Справа № 712/14071/21
Провадження № 2/712/1075/22
19 серпня 2022 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого/судді - Троян Т.Є.
при секретарі - П'ятун Я.О.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу за позовом цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні батька з малолітньою донькою,
22.12.2021 року позивач звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до відповідача про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні батька з малолітньою донькою, в якому просив зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди йому у вихованні та спілкуванні з його малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши наступні способи участі у вихованні та особистому спілкуванні: кожну першу та третю суботу місяця з ночівлею в період з 10 год. 00 хв. суботи до 10 год. 00 хв. наступного дня неділі; кожну другу та четверту неділю місяця з 10 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв.; кожних півроку надавати дитину для спільного відпочинку та оздоровлення з батьком, тривалістю 10 днів, за попереднім узгодженням часу відпустки та місця відпочинку з матір'ю дитини.
В ході розгляду справи позивач позовні вимоги уточнив та просив визначити такі способи участі у вихованні та спілкуванні з дитиною: особисті побачення з дитиною перший та третій тиждень місяця з 10-00 суботи до 18-00 неділі з ночівлею за місцем проживання батька без присутності матері з урахуванням розпорядку дня дитини; особисті побачення з дитиною другий та четвертий тиждень місяця з 17-00 до 19-00 години вівторка та четверга без присутності матері з урахуванням розпорядку дня дитини; надати йому та ОСОБА_2 можливість зміни способу участі у вихованні дитини, в тому числі часу та місця побачень, - за взаємною згодою та врахуванням інтересів дитини.
В обґрунтування позову посилається на те, що він є батьком малолітньої ОСОБА_4 , з її матір'ю - відповідачкою по справі, він проживав у зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 16.03.2020 розірвано. Вказав, що дитина зареєстрована та фактично проживає з матір'ю по АДРЕСА_1 . Між ними досягнуто згоди щодо місця проживання доньки. Зазначив, що оскільки у договірному порядку не вдалося вирішити питання щодо участі батька у вихованні доньки він звернувся до Служби у справах дітей ЧМР та отримав відповідне рішення. Рішенням Служби у справах дітей Черкаської міської ради № 535 від 09.10.2020 року визначено порядок участі у вихованні та спілкуванні із дитиною, однак ОСОБА_2 рішення частково не виконує та чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною. Тому вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Соснівського районного суду м, Черкаси від 27.01.2022 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
У передбачений законодавством термін відповідачкою скерований до суду відзив на позовну заяву.
В підготовчому засіданні позивач та адвокат позивача ОСОБА_5 уточнені позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення. Позивач зазначив, що бажає спілкуватися з донькою, адже дитині необхідне батьківське виховання та турбота, а відповідач не дає можливості в повній мірі бачити та спілкуватися з дитиною.
Відповідачка та адвокат відповідачки ОСОБА_6 в підготовчому засіданні уточнені позовні вимоги визнали та не заперечували проти їх задоволення.
Представник служби у справах дітей Черкаської міської ради Зубалій Н.А. в підготовче засідання не з'явилася, в матеріалах справи наявна заява про проведення розгляду справи без участі представника третьої особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Вислухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи та перевіривши викладені обставини наявними доказами, суд приходить до наступного.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 31.01.2018 року.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 березня 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Рішенням Служби у справах дітей Черкаської міської ради № 535 від 09.10.2020 року було встановлено батькові ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: щосуботи з 09.00 до 12.00 у присутності матері дитини та з урахуванням обставин, які можуть виникнути.
Як вказав позивач в судовому засіданні, відповідачкою рішення Служби у справах дітей про встановлення способу участі у виховані дитини виконується не в повній мірі, чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.
При вирішенні таких спорів судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси батьків.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, проте не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, § 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний приймати участь в її вихованні та має право та особисте спілкування з нею. Крім того, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права чинити перешкоди тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Якщо той із батьків, із ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, в спілкуванні з дитиною та в її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частини перша, друга статті 159 СК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні й мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною, та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Згідно частини четвертої та п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Так, в судовому засіданні позивач зазначив, що прагне приймати участь у вихованні доньки, має бажання спілкуватися з нею та дарувати батьківську любов та турботу, оскільки участь у вихованні та розвитку дитини є його правом та обов'язком.
Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам.
Суд вважає, що налагодження стосунків між батьком та донькою відповідає інтересам дитини, а тому доходить до висновку, що позов підлягає до задоволення та вважає за необхідне визначити наступний графік побачень позивача з донькою, а саме:
- особисті побачення з дитиною перший та третій тиждень місяця з 10-00 суботи до 18-00 неділі з ночівлею за місцем проживання батька без присутності матері з урахуванням розпорядку дня дитини; особисті побачення з дитиною другий та четвертий тиждень місяця з 17-00 до 19-00 години вівторка та четверга без присутності матері з урахуванням розпорядку дня дитини.
Суд вважає, що визначення саме такого способу участі у спілкуванні та вихованні дитини є таким, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, її віковим потребам, та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов'язку, буде достатнім для забезпечення його участі у процесі виховання доньки.
При цьому суд вважає за необхідне обумовити, що спільні зустрічі із донькою у дні та години можливо змінювати за погодженням із матір'ю дитини, та з урахуванням бажання дитини, що максимально враховує інтереси дитини.
Керуючись ст.ст. 4,5, 12-13, 79-81, 141, 259-265,273, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) не чинити перешкоди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у спілкуванні із донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити такі способи участі у вихованні та спілкуванні з дитиною:
- особисті побачення з дитиною перший та третій тиждень місяця з 10-00 суботи до 18-00 неділі з ночівлею за місцем проживання батька без присутності матері з урахуванням розпорядку дня дитини;
- особисті побачення з дитиною другий та четвертий тиждень місяця з 17-00 до 19-00 години вівторка та четверга без присутності матері з урахуванням розпорядку дня дитини.
Надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 можливість зміни способу участі у вихованні батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в тому числі часу та місця побачень, - за взаємною згодою та врахуванням інтересів дитини. У випадку відсутності взаємної згоди - керуватись вищевказаним графіком.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення подається до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 30.08.2022 р.
Головуючий: Т.Є. Троян