Справа № 131/1491/20
Провадження № 22-ц/801/1449/2022
Категорія: 23
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
30 серпня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.
з участю секретаря судового засідання Ковальчук О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" адвоката Варцаби Сергія Анатолійовича
на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Кривенка Д.Т., дата складення повного тексту якого не зазначена,
в справі № 131/1491/20
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" (позивач)
до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" (відповідачі)
про визнання правочину недійсним,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2020 року СТОВ «Авангард» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Городок Агроплюс» про визнання правочину недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.09.2018 між СТОВ «Авангард» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі на 10 років, об'єктом якого є земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 2,1820 га (кадастровий номер: 0521281600:04:000:0010), що розташована на території Городоцької сільської ради.
Відповідно до п. 38 цього договору, сторони погодили, що він набирає чинності з моменту його підписання.
Позивач стверджує, що сторони в договорі оренди мають право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії договору, а у проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки (реєстрація речового права) договір діє. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Позивач приступив до користування земельною ділянкою, а відповідач отримував від нього платежі, що належні за договором оренди, підтверджуючи наявність між сторонами укладеного договору.
У жовтні 2020 товариство вирішило провести державну реєстрацію речових прав на об'єкт нерухомого майна, але як стало відомо, на підставі іншого договору оренди, який укладено між відповідачами від 25.09.2020, за ТОВ «Городок Агроплюс» було 01.10.2020 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:04:000:0010 строком на 10 років. Отже, укладення між відповідачами іншого договору оренди щодо аналогічної земельної ділянки стало перешкодою для позивача для реалізації речового права на об'єкт нерухомого майна та користування земельною ділянкою відповідно до умов раніше укладеного договору.
Відтак позивач просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди цієї ж земельної ділянки.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 25.09.2020, який укладено між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,1820 га (кадастровий номер: 0521281600:04:000:0010), що розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Городок Агроплюс» на користь СТОВ «Авангард» сплачений ним при подачі позовної заяви судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп., тобто з кожного по 1 051 (одній тисячі п'ятдесят одній) грн 00 коп., а також витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 (п'яти тисяч) грн 00 коп., тобто з кожного по 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
18 липня 2022 року представник відповідача ТОВ «Городок Агроплюс» адвокат Варцаба С.А. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації, а тому з цього часу сторони набувають визначених законом та договором прав і обов'язків орендаря та орендодавця.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшли, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 09 серпня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
Представник апелянта адвокат Варцаба С.А. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.
Представник позивача СТОВ «Авангард» і відповідач ОСОБА_1 повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 27.09.2018 відповідач ОСОБА_1 надав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,1820 га (кадастровий номер: 0521281600:04:000:0010), що розташована на території Городоцької сільської ради.
За умовами укладеного договору сторонами погоджено строк договору - 10 років (п. 8 Договору); розмір орендної плати й термін її внесення позивачем (п. п. 9, 11 Договору); права та обов'язки сторін (п. п. 25-28 Договору); умови припинення дії договору, його розірвання у односторонньому порядку (п. п. 31-35 Договору). Визначено також, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення такого договору, то він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (п. 38 Договору).
Державна реєстрація речового права - права оренди землі за вказаним договором не здійснювалась.
Зі змісту інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку від 21.11.2020 вбачається, що 25 вересня 2020 року зареєстровано договір оренди землі від 25 вересня 2020 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Городок Агроплюс» щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,1820 га з кадастровим номером 0521281600:04:000:0010, що розташована на території Городоцької сільської ради.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанцій не відповідає.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічна за змістом правова норма міститься і в статті 4 ЦПК України.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав доведеними вимоги позивача, а тому прийшов до висновку про задоволення позову. Зокрема, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 27.09.2018 був оформлений відповідно до вимог чинного на той час законодавства, яке не забороняло вважати відповідний договір, після погодження його сторонами істотних умов, таким що набув чинності з моменту його підписання і без будь-яких інших додаткових умов, в тому числі державної реєстрації.
Проте з таким висновком колегія суддів не може погодитись.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України).
Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельний кодекс України та Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону У країни «Про оренду землі»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).
Водночас, за правилом частини п'ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.
Поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться за змістовним наповненнями, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).
Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна, з якими закон пов'язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб'єктивних прав та обов'язків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).
Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Законодавством, чинним на час укладення договору оренди землі, орендарем за яким є позивач, не передбачалася обов'язкова державна реєстрація договору оренди. Втім, обов'язковою була державна реєстрація права оренди земельної ділянки, з якою пов'язувався момент передачі орендодавцем орендареві об'єкту за договором оренди землі.
Апеляційним судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що державна реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за СТОВ «Авангард» на підставі договору оренди землі від 27.09.2018, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард», не була здійснена, тобто юридична передача спірної земельної ділянки СТОВ «Авангард» не відбулася і позивач відповідне речове право не набув.
Отже колегія суддів на підставі поданих сторонами і оцінених доказів, з урахуванням встановлених обставин справи, дійшла висновку, що у позивача не виникало право користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 27 вересня 2018 року.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 12 січня 2021 року у справі № 229/5551/18 (провадження № 61-2060св20), від 13 червня 2022 року у справі № 131/1486/20 (провадження № 61-11732св21).
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як на підставу для визнання недійсним договору оренди землі від 25.09.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Городок Агроплюс» суд першої інстанції послався на його невідповідність вимогам статті 24 Закону України «Про оренду землі», а також статті 525 ЦК України.
Згідно з статтею 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов'язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.
Ні позивачем в позовній заяві, ні судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не вказано, який же із передбачених статтею 24 Закону обов'язків було порушено орендодавцем з огляду на те, що відповідно до статті 17 Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві, а право оренди виникає лише з моменту державної реєстрації права оренди, чого в даному випадку здійснено не було.
Щодо недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, яка передбачена статтею 525 ЦК України, то вона може бути підставою для застосування правових наслідків порушення зобов'язання (стаття 611 ЦК України) за договором, в якому допущено таку односторонню відмову або зміну, проте не для визнання недійсним іншого правочину, так як підставою для визнання недійсним правочину є суперечність саме його змісту цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Суд першої інстанції на зазначені обставини справи і відповідні їм норми права уваги не звернув й дійшов необґрунтованого висновку про визнання недійсним договору оренди, а відтак рішення суду першої інстанції ухвалене за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому, в силу ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухвалення апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги представника відповідача представника відповідача ТОВ «Городок Агроплюс» адвоката Варцаби С.А. з позивача на користь апелянта підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 3151 грн.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» адвоката Варцаби Сергія Анатолійовича - задовольнити.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» про визнання правочину недійсним - відмовити.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» судові витрати, понесені ним по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 153 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий:І.М. Стадник
Судді:Ю.Б. Войтко І.В. Міхасішин