29 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 420/11931/21
адміністративне провадження № К/990/21637/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №420/11931/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, в якому просила суд:
- стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 420/4559/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 , за період з 15 січня 2021 року до 10 червня 2021 року в розмірі: 107 922 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено:
- стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 420/4559/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 , за період з 15 січня 2021 року до 10 червня 2021 року в розмірі:108 020 грн.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Одеська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 10 серпня 2022 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №420/11931/21 в частині визначення періоду та розміру заробітку за час несвоєчасного виконання рішення суду про поновлення на роботі скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судами попередніх інстанцій розрахунок періоду невиконання рішення суду про поновлення на роботі здійснено без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 5 лютого 2020 року у справі №815/1678/18, від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц та від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16.
Однак, дослідивши правовідносини у справах №243/2748/16-ц, №821/1678/16, Судом встановлено, що вони не є подібними зі справою ОСОБА_1 , оскільки мають відмінні фактичні обставини.
Поряд із цим, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі №815/1678/18, встановлено, що за наслідками касаційного оскарження, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо визнання противоправною бездіяльності відповідача щодо затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі; стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді залишено без змін. Так, у згаданій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Дана правова позиція повністю узгоджується з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2021 року та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №420/11931/21, які оскаржує відповідач.
Суд зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Верховний Суд резюмує, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Тобто, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Відтак, зазначене не може бути визнано належним обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, з матеріалів касаційної скарги вбачається, що відповідач ставить під сумнів правильність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд, також, звертає увагу заявника, що вимогою касаційної скарги є не скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового судового рішення, що передбачено статтею 351 КАС України, а направлення справи на новий судовий розгляд (як це передбачено частинами другою, третьою статті 353 КАС України).
Проте, підстав касаційного оскарження у відповідності до частин другої, третьої статті 353 КАС скаржником не наведено.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №420/11931/21.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №420/11931/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду