недотримання органом досудового розслідування вимог закону щодо всебічного, повного і неупереджено дослідження усіх обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з чим слідчий суддя вважає, що право потерпілої ОСОБА_3 на здійснення ефективного досудового розслідування даного кримінального провадження було порушене.
(!) Окремо Суд наголошує, що оглядом матеріалів кримінального провадження №12019210010001168 від 16.04.2019 року, вдалося встановити, що з дати постановлення ухвали слідчого судді від 31.12.2020 року й до 26.02.2021 року (дати винесення чергової постанови про закриття кримінального провадження), органом досудового розслідування не вчинялося жодних слідчих дій - іншими словами матерілаи криманільного провадження вочевидь просто припадали пилом в столі слідчого впродовж практично двох місяців.
Для Суду є цілком очевидним, що ухвалами слідчих суддів Тернопільського міськрайонного суду у справах №607/22635/20 та №607/10030/21 встановлено недотримання органом досудового розслідування вимог закону щодо всебічного, повного і неупереджено дослідження усіх обставин кримінального правопорушення у кримінальному провадженні №12019210010001168 від 16.04.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 353 КК України.
При цьому жодного виправдання ігнорування зі сторони органу досудового розлядування щодо законних вимог позивача, як потерпілого в кримінальному провадженні, що підтверджено ухвалами слідчих суддів про задоволення неодноразових скарг ОСОБА_6 відповідачем ГУНП в Тернопільській області не наведено.
Також Суд не сприймає аргументи строни відповідача, що сам факт скасування судом постанов органу досудового розлсдування є достаньою сатисфакцією для позивача.
Несприйняття даного аргументу відповідача Суд обгурнтовує тим, що ефективного захисту прав позивача, як потрепілої в кримінальному провадженні, не відбулося, адже орган досудового розслідування фактично «імітував» розслідування поза межами розумного строку незважаючи на скасування судом завідомо необгрунтованої постанови слідчого, жодних ефективних дій з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, органом досудового розлідування не вчинено.
Більш того, як зазначено вище, останньою ухвалою слідчого судді від 02.07.2021 року, відмовлено в задоволенні скарги представника ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області від 26.02.2021 про закриття кримінального провадження №12019210010001168 від 16.04.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, саме у зв'язку з закінченням строків досудового розслідування, котре велося неефективно, й ні слідчий, ні прокурор не подали клопотання про продовження строку досудового розслідування №12019210010001168 від 16.04.2019 року до його закінчення, тим самим позбавивши позивачку ОСОБА_3 на здійснення ефективного досудового розслідування, а відповідно «на справедливй суд», оскільки практика ЄСПЛ зволдиться до того, що ефективність досудового розслідування має розглядатися в контексті конвенційного права особи, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
І взагалі, в вітчизняній практиці досудового розслідування склалася ситуація перманентного ігнорування органами розслідування вказівок слідчих суддів, висловлених в ухвалах про скасування постанов про закриття кримінальних провджень, і оця умовна безкарність, коли зловживання слідчих виправдовується правилом «скасована судом постанова є достатньою сатисфакцією», призводить до свавільного порушення прав потерпілих. Ця ситуація потребує кардинального виправлення, в тому числі у спосіб грошового стягнення рішенням суду завданої шкоди з Держави, котра не спромоглася створити ефективний механізим виконання органми досудового розслідування рішень слідчих суддів.
З огляду на наведене Суд приходить до переконання про наявність передбачених законом підстав для відшкодування завданої позивачу такими діями моральної шкоди.
Оцінюючи розмір компенсації завданої позивачці ОСОБА_3 моральної шкоди, Суд враховує стан здоровя ОСОБА_3 , характер завданої шкоди, глибину духовних страждань позивача, тривалість завдання такої шкоди, докази в обґрунтування посилань позивача на ті наслідки, що виникли після завданої шкоди, а також вимоги розумності та справедливості, тому визначає що в якості компенсації за спричинену моральну шкоду підлягає до стягнення 5000 грн.
З врахуванням вищенаведеного суд приходить до переконання, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково, стягнувши з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивачки ОСОБА_3 5000грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.
Щодо судових витрат, то Суд не здійснює їх розподіл, оскільки в силу вимог п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання даного позову не справляється судовий збір.
На підставі наведеного вище, керуючись ст.4, 12, 13, 81, 133, 137, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 5000 (п'ять тисяч) грн. на відшкодування завданої моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на якому обліковуються кошти Державного бюджету України .
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складання повного тексту. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Позивач: ОСОБА_3 АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне Управління Національної поліції в Тернопільській області, місцезнаходження: вул. Валова, буд. 11, м. Тернопіль, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108720.
Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646.
Головуючий суддяВ. М. Братасюк