Справа № 132/711/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
23 серпня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити дії з розподілу та забезпечення житловим приміщенням, відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України з наступними позовними вимогами:
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України вчинити необхідні дії та ухвалити рішення щодо розподілу житлової площі для забезпечення житлом ОСОБА_1 та членів сім'ї;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 НГУ вчинити необхідні дії по забезпеченню ОСОБА_1 та сім'ї житлом відповідно до встановлених санітарних і технічних норм;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 НГУ відшкодувати моральну шкоду у розмірі 280000 грн.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Національної гвардії України прийняти та затвердити рішення щодо розподілу житлової площі на військову частину НОМЕР_1 для забезпечення житлом відповідно до встановлених санітарних та технічних норм ОСОБА_1 та членів його сім'ї. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм. У задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено через необґрунтованість та недоведеність.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року касаційні скарги головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено частково. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року скасовано. Провадження у справі закрито, з огляду на те, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Справу №132/711/20 передано для продовження розгляду до Вінницького окружного адміністративного суду.
Висновки Верховного Суду полягали в тому, що спір у цій справі стосується проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також, призначення та надання таких гарантій (пільг), правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа відноситься до юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду.
Таким чином Верховний Суд чітко визначив, що дана справа є адміністративною та відправив її за належністю до Вінницького окружного адміністративного суду.
12.01.2022 матеріали справи №132/711/20 надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Національної гвардії України прийняти та затвердити рішення щодо розподілу жилої площі на Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України для забезпечення житловим приміщення відповідно до встановлених санітарних та технічних норм ОСОБА_1 та членів його сім'ї.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм.
В задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення, в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем 1 та відповідачем 2 також подано апеляційні скарги, в яких вони просять скасувати оскаржуване рішення, в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційних скарг апелянти посилаються на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційних скаргах.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач в період з липня 2008 року по червень 2018 року проходив військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу у внутрішніх військах МВС України, відповідно до Закону України від 13.03.2014 № 867-VII "Про Національну гвардію України" - Національній гвардії України.
Відповідно до пункту 2.1 протоколу від 23.12.2008 №5 засідання житлово-побутової комісії Управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України позивача з 23.12.2008 зараховано на квартирний облік на загальних підставах складом сім'ї одна особа (т. 1 а.с. 15).
Згідно з довідкою №Д-20, виданою 28.09.2015 Військово-лікарською комісією УМВС України у Вінницькій області, 05.09.2014 позивач отримав травму, пов'язану із захистом Батьківщини (т. 1 а.с. 13).
У пунктах 1, 14 акта №55 про нещасний випадок, затвердженого 18.08.2015 т.в.о. начальника Західного територіального управління НГ України полковником ОСОБА_2 , зазначено, що нещасний випадок 05.09.2014 стався з позивачем в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки та боротьбі зі злочинністю (т. 1 а.с. 10-12).
04.06.2015 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 9).
Пунктом 5.1 протоколу від 30.09.2015 №11 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України позивача з 30.09.2015 було включено в списки осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, як УБД (т. 2 а.с. 102).
Відповідно до пункту 4.1 протоколу від 25.12.2015 №14 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України позивачеві з 25.12.2015 було враховано пільгу, передбачену пунктом 14 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (т. 2 а.с. 102).
У період з травня 2016 року по серпень 2017 року позивач проходив військову службу за контрактом в Головному управління Національної гвардії України.
Згідно з пунктом 1.9 протоколу від 04.07.2016 №6 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ ухвалено перезатвердити на квартирному обліку позивача та рахувати на квартирному обліку при Головному управлінні НГУ з 23.12.2008 на загальних підставах та у списках на першочергове отримання житла з 30.09.2015 (має право на отримання житла протягом 2-х років з 25.12.2015) (т. 2 а.с. 93).
Пунктом 1.2 протоколу від 28.09.2017 №10 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ позивача було знято з квартирного обліку при Головному управлінні НГУ у зв'язку із переміщенням для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (т. 2 а.с. 85).
При цьому, квартирну справу передано до Військової частини НОМЕР_1 для подальшого перебування на квартирному обліку.
Наказом командувача Національної гвардії України від 15.06.2018 №79 о/с, у зв'язку із закінчення строку контракту, припинено (розірвано) контракт та звільнено позивача з військової служби в запас.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.06.2018 № 159 з позивачем припинено контракт, звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України відповідно до п. "а" ч. 6, з урахуванням підпункту "ї" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту) (т. 1 а.с. 29). Відповідно до Закону України № 3551-ХІІ в термін до 26.12.2017 командування Національної гвардії України зобов'язано було забезпечити позивача житловою площею з урахуванням кількості членів його сім'ї.
Відповідно до пункту 1 протоколу від 18.07.2018 № 9 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивача знято з квартирного обліку при військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та виключено зі списків загальної та пільгової черг.
Листом від 26.07.2018 позивач звернувся до Головного управління НГУ із проханням надати йому та членам його сім'ї житлове приміщення.
02.08.2018 Головне управління НГУ проінформувало позивача про те, що звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту є підставою для зняття з квартирного обліку.
Відповідно до витягу з протоколу засідання житлово-побутової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 18.07.2018 №9, позивача було знято з квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 та виключено з списків загальної та пільгової черги (т.2 а.с. 67).
Оскільки відповідачі не забезпечили позивача житлом, а відтак не виконали свої зобов'язання, він звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів, шляхом зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди у розмірі 280000,00 грн.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ст.43 ЖК УРСР визначено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081, який п. 3 закріплює аналогічні з вимогами Закону приписи, щодо забезпечення військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше та членів їх сімей жилими приміщеннями для постійного проживання, п. 29 категорії військовослужбовців, які мають право залишатися на квартирного обліку при звільнені з військової служби.
Згідно п.2.16 "Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Міністра оборони України" № 577 від 06.10.2006, (в редакції, яка діяла на час підписання контракту) встановлено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в ч.3 ст.22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".
Зважаючи на те, що при укладенні контракту між сторонами, законодавством України позивачу, як військовослужбовцю, який був зарахований на облік військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, при звільненні його з військової служби в запас або відставку було гарантовано залишення його на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду та користування правом позачергового одержання житла, тож посилання відповідачів на те, що чинне законодавство України не дає права позивачу перебувати на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.
Колегія суддів наголошує, що ч. 9 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції станом на 18.07.2018, тобто на момент зняття позивача з квартирного обліку), передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або, за їх бажанням, грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла. Дія вказаної правової норми не пов'язується з тим, з якої підстави військовослужбовець звільнений в запас.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Позивач звільнений з військової служби саме у запас, незалежно від підстав звільнення.
Окрім того, Наказом Міністра Оборони України №380 від 31.07.2018 "Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями", встановлено, що: за військовослужбовцями та членами їх сімей, в тому числі звільненими з військової служби в запас або відставку, які були зараховані на облік військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим наказом, зберігається дата зарахування на облік для забезпечення житлом для постійного проживання (за результатами інвентаризації облікових справ); рішення житлових комісій військових частин, об'єднаних житлових комісій, які були прийняті до набрання чинності цим наказом, реалізуються із урахуванням вимог вищезазначеної Інструкції.
Як встановлено судом, позивач на час звільнення з Військової частини НОМЕР_1 перебував на квартирному обліку військової частини НОМЕР_1 , законних підстав для зняття позивача з обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов (квартирного обліку) у відповідачів не було.
Відповідно до рішення № 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року Конституційного Суду України, який підтвердив позицію суду в питанні захисту прав позивача, як учасника бойових дій, визначено, що встановлення пільг особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Згідно з пунктом 1.9 протоколу від 04.07.2016 № 6 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ ухвалено перезатвердити на квартирному обліку позивача та рахувати на квартирному обліку при Головному управлінні НГУ, одного, з 23.12.2008 на загальних підставах та у списках на першочергове отримання житла з 30.09.2015 (має право на отримання житла протягом 2-х років з 25.12.2015).
Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , 05.09.2014 року, під час виконання службово-войового завдання АТО, при зачистці населеного пункту Широкіно, Донецької області, попав під мінометний обстріл, внаслідок чого отримав осколкове поранення. В подальшому позивачу був виставлений діагноз: вогнепальне уламкове поранення поперекової ділянки справа.
У відповідності до п.14 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов'язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, - протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.
Враховуючи вищевикладене, позивач набув право на першочергове отримання житла протягом 2-х років ще до закінчення контракту та виключення його з квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 , а саме в термін до 26.12.2017, але не отримав його з незалежних від нього причин.
Пунктом 1.2 протоколу від 28.09.2017 №10 засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління НГУ позивача було знято з квартирного обліку при Головному управлінні НГУ у зв'язку із переміщенням для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
При цьому, квартирну справу передано до Військової частини НОМЕР_1 для подальшого перебування на квартирному обліку.
Відтак, саме Військова частина НОМЕР_1 мала вчинити дії щодо забезпечення позивача та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм, що військовою частиною зроблено не було.
Посилання Військової частини НОМЕР_1 , на те, що у період перебування позивача на квартирному обліку при військовій частині 3028 НГ України (з 05.12.2017 по 18.07.2018) отриманої та не розподіленої житлової площі передбаченої для забезпечення військовослужбовців до військової частини НОМЕР_1 не надходило, не може бути підставою для відмови в забезпеченні позивача та членів його сім'ї житлом, оскільки набуте право не може бути втрачене.
Колегія суддів погоджується із тим, що з метою належного захисту прав позивача щодо отримання ним житла як особою, якій законом встановлено спеціальні пільги на отримання житла, необхідно зобов'язати Головне управління Національної гвардії України прийняти та затвердити рішення щодо розподілу жилої площі на військову частину НОМЕР_1 для забезпечення житловим приміщення відповідно до встановлених санітарних та технічних норм позивача та членів його сім'ї та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 забезпечити позивача та членів його сім'ї житловим приміщенням відповідно до встановлених санітарних та технічних норм.
Суд не приймає доводи відповідачів, що позивач перебував на обліку один, оскільки із матеріалів квартирної справи позивача слідує, що до складу його сім"ї входять також дружина та малолітній син.
Стосовно стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача моральної шкоди в розмірі 280000,00 грн, суд вказує наступне.
Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, ст.56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, ст.23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).
Згідно із п.4, 5 вищезазначеної постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Також, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 (справа №464/3789/17). Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Так, позивач пов'язує заподіяння йому шкоди із неправомірними діями відповідача у цій справі. Натомість у позовній заяві останній не навів належних обґрунтувань щодо факту заподіяння йому моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не зазначив якими доказами це підтверджується, а також не підтвердив наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними діями відповідача.
Верховний Суд у п.п. 51-53 постанови від 27 листопада 2019 року (справа №750/6330/17) зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
У контексті правовідносин, які є спірними у цій справі судом встановлено, що предметом спору у цій справі є незабезпечення позивача та членів його сім'ї житловим приміщенням, хоча і через призму неправомірних дій, однак, останні не можуть вважатися засобом негативного впливу на позивача як і причиною досягнення позивачем негативних емоцій рівня страждання або приниження. Також судом не встановлено причинно - наслідкового зв'язку між стверджуваним позивачем погіршенням його здоров'я та неправомірними діями відповідача.
З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи викладені в апеляційних скаргах висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 29 серпня 2022 року.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.