Справа № 279/746/17
Провадження №11-кп/801/781/2022
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
26 серпня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
за участі учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в режимі відеоконференції клопотання прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016060060001597 та №12016000060000141 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Головино Судогодського району Володимирської області РФ, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 грудня 2016 року за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.309,
-яка обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України,
В провадженні Вінницького апеляційного суду перебуває апеляційна скарга зі змінами прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.09.2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016060060001597 та №12016000060000141 відносно обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України.
До початку судового розгляду по сутті прокурор, яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 надала суду клопотання щодо обрання у даному кримінальному проваджені запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 строком на 60 діб.
Клопотання мотивоване тим, що вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.02.2019 ОСОБА_7 визнано винуватою у незаконному придбані наркотичного засобу без мети збуту, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, по іншому епізоду за ч.2 ст.307 КК України - виправдано.
Постановою Верховного Суду від 07 липня 2022 року вирок Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. ОСОБА_7 залишено під вартою до обрання їй запобіжного заходу апеляційним судом, але не більше ніж на 60 днів.
Зазначила, що строк тримання під вартою ОСОБА_7 спливає 04.09.2022, у зв'язку з чим виникла необхідність обрання стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для уникнення ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України. ОСОБА_7 раніше перебувала під вартою, під час судового розгляду їй було змінено запобіжний захід. Проте, незважаючи на те, що обвинувачена розуміючи можливі наслідки ухилення від суду, продовжувала ігнорувати вимоги суду та не з'являлася на виклики, у зв'язку з чим до неї було застосовано привід під час апеляційного розгляду, а тому ОСОБА_7 розуміючи, що вона може бути засуджена до реальної міри покарання, може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності.
Також прокурор звернула увагу суду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується (засуджена) за вчинення декількох епізодів тяжких злочинів, раніше притягувалася до кримінальної відповідальності, що свідчить про можливість вчинення нею кримінальних правопорушень. Поведінка останньої під час судових засідань, зокрема неодноразова неявка, свідчать про те, що жоден з інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, у тому числі домашній арешт, не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої та виконання покладених на неї обов'язків.
Заслухавши думку прокурора, яка підтримала своє клопотання, захисника ОСОБА_8 та самої обвинуваченої ОСОБА_7 , які заперечили щодо задоволення клопотання прокурора та продовження обраного останній запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції вважає, що клопотання прокурора підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.
Так, статтею 29 Конституції України визначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно вимог ст.2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не булла піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження булла застосована належна правова процедура.
Згідно положення ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309, яке відповідно до ст.12 КК України є не тяжким злочином, а також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307, яке відповідно до ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.
Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.02.2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч.2 ст.307 КК України - визнано невинуватою та виправдано.
Початок строку відбування покарання вирішено обчислювати з дня затримання в порядку приведення вироку до виконання.
Відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII від 26.11.2015 зараховано у строк відбуття покарання ОСОБА_7 строк її попереднього ув'язнення з 28.03.2017 по 21.09.2017 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Вирішено долю речових доказів, а також питання щодо судових витрат та арештованого майна останньої.
Востаннє Вінницький апеляційний суд 25 листопада 2021 року скасував вирок місцевого суду від 26 лютого 2019 року та постановив новий вирок: перекваліфікував дії ОСОБА_7 за епізодами від 18 жовтня та 16 грудня 2016 року з ч. 2 ст. 309 на ч. 1 ст. 309 КК (у редакції Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII), призначив їй за ч. 1 ст. 309 КК покарання у виді арешту на строк 6 місяців та на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК звільнив від покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Визнав винуватою ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та призначив їй покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього майна. Виключив зі вступної частини вироку посилання суду на ст. 89 КК та постановив вважати ОСОБА_7 раніше засудженою вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 грудня 2016 року за ч. 1 ст. 309 КК.
Постановою Верховного Суду від 07 липня 2022 року вирок Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. ОСОБА_7 залишено під вартою до обрання їй запобіжного заходу апеляційним судом, але не більше ніж на 60 днів.
Встановлено, що останнім днем тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 є 04.09.2022, на даний час кримінальне провадження у суді апеляційної інстанції не розглянуто по суті, призначено лише до розгляду.
Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Таким чином, з огляду на наведене, враховуючи дані про особу обвинуваченої, вік та стан здоров'я, сімейний та матеріальний стан, беручи до уваги характер та обсяг висунутого звинувачення, тяжкість покарання, що загрожує останній у разі визнання її винуватою, поведінку обвинуваченої у взаємозв'язку з можливими ризиками, на які вказано прокурором, а також даними про особу обвинуваченої, яка раніше була засуджена за вчинення аналогічного злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, що не призвело до позитивних змін в її особистості і не створило у неї готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, відсутність соціально-стримуючих зв'язків, постійного місця роботи, неодноразове ухилення від явки до суду у даному кримінальному провадженні, яка також своїми діями показала свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки, вчиняючи тяжке кримінальне правопорушення, пов'язане з порушенням Законів України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», розуміючи суспільну небезпеку злочину, пов'язаного зі збутом наркотичних засобів, проявила самовпевненість у безкарності за свої вчинки, тому апеляційний суд вважає, що все ж таки існують наведені прокурором в клопотанні ризики, передбачені ст.177 КПК України.
Також апеляційний суд враховуючи ведення воєнного стану в Україні вважає, що ОСОБА_7 зможе переховуватися від суду, а саме в будь-який момент перетнути державний кордон України та набути статус біженки з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченої ОСОБА_7 під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду не наведені.
Встановлені апеляційним судом обставини дають підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків.
Так, продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 не зменшилися, також апеляційним судом не розпочато судовий розгляд по суті, не вирішено наявні в матеріалах провадження клопотання, не перевірено доводи апеляційної скарги прокурора з поданими до неї змінами.
За таких обставин апеляційний суд враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, вважає, що клопотання прокурора є обґрунтованим та підлягає до часткового задоволення, а тому з метою попередження ризику переховування обвинуваченої, продовження вчинення нею кримінальних правопорушень, вважає, що запобіжний захід щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою слід продовжити до закінчення апеляційного розгляду.
Керуючись ст.ст.177, 183, 197, 331, 405КПК України, суд апеляційної інстанції, -
Клопотання прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до завершення апеляційного перегляду вироку Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.02.2019 року.
Копію ухвали негайно направити учасникам судового провадження і начальнику Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)».
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4