Справа № 740/839/22
Провадження № 2/740/574/22
30 серпня 2022 року м.Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючої - судді Ковальової Т.Г.,
за участі секретаря судового засідання - Дьоміної Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на спадкове майно,
Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
В обгрунтування позовних вимог посилаються на те, що згідно рішення виконкому Ніжинської міської ради депутатів трудящих №151 від 23.04.1969 її батькам - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 600 м кв. для будівництва індивідуального житлового будинку. Згідно п.4 та п.9 договору будівництво повинно бути закінчено до 23 квітня 1972 року та по закінченню зведені будівлі вступають в експлуатацію та стають особистою власністю забудовника після признання приймальною комісією міської Ради повної готовності зведених будівель, оформленої актом комісії.
Згідно договору дарування частини будинку незакінченого будівництва від 16.10.1974 ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 половину недобудованого будинку, який має 50% готовності.
12 березня 1976 року шлюб між її батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_2 , яка на момент смерті проживала у належному їй будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належним чином не зареєстрований і на нього відсутні правовстановлюючі документи.
Разом з матір'ю на момент її смерті був зареєстрований її брат ОСОБА_3 . Вона та її брат звернулися із заявами до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті матері, але нотаріусом їм було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , спадщину після його смерті прийняла вона, подавши заяву до нотаріуса про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
Коли вона звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказаний житловий будинок, то їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідних правовстановлюючих документів щодо належності майна спадкодавцеві.
На даний час вона вільно та відкрито володіє та користуються вищевказаним будинком та земельною ділянкою, на якій він розташований, підтримує будинок у належному стані.
Сторони в судове засідання не з'явилися, надавши до суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності, а відповідач - і про визнання позову.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ст. 76 ЦПК України).
Дослідивши усі докази по справі, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Ніжинської міської Ради депутатів трудящих від 23 квітня 1969 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відведено під індивідуальне будівництво земельну ділянку площею 600 кв.м по АДРЕСА_1 за рахунок міськземфонду.
Відповідно до акту відводу земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 26 квітня 1969 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відведено вказану земельну ділянку.
Будівництво будинку здійснювалося згідно договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 11 травня 1969 року. Згідно п.4 та п.9 договору та дозволу будівництво повинно бути закінчено до 23 квітня 1972 року та по закінченню зведені будівлі вступають в експлуатацію та стають особистою власністю забудовника після признання приймальною комісією міської Ради повної готовності зведених будівель, оформленої актом комісії.
Рішенням №356 від 22.08.1974 виконкому Ніжинської міської Ради депутатів трудящих від 22 серпня 1974 року надано дозвіл ОСОБА_4 подарувати ОСОБА_2 недобудовану 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 готовністю 50%.
Згідно договору дарування частини будинку незакінченого будівництва від 16.10.1974 ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 половину недобудованого будинку АДРЕСА_1 і вона стала власницею всього будинку.
З довідки комунального підприємства «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 01 жовтня 2019 року № 02664 вбачається, що станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.20).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.9).
Згідно довідки виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області ОСОБА_2 на момент смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею на день смерті був зареєстрований ОСОБА_3 - її син (а.с.22).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.9).
Постановою державного нотаріуса Охрімець Л.П. від 29.02.2020 їй відмовлено у у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_2 , оскільки не наданий документ, що підтверджує право власності померлої на житловий будинок.(а.с.16).
Як вбачається з постанови нотаріуса Кузьменка О.В. від 12.10.2020, підставою відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 її брата ОСОБА_3 є ненадання нею підтвердження наявності зареєстрованих речових прав на спірний спадковий будинок. (а.с.17).
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв її, якщо протягом шести місяців він не заявив про відмову від неї (ч.3 ст.1268, ч.1 ст.1270 ЦК України).
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» зазначено, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкоємців на момент закінчення будівництва.
У період будівництва спірного житлового будинку питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі- Указ від 26.08.1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22.02.1988 №8502-ІІ, та постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі- Постанова від 26.08.1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно ст. 1 Указу від 26.08.1948 кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності житловий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26.08.1948 визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26.08.1948 та Постановою від 26.08.1948 підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства. Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-137цс13 від 18.12.2013.
Станом на 1976 рік, тобто на час закінчення будівництва, державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року N 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за N 157/6445 (з подальшими змінами).
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 за № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Наразі питання реєстрації права власності на нерухоме майно врегульоване Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до п. 42 якої для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 рроку, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
Зазначене узгоджується з ДБН A3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», який наводить порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти про прийняття їх в експлуатацію, та п. 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95.
В зазначеному ДБН A3.1-3-94 та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126 роз'яснюється, що по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації.
За п. 3.1. зазначеного порядку документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Таким чином, достатнім є подання технічного паспорту, який по своїй суті підтверджує факт відповідності будинку будівельним нормам та стандартам, а тому можливості його експлуатації. Отже, для визнання права власності в порядку спадкування слід встановити, що будинок (домоволодіння) не є самочинним будівництвом та може спадкуватись як об'єкт права власності на нерухоме майно.
Позивачкою наданий технічний паспорт, складений «Наше БТІ», з якого вбачається, що будинок АДРЕСА_2 є будинком садибного типу з господарськими будівлями та спорудами. Будинок загальною площею 80,7 кв.м, жилою площею 45,7 кв.м, складається: з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами 1976 року: прибудова, тамбур, погріб, гараж, літня кухня, веранда до літньої кухні, сарай, вбиральня, огорожа. Ворота з хвірткою. (а.с.16-28).
Згідно інформаційної довідки «Наше БТІ» право власності на вказаний будинок станом на 31.12.2012 не зареєстроване. Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами побудований до 05.08.1992, що згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015, не потребує прийняття в експлуатацію. (а.с. 25).
Пунктом 9 частини 1 ст. 27 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, знайшли підтвердження наданими суду письмовими доказами, визнані відповідачем та підлягають задоволенню.
Відповідно ч.4 ст.206 Цивільного процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб,
Керуючись ст.1216, 1218, 1268-1270 ЦК України, ст. 81, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуюча суддя Т.Г. Ковальова