29 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/16640/21 пров. № А/857/8970/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Святецького В.В., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року (судді Друзенко Н.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 9 год. 37 хв. в м. Рівне повний текст рішення складено 10.05.2022) у справі №460/16640/21 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
ФОП ОСОБА_1 08.12.2021 звернулася в суд з позовом до Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки ухвалою від 10.01.2022 замінено відповідача справі на правонаступника - Відділ державного нагляду (контролю) у Рівненській області в якому просить протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №299805 від 09.11.2021.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що судом не враховано клопотання про відкладення розгляду справи. Також зазначає, що в акті №297490 від 05.10.2021 вказано про порушення, відсутність на момент перевірки документів передбачених ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме картки водія, роздруківок режимів праці і відпочинку водія на паперовому носії, отже зі змісту оскаржуваних постанов неможливо встановити за вчинення якого саме порушення відповідачем притягнуто її до відповідальності.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі №460/16640/21 та ухвалою суду від 01.07.2022 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 05.10.2021 посадовими особами Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, відповідно до направлення на перевірку № 013856 від 01.10.2021, на 87 км автомобільної дороги Київ - Чоп проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
В межах проведення рейдової перевірки був зупинений належний позивачу транспортний засіб марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , з метою перевірки документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
В ході перевірки встановлено, що з використанням транспортного засобу марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , що належить позивачу, надавалися послуги з нерегулярних пасажирських перевезень за маршрутом м. Київ м. Коваль без документів, перелік яких визначено статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутні картка водія, роздруківки режимів праці та відпочинку водія.
Вказане вище порушення зафіксовано в акті №297490 проведення перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 05.10.2021.
30.10.2021 позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлене повідомлення №91157/22.2/24-21 від 29.10.2021 про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 09.11.2021 о 10 год. 00 хв.
Позивач участь в розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт не взяла, оскільки, як вказує остання у позові, повідомлення про дату та час розгляду справи отримала 18.11.2021.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Нестерчук Д.П. прийнята постанова від 09.11.2021 №299805 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн., яку надіслано позивачу поштою 11.11.2021 згідно з супровідним листом № 95270/722.4/24-21.
Не погоджуючись з правомірністю винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу позивач подала позов до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ) державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.
Відповідно до статті 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно приписів статті 39 Закону №2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для нерегулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 39 Закону № 2344-ІІІ визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень пасажирів.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення) визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пункту 3 Положення Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно зі статтею 2 Закону №2344-ІІІ, законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Міністерством транспорту та зв'язку України наказом від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340).
Згідно із пунктами 1.2, 1.3, 6.1, 6.2, 6.3 це Положення №340 встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку. Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення. Облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.
Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Згідно із статтею 18 Закону №2344-ІІІ, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
В розумінні вказаної норми права контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Згідно з визначенням Положення №340, тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.
Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.
Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.03.2020 по справі № 823/1199/17.
Пунктами 1.4, 1.3, 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385, визначено, що тахограф - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР ( 994_016 ), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Як встановлено судом, під час проведення перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки встановлено, що водій транспортного засобу марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , зупинений під час виконання нерегулярних пасажирських перевезень 05.10.2021, не мав при собі (не надав до перевірки) картку водія, роздруківки режимів праці і відпочинку водія на паперовому носії.
При цьому, встановлено, що транспортний засіб Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , обладнаний цифровим тахографом.
У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році), компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно ч. 3 ст. 10 даної Конвенції, традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку про те, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Як встановлено судом з матеріалів справи, 09.11.2021 відповідачем прийнято постанову №299805 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн., на підставі акту від 05.10.2021 №297490.
З акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом 05.10.2021 №297490 слідує, що під час перевірки транспортного засобу марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 виявлено, в тому числі, порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», - надання послуг з нерегулярних пасажирських перевезень по маршруту Київ-Ковель транспортним засобом обладнаним повіреним (цифровим) контрольним пристроєм (тахографом) за відсутності на момент перевірки необхідних документів, передбачених ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: картки водія, роздруківок режимів праці і відпочинку водія на паперовому носії.
З огляду на вказане вище, суд відхиляє твердження позивача щодо наявності у водія під час перевірки індивідуальної контрольної книжки водія, оскільки належний їй транспортний засіб обладнаний тахографом.
Більше того, у акті №297490 від 05.10.2021 водієм особисто зроблене застереження щодо подання документів для оформлення картки. При цьому, запису про наявність індивідуальної контрольної книжки водія та її неврахування посадовими особами Укртрансбезпеки під час перевірки водієм у вказаному акті не зроблено.
Отже, матеріалами справи підтверджено здійснення транспортним засобом позивача нерегулярних пасажирських перевезень без оформлення необхідних документів, які передбачені законодавством, що є складом правопорушення, за яке абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Посилання апелянта на неналежне повідомлення відповідачем про розгляд справи про притягнення до відповідальності спростовується тим, що згідно з висновками Верховного Суду у постанові від 01.03.2018 по справі №820/4810/17, відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу обов'язку спростовувати вину у суді, та, у зв'язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Щодо доводів апелянта, що судом не враховано клопотання про відкладення розгляду справи то такі є необґрунтованими, оскільки представник позивача був в судовому засіданні 11.01.2022, а 24.02.2022 звертався із клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено, а тому як було правомірно вказано суддею першої інстанції згідно протоколу судового засідання від 28.04.2022 оскільки це не перша неявка позивача, тому керуючись ст.205 КАСУ суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та розглядає справу за наявними письмовими доказами з чим і погоджується апеляційний суд.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №299805 від 09.11.2021 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, а ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат підставі статті 139 КАС України немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі №460/16640/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Святецький
В.В. Гуляк